Ліси завжди були і залишаються головним ресурсом Закарпаття – аналітик .

Ситуація навколо карпатських лісів загострилася, працівники наших лісгоспів висловили публічний протест проти нових рішень офіційного Києва у цій сфері, а Закарпатська облрада цей протест підтримала.

Втім ця ситуація далеко не нова. Можна навіть сказати, що вона типова для наших лісів. Хто їх буде рубати і в якій кількості - це завжди було каменем спотикання.

Карпатський край і особливо Закарпаття – найбільш лісистий регіон України. Площа лісів тут становить 694 тис. га, що становить понад половину обласної площі. Колись же цей відсоток сягав майже ста. Близько 1000 р. практично вся низинно-передгірна частина Закарпаття була вкрита лісами, луками, болотами. Широколистяні ліси чергувалися з великими безлісними ділянками. Заплави рік були заболочені. Річка і водоймища були повноводні і багаті на рибу. Тут мешкали видра, норка, річковий бобер, біляводні птахи. В лісах та улоговинах зустрічалися тури, зубри, лісові коні, лосі, пелікани, лебеді, білі чаплі, журавлі, дрофи, стрепети, баклани, вовки, олені, дикі свині, козулі, бурі ведмеді, лисиці, рисі. Серед дерев переважав дуб. Його супутниками були граб, липа, тополя, вільха, лісова яблуня, дика груша, черешня, європейська сосна, ялиця, ялина.

Вирубування лісів почалося спершу у долині – наприклад, в околицях Виноградова з початку ХІІІ ст. Відтак воно поступово підіймалося в гори. Закарпатське тваринництво носило, так би мовити, лісовий характер: корів узимку годували переважно опалим листям, кози паслися молодими пагінцями, свині цілий рік харчувалися жолудями – саме через них, а не через деревину спершу найбільше цінувалися діброви, відображені навіть у назвах сіл – Дубове, Діброва, Дубки. Самі селяни живилися лісовими ягодами і грибами, деяким насінням дерев. Цукор заміняв мед диких бджіл, подекуди з нього робили і миттьовий мед (слабоалкогольний напій).

Заселення гірських лісистих регіонів проходило у ХIV-ХVII ст. Ліси випалювали і розчищали – “іртували”. Тому у ХVIII-XIX ст. відбулося їх скорочення як на верхній межі з боку субальпійських лук, так і на нижній - в річкових долинах. За цей період вирубано більшу частину первинних лісів (букових, ялинових, ялицевих). З тваринного світу зникли тур, тарпан, лось. Зменшилося число парнокопитних, бурих ведмедів, вовків, рисей, борсуків, європейських норок, річоквих видр, глухарів, тетерів, рябчиків. З субальпійської зони зникли альпійський бабак, сарна, білка, куріпка, заєць-біляк. З ХVII ст. власники доміній запроваджують деякі природоохоронні заходи, особливо щодо дібров. Ужгородські урбарії 1631 і 1691 р. свідчать про заборону рубання лісів в околицях двадцяти сіл. 1715 р. вийшов державний закон, що забороняв самовільні рубки.

Першими поселенцями у наших горах були невеликі групи пастухів. 1775 р. Марія-Терезія видала указ про переселення на Закарпаття лісорубів з Зальцкаммергута, що у Верхній Австрії. Вони заготовляли деревину, необхідну для солотвинських солерудників. На той час лісокористування майже всієї Мараморощини було повністю підпорядковане потребам солеварень. Шахти постачали щорічно до 30 тис. тон солі. У Великому Бичкові, Солотвині та Буштині сіль вантажили на плоти, які сплавляли по Тисі аж до Дунаю. Тільки по Тересві німцями і українцями на поч.ХХ ст. сплавлялося 100-120 тис. стовбурів, які далі виловлювали біля пунктів складання плотів. Придатним для цього був тільки добре дрейфуючий хвойний лісоматеріал ялиці та смереки певних розмірів з пагорбів. Спершу використання проводилося з використанням вибіркових рубок. Збільшення потреби в деревині сприяло поширенню суцільних рубок. Машини та інструменти для солеварень і лісорубів виготовлялися спершу у Кобилецькій Поляні, де 1774 р. споруджено домну, пізніше і в Діловому. Для виплавки доставленої возами залізної руди потрібне було деревне вугілля, сировиною для якого служили букові ліси з ближчих прирічкових територій. З побудовою 1872 р. залізниці до Сиготу припинилося транспортування солі по Тисі. На той момент хвойні праліси було знищено на 90%. 1876 р. створено Угорську королівську дирекцію з лісового господарства. Уздовж Тиси починають виникати лісопилки. У Великому Бичкові засновано завод сухої перегонки деревини, який належав Угорсько-швейцарському товариству з видобутку соди і був першим хімічним підприємством в Угорщині. 1903 р. у Чинадієві відкрито сірникову фабрику “Вулкан”. У чеську добу обсяг рубок різко зростає, чому сприяло прокладання вузькоколійок з хащ до лісопилок, яких налічувалося вже 46. Наш ліс експортувався по всій Європі.

За радянської доби лісова справа максимально інтенсифікується. З трьохсот споруджених за той час підприємств 120 припадало на лісову і деревообробну галузь. Рубки зростали щороку.1955 р. вирубано майже удвічі більшу кількість лісу, ніж передбачали прийняті норми вирубки. 1957 р. створено трест “Закарпатліс” з 14 лісокомбінатів. Інший трест “Закарпатліспромгосп” об’єднав лісгоспи. Лише на зламі 1970-80-х відтворення лісів стало випереджати рубку. Але початок 90-х позначився хижацькими несанкціонованими (браконьєрськими) рубками, що різко погіршило екологію цілої області.

