Пряник від Європи. Про аналог «плану Маршалла» для України, - Український тиждень.

Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться.

Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України, - написав Український тиждень.

Вони проводили різні форуми на кшталт Міжнародної конференції на підтримку України у квітні 2015 року, виступали в містах країн-донорів, намагалися достукатися до політиків із Заходу. Усі ці зусилля викликали лише скепсис: ніхто не збирався розвивати державу, яку роз’їдає іржа корупції і яка сама не знає, чого хоче, та має довжелезний шлейф невиконаних обіцянок і величезний досвід тринькання грошей. Донори надали чималу суму на те, щоб Україна остаточно не розвалилася й не стала осередком хаосу чи ресурсом для геополітичної перемоги Росії, але не більше. Минуло кілька років, і ситуація кардинально змінилася. Поки що рано казати, що ставлення до нашої країни перевернулося з ніг на голову. Але мрія про «план Маршалла» для України стала значно ближча до реальності, ніж можна було сподіватися.

На початку листопада до Києва з Литви прибуло кілька політиків на чолі з колишнім її двічі прем’єром Андрюсом Кубілюсом. Їхня мета була презентувати «Європейський план для України» — аналог «плану Маршалла». Це досить цікава ініціатива, народжена в Литві. Вона може стати економічним тросом, із яким Євросоюз візьме Україну на буксир і перетворить на міцного європейського середняка за рівнем розвитку економіки та добробуту громадян.

Що таке «Європейський план для України»? Це механізм, за допомогою якого наша країна може отримувати щороку €5 млрд на проекти розвитку в обмін на реформи. Головною в «Європлані» є його філософія. Вона дає змогу зрозуміти мотивацію європейців давати нам гроші та шанси плану на успіх. Автори наводять досвід Литви. Близько 20 років тому Європа поставила перед цією країною чітку перспективу вступу до ЄС. Тоді литовським політикам також важко давалися реформи. Але всіх громадян об’єднала мета жити в Євросоюзі й мати відповідний рівень доходів. Тож вони голосували за тих, хто наближав Литву до неї. Обговорення успіхів і невдач у реформах стало основною сюжетною лінією всіх тогочасних литовських передвиборчих кампаній. Щоб бути переобраними, політики наввипередки запроваджували позитивні зміни, спрямовуючи країну в бік євроінтеграції. У підсумку Литва приєдналася до Євросоюзу 2004 року. Тобто тоді працював простий механізм: ЄС ставить привабливу мету, надаючи певну допомогу для її досягнення. Громадяни, об’єднані цією метою, вибирають тих політиків, які здатні її досягти. Політики працюють — результат влаштовує і Європу, і литовців. Усе просто та ефективно.

Те саме зараз пропонують і щодо України. Однак Євросоюз не планує розширюватися, бо має довгий перелік злободенних внутрішніх проблем. Тому він може замінити перспективу приєднання на кругленьку суму. Задум полягає в тому, що наших громадян об’єднає мета отримати ці гроші й вони голосуватимуть за тих політиків, які здатні виконати необхідні умови, провести реформи та використати гроші на розвиток країни. У теорії звучить непогано, але є кілька нюансів. По-перше, гроші самі по собі є сумнівною метою для українців як нації, навіть якщо йдеться про чималу суму. По-друге, щоб така мета привабила українця, гроші та проекти, на які їх буде спрямовано, мають стосуватися кожного безпосередньо, щоб можна було побачити чи помацати результат, розуміючи при цьому, хто допоміг його досягти. Тільки в такому разі наші співгромадяни зрозуміють, що виділені кошти йдуть на благо країни, а не олігархів чи політиків.
За словами Андрюса Кубілюса, на сьогодні в ЄС мало знають про «Європейський план для України» й ставлення до нього певною мірою скептичне.

Щоб переконати європейців у його необхідності, група литовських та українських політиків протягом наступних трьох місяців займатиметься роз’ясненнями аж до проведення великої інвестиційної конференції в Брюсселі, що запланована на лютий 2018 року. Скепсис європейців можна зрозуміти: вони знають Україну не з хорошого боку й судять її за минулими діями. Якщо ми не змінимося, гроші, передбачені «Європейським планом для України», не будуть виділені через брак реформ. Але якщо Україна стане надійним партнером і почне регулярно виконувати свої обіцянки та зобов’язання, то ЄС матиме від реалізації такого плану колосальну вигоду. Всі знають про наш потенціал: про нього постійно торочать на кожній інвестиційній конференції. Для Європи ми можемо стати і житницею, і промисловим майданчиком, і воротами для азійських товарів, і шлагбаумом для біженців чи пунктом тимчасового їх перебування, і постачальником дешевої високоосвіченої робочої сили. Тобто потенційно Україна здатна допомогти ЄС вирішити чимало його проблем. От тільки ми маємо стати відповідальними й почати виконувати взяті на себе зобов’язання. І саме цього ніяк не дочекаються наші європейські партнери.

«Європейський план для України» має кілька цікавих деталей. Передусім гроші на нього мають виділяти міжнародні фінансові організації. На презентації було сказано про 12, хоч у підсумку може бути набагато більше. З миру по нитці — бідному сорочка. Тож знайти необхідну суму має бути легко. Важливо, що для забезпечення прозорості й ефективності всього процесу, а також високого рівня довіри до нього міжнародних донорів пропонують створити Українську фінансову інституцію розвитку. Це буде центральний для проекту орган, до якого входитимуть представники і від України, і від Європи. Вони, зокрема, виконуватимуть всю організаційну роботу, контролюватимуть ефективність розподілення та використання коштів. Успішність проекту значною мірою залежить від того, чи запрацює ця інституція й наскільки вдало.

На операційному рівні будуть чотири галузеві органи, які відбиратимуть найкращі проекти, допомагатимуть залучати фінансування та перевірятимуть їх виконання. Фонд державно-приватного партнерства та інфраструктури відповідатиме за інфраструктурні ініціативи. Годі й казати про його важливість, адже, приміром, нові дороги — це те, що може побачити й відчути кожен українець. Низка фінансових посередників, які є на ринку та яких спеціально відберуть, допомагатиме спрямовувати кошти малому та середньому бізнесу й домогосподарствам. Так званий фонд відновлення повинен взяти на себе функції управління державними підприємствами, фінансуючи їхній розвиток. Нарешті, робота ще одного фонду сприятиме відновленню Донбасу та розвитку окремих регіонів і громад. Отже, «Європлан» виділятиме фінансування на дуже широкий спектр потреб України, зокрема на інфраструктуру, малий і середній бізнес, державні підприємства, розвиток регіонів. За великим рахунком він може взяти на себе всі витрати розвитку, на які нам бракує грошей. І це дуже добре. Якщо такий розмах справді вдасться реалізувати, дуже скоро мільйони українців відчують зміни на краще, якими завдячуватимуть саме «Європлану». І тоді, можливо, вдасться об’єднати наших громадян навколо чогось хорошого, як передбачає його філософія.

Хоч би яким позитивним був задум, він має недоліки. По-перше, кошти виділятимуть, якщо Україна виконуватиме певні умови. Це добре, але на перших порах будуть фактично ті самі умови, які висуває МВФ і які ми з успіхом не виконуємо або робимо це після тривалих зволікань. Можливо, підняття ставок до €5 млрд на рік і зробить наших високопосадовців активнішими, але в цьому є певні сумніви. Надалі перелік умов розшириться на успішне виконання певних проектів. Наприклад, збудували ділянку дороги — ось вам гроші на наступну. Це вже кращий підхід, бо усуває політичну складову з передумов для виділення коштів.

По-друге, чи не буде ефекту витіснення, тобто чи не відмовлятиметься МВФ виділяти гроші тому, що надійшла певна сума відповідно до «Європлану»? І чи не спекулюватимуть на цьому наші політики, ігноруючи вимоги МВФ після отримання грошей від донорів плану? Ці речі було б добре узгодити.

По-третє, автори плану усвідомлюють, що Україна на сьогодні може запропонувати занадто мало проектів, тому неповністю вибирає навіть значно менші кошти, які їй пропонують Світовий банк, ЄБРР та ін. Якщо сума, яку нам готові надати, зросте, ключовим стане генерувати належну кількість проектів. Без організаційної допомоги від ЄС нам самим буде дуже важко впоратися з таким завданням. Автори плану мають усвідомити, що це найвужче його місце.

Нагадаємо, 6 листопада у Литві презентували "План Маршалла для України".