1. Новини Закарпаття
  2. >

Закарпатський слід у всеукраїнській трагедії

29.10.2017 Аналітика Ексклюзив Голос Карпат

Цими днями Україна відзначає 80-річчя однієї з найбільш драматичних подій Великого сталінського терору – масових розстрілів політв’язнів в урочищі Сандормох на півночі Росії.

Там загинуло понад 9500 чоловік 58 національностей, найпершою партією був так званий перший соловецький етап у кількості 1111 чоловік, яких вивезли з острівного концтабору на розстріл 27 жовтня. Розстріли продовжувалися і у наступні дні – аж до дня більшовицької революції 7 листопада, до 20-річчя якої вони і були приурочені. Серед розстріляних – велика кількість українців і кримських татар, в тому числі кілька людей, причетних до Закарпаття.  

Готуватися до відзначення роковин почали завчасно. Зокрема, у вересні на черговому Львівському форумі видавців однією з найяскравіших акцій був передпрем’єрний показ повнометражного документального фільму “Будинок Слово”, присвячений долі класиків української радянської літератури, багато з яких розстріляно саме у Сандармосі. Стрічка викликала величезний інтерес, зал на двісті місць був переповнений. Проте автори фільму звернулися до численної присутньої пишучої братії із проханням нічого не публікувати про побачене. За кілька тижнів фільм мав презентуватися на Варшавському кінофестивалі, а одна з його умов – щоб роботи не були попередньо засвічені перед широкою публікою, принаймні, щоб не мали відгуків у пресі. Показ на фестивалі був успішним. Зараз фільм уже офіційно демонструвався у Харкові, відтак планується прем’єра у Києві, а з 9 листопада він виходить на широкий екран. То ж тепер вже дозволимо собі поділитися враженнями.

Це був по-своєму логічний крок тоталітарної влади, яка прагнула контролювати геть усе. Тому у 1920-х в центрі Харкова було збудовано багатоквартирний будинок, куди поселили усіх видатних письменників тодішньої столиці – так їх легше контролювати . Цим  займався, зокрема, двірник, що жив в одній із перших квартир. У плані будинок нагадував велику літеру С, тому його так і звали – будинок «Слово”. Сааме в цьому будинку застралився М.Хвильовий, коли усвідомив масштаби Голодомору, звідси проліг шлях більшості його коллег на Соловки, а потім у Сандармох.

Якщо не бачити цей фільм власними очима, то можна апріорно заявляти, що зняти його просто неможливо, адже щодо авторів «розстріялного відродження” не збереглося  практично ніякої кінохроніки – лише поодинокі фотографії. Проте кінематографісти перевершили самих себе. Вони послідовно зробили екскурсію по майже шістдесяти квартирах, оповідаючи про кожного з їх мешканців. Для відоряду киористуоввалося усе, що бодай трохи стосувалося того чи іншого автора, або перегукувалося з його творами. Для цього було використано сотні кінострічок двадцятих – тридцятих років, як вітчизняних, так і зарубіжних, часто під досить несподівану музику. В результаті вийшла жвава і неформальна хроніка життя письменицького будинку, яка десь перегукується з відповідними сторінками «Майстра і Маргарити”  М.Булгакова.       

Серед гостей у будинку «Cлово” неодноразово бував і Олександр Бадан, галичанин з походження, вояк айстро-угорської, а потім і Української Галицької армії. Після її поразки він 1919 р. переїхав до Чехословаччини, де прийняв громадянство.

Здобув правничу, філософську та дипломатичну освіту в університетах Кракова, Відня й Праги. Працював державним службовцем, адвокатом у Словаччині та у нас на Закарпатті. Належав до соціал-демократичної партії, від 1924 — Комуністичної партії Чехословаччини. 1926 р. його за про радянську діяльність позбавили чеського  громадянства, після чого він переїхав до УСРР. Працював у Держплані, викладав у Комуністичному університеті імені Артема, де навчався ряд закарпатських комуністів. Відтак О.Бадан був ученим секретарем Народного комісаріату овіти УСРР (1927–1930), тобто посідав одну з найвищих посад у культурній сфері .

1929 р. він видав у Харкові книжку «Закарпатська Україна: соціально-економічний нарис». Коли у день возз’єднання Закарпаття з Україною 1945 р. О.Довженко записав до щоденника, що у попередні десятиліття у Великій Україні не було видано жодної книжки про Закарпаття, він дещо утрирував, але був недалеким від істини, бо книжка О.Бадана була таки єдиною, та й згадувати твір репресованого було незручно. Навряд чи багато примірників його і збереглося, бо книжки арештованих знищувалися теж практично негайно. Між тим ця книжка має не тільки історіографічне значення, а й понині не втратила свого значення. У ній ґрунтовно розібрано історію закарпатського селянства від середніх віків і до початку ХХ століття. Вона цілком заслуговує на перевидання сьогодні.        

Не доводиться сумніватися, що саме від О.Бадана більшість мешканців письменницького будинку і знали тоді про наш край. Проте і його, і їхній шлях завершився врешті-решт у Сандармосі.

Уже того самого 1929 р. О.Бадан виключений із КП(б)У та товариства «Історик-марксист» за «яворщину», тобто за налужність до історичної школи М.Яворського (теж загинув у Сандармосі). О.Бадана арештували 19 лютого 1933 р. у справі «Української військової організації». Судовою «трійкою» при колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р, він був засуджений до 10 років позбавлення волі. Відбував покарання у Верхньоуральському політичному ізоляторі та в Соловецькому таборі особливого призначення. Особливою «трійкою» Управління НКВД по Ленінградської області 9 жовтня 1937 засуджений до розстрілу. Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу 18 лютого 1959 р.

Незаслужено забутий, але згадуваний нині О.Бадан – лише одна з численних ниточок, що в’язали тоді Закарпаття з рештою українських земель. 

Сергій Федака.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus