1. Новини Закарпаття
  2. >
  3. Вся область
  4. >

300 років Марії-Терезії, що змінила долю Ужгорода

10:08, 07 Травня Аналітика Ексклюзив Голос Карпат

13 травня виповнюється триста років від дня народження Марії-Терезії, однієї з найвідоміших представниць династії Габсбургів, чиє правління виявилося переломним для Закарпатті і особливо Ужгорода.

Наша матінка Марія-Терезія була ідеальною люблячою дружиною. Упродовж дев’ятнадцяти років вона народила шістнадцять дітей, включаючи двох наступних імператорів австрійських і французьку королеву. У сучасній Україні орден матері-героїні дають за значно менші заслуги.

А от від Ужгорода у Марії-Терезії голова боліла постійно. Це ж бо було не місто, а якийсь вхід у Тартар. Скільки туди не відправ грошей, вони зникають, мов у якесь бездонне провалля і не полишають жодного сліду. Головне, що ніхто у місті не стає нібито багатшим, а грошики все одно кудись розчиняються. Проведений при ній міський перепис зафіксував тут понад триста дворів, в яких жило півтори тисячі. Нібито й не багато, особливо якщо порівнювати з Віднем чи Будою. Але! Легко бути великим містом усередині імперії, коли ти звідусіль захищений фортецями, заставами і озброєними гарнізонами. А ти спробуй плодитися і розмножуватися у чорта на рогах! Біля самісінького кордону, коли на тебе постійно суніть то татари, то поляки, то трансільванські вояки. Тут хоча би лишитися при своїх. Упродовж кількох попередніх століть Ужгородові тільки і доводилося, що відбиватися від усіх цікавих і озброєних гостей – за допомогою невеликого австрійського загону, що осів у нашому замкові, а ще більше – Божою поміччю. То ж при Марії-Терезії тут навіть збудували церкву, присвячену святому Георгію Побідоносцю. Якби не він, містечко було би ще меншим. А такУжгород зростав цілком богобійним. Тут усі постійно молилися. Не тільки на Георгія. Просто так повелося.Пивовари моляться на жарке літо. Винороби – на теплу осінь. Палинкарі молилися найменше. Їм було просто ніколи, бо працювати доводилося цілий рік.

Аби місто не спилося остаточно, Марія-Терезія вирішила його окультурити. А що була вона жінкою мудрою, то спробувала одним пострілом убити двох зайців. У Мукачеві тоді містився центр величезної єпархії, що охоплювала понад десяток комітатів. Поки єпархія існувала більше на папері, ніж реально, єпископові і його канцелярії вистачало тамтешнього монастиря. Інша справа тепер, коли єпархія канонізувалася і ставала повнокровною – з великим управлінським штатом, усіма службами і все зростаючими потребами у приміщеннях для них. А в Ужгороді саме звільнилося пару приміщень, відібраних від ордену єзуїтів. Чесно кажучи, єзуїти зробили тут чимало доброго, заснували гімназію і започаткували в Ужгороді міцні освітні традиції. Та на думку імператриці, орден дозволяв собі занадто багато: зносився через її голову з Папою Римським і взагалі почувався державою у державі, чого Марія-Терезія стерпіти не могла. Тому цей орден в її імперії заборонили, а його ужгородські маєтності передали Мукачівській єпархії.

Так Ужгород уперше став офіційним центром величезної території, що охоплювала не тільки нинішню Закарпатську область, а й частини нинішніх Словаччини, Угорщини і Румунії. Доля міста визначилася на багато століть наперед. Тут було збудовано новий комітатський дім і для світської влади, від якого донині збереглася розкішна в’ізна арка з латинським написом. Та й щодо єпархії, Марія-Терезія вирішила не обмежуватися тільки єзуїтським спадком, а передати їй на додачу ще й місцевий замок, тим більше, що у статусі казарми для місцевого гарнізону він себе просто не виправдовував. Вояки там божеволіли на очах – чи то від неробства, чи то від великої кількості алкоголю навколо, чи то від різної чортівні, яка міцно оселилася серед мурів.

Після того, як сповнений нечисті замок викосив більше цісарських вояків, аніж їх гинуло у деяких битвах чи навіть цілих походах, прокляту будівлю вирішили віддати святим отцям. Ну а якщо навіть вони не справляться... Коротше, є ще порох у віденських порохівницях. Але це вже на крайній випадок. Спершу спробували затулитися живим щитом. Отці теж почувалися там не надто затишно. Тому перетворили замок на духовну семінарію. І це було єдино правильним рішенням. Бо там, де поселяються семінаристи, не витримують навіть чорти.

У місті розгорнулося небачене раніше церковне будівництво. Уся Замкова гора вкрилася риштуваннями. Городяни стали заробляти свіжу копійку. Щоправда, для цього доводилося усе робити на свіжу голову, до чого містяни не надто звикли. Адже Ужгород пив скільки себе пам’ятає. І все ж до часу попоїща мусили чергуватися із побоїщами. Останніх було то менше, то більше, але навіть незначна їх кількість все-таки відривала хлопів від основного заняття. Особливо нелюдським було сімнадцяте століття, коли мирних років майже не лишилося. То ж довелося якось поєднувати пиття і биття, що спочатку давалося зле. Наш хлоп звик віддаватися усякій справі сповна. А тут воно на папері ніби і добре римується, а спробуй це саме у житті – так голова ніяк у рядок не лягає: то тріщить як перезрілий кавун, то взагалі котиться відрубаною. Хвала Богові і ясній матінці-цісарівні, що ми врешті-решт навчилися перемагати. І навіть брати турків у полон. Ходив вовк за вівцями – та й сам вівцею став. До полонених поставилися по-господарськи. Оскільки пити їм не дозволяла віра, вони були просто ідеальними будівельниками. То ж їх кинули на найбільш відповідальний об’єкт – винні склади у нижній частині міста.

У результаті склади ще у процесі спорудження більше нагадували неприступну фортецю. Зрештою, що би не будували в Ужгороді, все одно виходить фортеця – така наша карма. Закінчити склади за життя матінки-цариці так і не встигли. А може... Може, просто тягли час і кошти, поки вона дозволяла. Бо ж усе вона прекрасно бачила, але як мудра жінка чудово розуміла: краще оті грішники, які їй відомі і крадуть ще по-божому, ніж якісь нові, що прийдуть їм на зміну і почнуть красти вже по-людськи, тобто геть усе.

Із смертю Марії-Терезії і приходу вже до одноосібної влади її значно жорсткішого сина Йосифа (він і раніше був співправителем матері, але та його постійно стримувала), затягування зі здачею складів втратило сенс. Через рік після траурних церемоній, які в Ужгороді були щирими, як мало де іще, склад було нарешті відкрито. Тобто, навпаки, закрито на пудові замки і взято під надійну охорону – і офіційну, і народну – з місцевих пияків, котрі ревно охороняли найбільше багатство міста. Адже у новоявленій фортеці сховали найдорожче – бочки з вином. Тільки після цього міська історія почалася по-справжньому.

Сергій Федака.

Читайте на ГК:На набережній в Ужгороді відзначають Hungary Feszt / ФОТО
Читайте на ГК:У Чопі святкують 736-ту річницю міста
Читайте на ГК:Ужгородська зоозахисниця стала героїнею ток-шоу на каналі «СТБ»
Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus