Закарпаття – край освітніх контрастів – політолог.

Почався новий навчальний рік. Це, можливо, єдине, що в сучасній Україні починається вчасно і за будь-якої погоди.

Хоча горе-реформатори намагаються зруйнувати навіть це – мовляв, нехай кожна школа відкривається на власний розсуд. Але поки традиція вперто тримається. Схоже, що вона – найостанніше, що у нас може бути знищеним. Проте сподіваємося, що таки не буде, бо реформатори приходять і йдуть собі геть, а школа вічна.

Цей рік почався на Закарпатті без якихось особливих новин – і саме це є найкращою новиною. Відкрилися усі 592 дошкільні навчальні заклади різних типів та форм власності й усі 665 загальноосвітні школи. Закарпаття нібито єдина область, де не створено жодної опорної школи. Звучить нібито ретроградно, але насправді це не та централізація, до якої варто бездумно поспішати. Адже опорна школа – це коли замість кількох дрібних сільських шкіл створюють одну більшу, до якої дітей підвозять автобусом за кілька, а то і за кількадесят кілометрів. Певне раціональне зерно у цьому є: класи будуть максимально заповнені, а не по кілька чоловік, як зараз; покращиться матеріально-технічна і кадрова база. Але й ризики тут очевидні: малі гірські села, залишившись без школи, приречені на остаточну деградацію і вимирання, на повторення долі Кужбеїв та десятків менш відомих сіл, що вже зникли з карти Закарпаття. То ж усе треба ще сім разів зважити.

З іншого боку, досвід вступної комісії УжНУ засвідчує, що закарпатські школи на сьогодні чітко диференціювалися за якістю освітніх послуг. Про це відкритим текстом мовилося на нещодавній прес-конференції вузівського керівництва. Є десяток-другий шкіл, які з року в рік демонструють найвищі досягнення. Це по кілька найвідоміших шкіл Ужгорода і Мукачева, по одній школі з окремих райцентрів, деякі інтернати. Більшість же шкіл, судячи з результатів ЗНО, просто женуть відвертий педагогічний брак. У районах з низьким середнім рівнем життя значний відсоток випускників навіть не записуються на ЗНО. Тобто склалася парадоксальна ситуація, коли Закарпаття, з одного боку, відзначається окремими відмінниками, що виділяються навіть на всеукраїнському рівні, а з іншого – маємо і найгірші середні показники за цілим рядом параметрів. Схоже, що у наступні роки ця тенденція буде тільки посилюватися, тобто Закарпаття поволі стає краєм освітніх контрастів.

Ще одна особливість нинішнього року – значний відтік абітурієнтів за кордон. До традиційного угорського напрямку тепер додався словацький, що стає все потужнішим. А ще є цілком привабливі для закарпатців і відносно близькі Польща і Чехія, не кажучи про трохи дальше зарубіжжя. Іноземні вузи здійснюють активний менеджмент в області, і з роками ця тенденція також наростатиме. У цьому є свої незаперечні плюси, але і мінуси теж цілком очевидні.

Радує певне покращення демографічної ситуації. Маємо 17 тисяч 517 першокласників – це значно більше, ніж минулого, а тим більше позаминулого року. Це діти 2011 року народження – відносно благополучного у вітчизняній історії. Демографічному сплескові тоді сприяли, з одного боку, так звані виплати за народження дитини, з іншого – деяке піднесення середнього життєвого рівня після кризи 2008 р. класи стають заповненішими, ще більше зростає попит на дитячі садки. Натомість у вузах – картина прямо протилежна, бо першокурсниками стають в основному народжені у 2000 році, коли ми мали глибоку демографічну яму. Декілька років вузам доведеться ще живитися за рахунок, так би мовити, підшкірного жиру, тобто максимально пожвавити профорієнтаційну роботу серед старшокласників, боротися за кожного буквально персонально.

Попри всі хвороби росту закарпатська освіта все-таки має чітку перспективу. Упродовж вже п’яти-шести поколінь, починаючи з чехословацької доби, коли у нас почалася культурна революція, сформувалася тверда установка середньостатистичного закарпатця на отримання серйозної кваліфікації, а бажано – взагалі вузівського диплому. Ця установка зараз попри окремі пертурбації загалом зміцнюється. Питання тільки про те, в якій формі і особливо якою ціною цей фах здобуватиметься.

Сергій Федака.