1. Новини Закарпаття
  2. >

Дракони безкарності. Чому акції пам’яті загиблих журналістів привертають мало уваги

22.09.2017 Аналітика Думка

Другий рік поспіль акція вшанування пам’яті загиблих журналістів збігається із конференцією "Ялтинська Європейська Стратегія" (YES), що після анексії Криму Росією "переїхала" до Києва.

Як відомо, організатором YES є Віктор Пінчук – олігарх, власник кількох телеканалів та газет, засновник PinchukArtCentre. Щорічно він привозить на форум тих самих людей: Кокса, Фюле, Кваснєвського… Вони, як мантру, повторюють: так, Україна проводить реформи, так, повільно – але в правильному напрямку! Та націкавіше вони промовляють, коли із зали зникають українські політики…

А в цей час молодь на Майдані запалює лампадки з написом "ҐІЯ", тримає плакати "Не забудемо", "Спершу було слово", "Хто вбив Павла?" (Шеремета, підірваного в авто у центрі Києва 20 липня 2016 року – УП).

Камер багато, учасників не дуже, журналісти кидаються за тими, з ким колеги вже поговорили. Упізнаваність людей мінімальна, вибір спікерів – невеликий.

Чому так?

Для когось важливіший YES, де тепер генпрокурор Юрій Луценко ручкається із екс-президентом Леонідом Кучмою, проти якого свого часу організовував акцію "Україна без Кучми". Організував, власне, через викрадення і вбивство Георгія Гонгадзе.

Щонайменше від генпрокурора хотілося би очікувати оцінки ключових свідчень, які відомі і відверто вказують на Кучму.

Але нічого такого не прозвучало.

Хтось не вірить, що українська влада спроможна розслідувати резонансні вбивства, а тим паче ті, до яких могла бути причетна сама. Окремі журналісти-розслідувачі схильні думати, що влада неспроможна сказати навіть "вибачте, це було перевищення повноважень" з боку глави МВС Юрія Кравченка, проте і цього – годі чекати.

Кругова порука і договорняки настільки закріпилися в системі, що навіть двом революціям не стало сили їх викорінити.

Скептично перспективи розслідування "справи Гонгадзе" оцінює і Олексій Подольський, якого "орли Кравченка" ще до вбивства журналіста вивозили до лісу, катували і ледь залишили живим.

Він нагадав, що від моменту поховання Гонгадзе на території церкви Миколи Набережного на Подолі не з’явилося навіть тимчасової таблички з пам'ятним написом. Це пояснюється тим, що наразі нібито вирішується питання про встановлення пам’ятника, а табличка – "то несерйозно". На думку Подольського, якщо немає згоди щодо таблички, то про "розслідування" годі й говорити.

Між тим саме згода і солідарність потрібні сьогодні журналістам: лише за серпень цього року Інститут масової інформації (ІМІ) зафіксував шість перешкоджань роботі журналістів, три побиття, кілька випадків політичного та юридичного тиску, пошкодження майна.

На тлі резонансних нападів на активістів, як це сталося у Харкові, напади на журналістів – це прагнення закрити рота правді, і бажано назавжди. Пояснювати такі випадки емоційною напругою у суспільстві не варто. Бо головна причина – всюдисуща безкарність, що породжує нові напади.

…Днями в кількох українських містах відбулися презентації перекладу книги польської журналістки Катажини Квятковської-Москалевич "Вбити дракона". Її репортажі – це історії боротьби до і під час Майдану з драконом української корупції, з безкарністю та халатністю. На її думку, цей дракон в Україні досі не подоланий.

"Я відвідала Харків, де навчалась багато років тому, зустрілася із місцевою активісткою. Коли я запитала її, чому досі не розкрито замах на харківського міського голову Геннадія Кернеса, вона відповіла, що це не дивно, адже замах був замовним. І подейкують, що замовником був Арсен Аваков. "Міністр внутрішніх справ? І вона так спокійно про це говорить?" – подумала я…" – згадує журналістка.

Розгул безкарності спостерігаємо всюди – в Одесі випускають організаторів безчинств 2 травня 2014-го, на Донбасі мери-організатори сепаратистського "референдуму" досі керують містами…

Хоча показники кількості справ, котрі були відкриті за статтею 171 Кримінального кодексу, тобто перешкоджання журналістській діяльності, останнім часом зросло, – однак зараз проблемою лишається передача справ до суду.

Так, за даними, які Генпрокуратура надала ІМІ, з січня по липень 2017 року зареєстрували 149 кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених стосовно працівників ЗМІ, з них лише 14 кримінальних проваджень, з урахуванням правопорушень минулих років, було передано до суду.

Усвідомлення масштабу "дракона" приходить до українців поступово. Часто це відбувається тоді, коли починає стосуватися їх безпосередньо.

Як один із героїв книжки Квятковської-Москалевич, котрий після чотирьох років власної боротьби із системою заснував організацію для допомоги "братам за нещастям".

У журналістів є важелі і підтримка для того, аби змінити ситуацію на краще. Це медійні організації, котрі надають фахову юридичну допомогу. Це колеги, які нерідко мали подібний досвід.

Доводити до того, щоб імовірний противник хотів вас убити, не варто. Можновладці часто не розуміють, що солідарність спільноти може бути сильнішою від залякувань. Але для цього треба докласти зусиль.

Як зауважує директорка ІМІ Оксана Романюк, "мало журналістів насправді ходять висвітлювати суди щодо справ Майдану чи у справах, пов’язаних зі свободою слова та правами людини.

Але розслідування і справедливість – це відповідальність не тільки влади. Це відповідальність і журналістів за те, щоби проблема завжди перебувала в публічному просторі".

Тож роботи лише додається.

Роман Кабачій, медіа-експерт Інститут масової інформації, спеціально для УП.

Нагадаємо, передчасно пішов із життя 9-річний футболіст ДЮФК «Берегвідейк».

Читайте на ГК:Міністр Гриневич: В Угорщині багато міфів про новий український освітній закон
Читайте на ГК:Відповідь Будапешта на закон про освіту: Угорщина відтепер блокуватиме будь-яке зближення України з ЄС
Читайте на ГК:У Рівному через отруєння ліками померла дворічна дівчинка
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus