Головний наркотик XXI століття. Як ми поступово руйнуємо своє життя, – американський письменник.

Письменник і блогер Марк Менсон в колонці на MM.net розповідає про шкідливий вплив смартфонів на наше життя.

Я частенько відвідую тренажерний зал, розташований неподалік від мого будинку. Це одне з тих місць, де тренер стоїть над душею і кричить, вимагаючи, щоб ви зробили більше віджимань та присідань, а ви тим часом думаєте, що зараз вас знудить. Потім ви йдете додому і наступні три дні заледве присідаєте навіть на унітаз.

Це здорово. Мені це подобається. Я ходжу туди хоча б раз на тиждень.

Сьогодні вранці, як і в інші дні, кілька відвідувачів у перерві між вправами побігли до своїх телефонів, щоб перевірити... дідько, я не знаю, яку дурницю вони там перевіряли. Електронну пошту? Instagram? Відправляли в Snapchat свої фото з краплями поту, щоб усі могли помилуватися цим видовищем? Не знаю.

Суть в тому, що вони схопилися за свої телефони. І розлючений тренер зажадав прибрати пекельні гаджети подалі. Незручна ситуація.

І так зазвичай рази два-три під час заняття, та й в принципі це трапляється практично на кожному кроці. Саме тому я вирішив відверто запитати у жінки, приклеєної до свого телефону: «Що у вашому житті є настільки терміновим, що не може почекати 30 хвилин? Ви створюєте ліки від раку або що-небудь ще?»

Примітка для читачів: це поганий спосіб заводити нових друзів.

Я був злим. Але, дідько, я відчував, що маю рацію, коли говорив про те, що більшість у залі подумала про себе.

Зараз у всіх з'явилася ця дивна любов/ненависть до телефонів. З кожним роком ми все більше залежимо від них

Пізніше, коли ми розійшлися по домівках, я, відчуваючи біль від сидіння на унітазі, прокрутив у голові інцидент, то запитав себе: «Чому це мене так сильно турбує? Чому телефони загалом мене так сильно дратують? Чому я починаю хвилюватися, якщо моя дружина витягує телефон під час прогулянки? Чому я люто й пристрасно ненавиджу людей, які тримають телефони над головою і записують половину концерту? В чому справа?»

Може, я просто злегка збожеволів?

Хоча, навряд чи. Зараз у всіх з'явилася ця дивна любов/ненависть до телефонів. З кожним роком ми все більше залежимо від них. І з кожним роком ми все більше обурюємося з цього приводу. Чому так відбувається?

Засмічення уваги

Якщо замислитися, то наша увага – єдина річ, що по-справжньому належить тільки нам. Майно може піти у забуття, тіла можуть зламатися, стосунки можуть розвалитися. Навіть спогади та інтелект з часом зникають.

Але проста можливість вибору, на чому сконцентрувати увагу, завжди залишиться при нас. На жаль, за допомогою сучасних технологій наша увага все більше розсіюється, що робить можливість зосереджуватися цінною як ніколи.

У своїй книзі «Глибока робота» Кел Ньюпорт стверджує, що здатність повністю зосередитися на одному проекті, ідеї або завданні упродовж тривалого періоду є одним з найбільш важливих вмінь для досягнення успіху в інформаційну епоху. Однак ця здатність все рідше зустрічається у сучасних людей.

Але я б пішов ще далі. Я хотів би сказати, що наша здатність зосередитися і сконцентрувати свою увагу на тому, що потрібно – це ключовий компонент щасливого та здорового життя. У всіх були дні або тижні, іноді – місяці і роки), коли ми вели себе легковажно, відмовляючись контролювати власну реальність і занурюючись в кролячу нору безглуздої інформації і драм, повну нескінченних кліків та повідомлень.

Щоб бути щасливими, здоровими, ми повинні відчувати, що ми контролюємо себе та ефективно використовуємо свої здібності і таланти. Для того, щоб робити це, ми повинні керувати своєю увагою.

І я думаю, що саме з цієї причини мене так розлютили мобільні телефони в тренажерному залі. Ці тренування до біса складні. Вони вимагають зосередженості і демонстрації не тільки фізичної, але і розумової дисципліни. І якщо через кожні 10 хвилин відволікають через те, що хтось повинен відправити листа своєму босові або написати бойфренду, це дуже заважає. І що ще гірше, це відбувається проти моєї волі.

Чужа нездатність зосередитися заважає нашій – і так досить крихкій – здібності до цього. Точно так само, як тютюновий дим, що видихається курцем, завдає шкоди легеням всіх оточуючих, смартфони завдають шкоду увазі оточуючих, вони фокусують його на користувачі смартфону. Це знижує нашу сприйнятливість. Це змушує нас зробити паузу під час бесіди і змішує думки в голові. Це позбавляє нас можливості побути наодинці один з одним, руйнуючи інтимність процесу.

Але на цьому порівняння з курінням не закінчується. Є докази того, що ми наносимо довгострокову шкоду нашій пам'яті і концентрації уваги. Точно так само, як куріння серією короткострокових ударів завдає довгострокову шкоду нашому здоров'ю, допамінові стусани, які ми отримуємо від наших телефонів, з плином часу порушують здатність нашого мозку нормально функціонувати. Все це лише заради того, щоб отримати порцію лайків під черговим фото страв, які ми замовили.

Я помітив, що з роками мені стає складніше сісти і написати статтю. Зараз це значно важче, ніж три або чотири роки тому. І справа не тільки в тому, що багаторазово збільшилася кількість відволікаючих чинників, але і в тому, що я втрачаю здатність протистояти їм. Мені здається, ця здатність вже зношена до тієї точки, де я часто втрачаю можливість керувати своєю увагою взагалі.

І мене це хвилює. Мене обурює не жінка, яка не може прожити і 10 хвилин без перевірки своїх повідомлень в тренажерному залі. Мене хвилює, що я поступово й сам стаю людиною, яка не здатна прожити 10 хвилин без перевірки повідомлень в тренажерному залі.

І впевнений, що не я один.

Почав помічати людей, які відчувають, що для того, щоб бути хорошим, продуктивним працівником, вони повинні постійно перевіряти свою електронну пошту та повідомлення. Не має значення, чи знаходяться вони у цей момент на скрипковому концерті своєї дитини, в автомобільній пробці або в ліжку в ніч на суботу. Вони відчувають, що повинні хапати будь-яку інформацію, яка зустрічається на їх шляху, інакше їх чекають невдачі.

Я став помічати друзів, які вже не можуть висидіти весь фільм (або навіть епізод ТВ-шоу), не дістаючи свої телефони декілька разів під час перегляду. Людей, не здатних обідати, не поклавши телефон поруч зі своєю тарілкою.

Це стає соціальною нормою. Розмита увага стає нормальним, соціально прийнятним явищем, і всі ми розплачуємося за це.

Майбутнє

Друзі, у мене є мрія. Мрія про світ, де люди можуть вести довгі, нудні розмови, не відчуваючи потреби періодично занурюватися за швидкоплинними задоволеннями в пластикові екрани, що світяться.

У мене є мрія про світ, де люди усвідомлюють цінність не тільки їх власної уваги, але й уваги оточуючих, де якісь ідіоти не пишуть повідомлення, перебуваючи в кінотеатрі, тим самим вбиваючи настрій драматичної сцени.

У мене є мрія про те, що наші девайси будуть використовуватися як необов'язковий додаток до життя, а не стануть її жалюгідною заміною. Про те, що люди зрозуміють, що постійна і миттєва доставка інформації має не тільки очевидні переваги, але і пов'язані з цим приховані недоліки.

У мене є мрія, що в наступну середу ці жінки не будуть перевіряти свої чортові телефони, коли я виконую вправу № 327. Заради Бога, якщо ви йдете в спортзал, займайтеся!

І коли це станеться, коли ми дозволимо свободі ширитися в кожному селі, в кожному місті і в кожному штаті, ми наблизимо той день, коли всі Божі діти, чорні і білі, юдеї і язичники, протестанти і католики зможуть взятися за руки і заспівати слова старого негритянського гімну: «Нарешті вільні! Нарешті вільні! Слава Богу Вседержителю, ми нарешті вільні (від наших смартфонів)!»

Повну версію читайте в колонки MM.net.