Нині більшістю лісів відає Закарпатське управління лісового господарства, що в Ужгороді на Собранецькій, 156. Воно є спеціальним уповноваженим органом Держкомлісгоспу України. Експлуатаційний фонд лісів нині становить 43,7% від загальної площі усіх насаджень. Річні нормативно дозволені рубки головного користування та рубки, пов’язані з веденням лісового господарства (чистки) складають 1,3 млн. кубів, або 46% від щорічного середнього приросту. Управлінню підпорядковано 18 лісогосподарських підприємств, що хазяйнують на площі 492 тис. га. Ще 80 тис. га лісу – у віданні “Закарпатагролісу”, 67 тис. га – під Карпатським біосферним заповідником, національними парками “Синевир” і “Ужанський” і Закарпатським лісотехнікумом. 10 тис. га – в Ужгородського військового лісництва.

З усіх лісів 148,5 тис. га складають мисливські угіддя, в яких налічується 875 оленів і стільки же козуль, 222 вепрі, 41 лань, 55 ведмедів, 418 глухарів, 48 тетеруків, 557 лисиць, 644 куниці (дані 2005 р.). У лісгоспах діє вісім форелерозплідників.

Сьогодні лісовий фонд Закарпаття охоплює 694 тис. гектарів, в тому числі 647 700 га, вкритих лісом (решта припадає на дороги, водотоки, вирубки, сінокоси та культури до 8 років). З них 484 тис. га перебувають у користуванні Держкомітету лісового господарства, 121 тис га - у Міністерства аграрної політики, 75 тис. га – у Міністерства екології і природних ресурсів, 10 тис. га – у Міністерства оборони, 4 тис. га – у Міністерства освіти і науки. Лісистість Закарпаття складає 50,8%, лісова площа на одного мешканця – півгектара.

Домінують тут листяні ліси – 434 тис. га (67%), на хвойні припадає 213 тис. га. Запас деревини у закарпатських лісах складає 131 млн. кубів, причому 69 млн. припадає на хвойні породи. Це пояснюється посиленою експлуатацією і посадками смереки у минулому. Середній запас деревини на Закарпатті (310 кубів на гектар) є вищим, ніж у Німеччині чи Австрії, але нижчим, ніж у Швейцарії. Річний приріст 5 кубів на гектар менший, ніж у трьох названих країнах. Ліси, призначені виключно для промислових потреб, складають зараз 43% всіх лісів. На решті територій лісокористування обмежене. Щорічнолісосіки охоплюють площу 1200-1500 га. Для Закарпаття заплановані на період з 2000 до 2010 р. обсяги головного користування становлять щорічно 529.900 кубометрів деревини. Але в останні роки передбачених обсягів досягти не вдавалося, зокрема 2001 р. виконано лише 82% рубок. Від рубок, пов`язаних з веденням лісового господарства, додатково було зрубано ще 483 тис. кубів, тому загальний обсяг заготованої деревини склав 921 тис. кубів.

Лісостани Закарпаття, що покривають добру половину області, складаються з порід, поширених у всій Центральній Європі: бук (59%), смерека і ялиця (32%), дуб (7,5%). Далі йдуть ясен, явір, в`яз гірський і ще рідкісніші породи. Дубово-ясеневі заплавні ліси типові для річкових терас Тиси, Боржави і Латориці. Діброви з участю південноєвропейських видів дуба зростають зростають на південному схилі Чорної гори (на схід від Виноградова) і Юлівських гір (на південь від Виноградова за Тисою) – це найтепліші місця на Закарпатті. Також діброви поширені на горбогір`ї на краю Паннонської низовини, обмеженої лінією Ужгород – Мукачево – Хуст – Виноградів – Берегово – Чоп. Тут на окремих масивах площею від десятків до сотень гектарів збереглася рослинність грабово-дубових пралісів. Третій дібровний комплекс – уздовж вулканічної гряди Вигорлат-Гутинського хребта, який ще звуть Передкарпаттям. Якщо наприкінці ХІХ ст. під дубом було 90 тис. га, то тепер лише 30тис.

Бук росте на Закарпатті на висотах від 350 до 1450 м. Найбільші його запаси у Карпатському біосферному заповіднику (Угольсько-Широколужанський, Марамороський, Чорногірський масиви). Довгий час букові лісостани були поза сферою господарської зацікавленості, використовувалися лише як мисливські угіддя. Тільки з початку ХІХ ст. настав час і їх масштабного вирубування з наступним залісненням смерекою.

Природні смерекові ліси зростають на висоті 1200-1650 м, де лісова підстилка складається з шарів переважно недозрілого гумусу. Особливо добре сформувалися такі ліси в умовах Мараморосько-го кристалічного масиву і Чорногірського хребта. У передгісрьких і низинних же лісах теж багато смереки – насадженої людиною.

Для субальпійської зони Карпат типовим ландшафтом виступає криволісся, яке утворюють сосна гірська, вільха зелена та ялівець сибірський. Вони творять майже цілком чисті зарості з підліском, який змінюється залежно від місцезростання.

Нині наше лісове господарство переживає чергову реорганізацію, пов’язану зі зміною відносин власності, новими умовами господарювання, екологічними викликами, а особливо інтеграцією у європейський економічний і правовий простір . Проте тривала історія свідчить: ліс – стратегічне багатство краю, котре не повинно опинитися у байдужих і липких руках.

Сергій ФЕДАКА.