Закарпатська весна: політики психують, народ бідніє, села порожніють.

Прихід весни на Закарпаття – дуже гарна новина. Усі краяни ніяк не натішаться нею. Бо більше тішитися ні з чого. Всі інші новини менш приємні.

З 1 березня піднялися тарифи на електрику, а за ними автоматично зросли ціни на основані продукти харчування (за багатьма з них Закарпаття взагалі б’є загальноукраїнські рекорди). Плюсом є хіба що відсутність найближчим часом яких-небудь виборів (усі вони заплановані аж на 2019 р.), тому немає звичної гризні на суто особистісному рівні – усі тримають порох сухим до часу Ч. Можна тільки уявити, який компромат вибухне через два роки.

Останніми роками Закарпаття розвивається як туристично-рекреаційний регіон. Але при такому стрімкому зростанні дорожнечі навряд чи він буде привабливим для наших внутрішніх туристів. Попри значний наплив туристів минулого року, офіційні доходи від цього до обласного і місцевих бюджетів не такі вже й помітні. Ясно, що ця сфера тінізується. Схоже, що цього року тінь буде ще густішою. Найгірше, що більшість туристів, які раз відвідали Закарпатті, надалі не дуже горять бажанням повторити свій досвід. Значить, щось не сподобалось – чи то наші специфічні дороги, чи то ненав’язливий сервіс, чи то та сама дорожнеча.

Також ситуація у прикордонній області напряму залежить від стану митниці. Тому “марлезонський балет” навколо Р.Насирова уже почав хилитати усією закарпатською вертикаллю його колег. Внутрішні війни митників – це параліч на якийсь час усієї зовнішньоекономічної діяльності і відповідно поступлень від неї.

Відбувається традиційне весняне загострення і у політичному житті області. Відповідно до приказки “риба гниє з голови” усе спалахнуло з Ужгорода, з резонансних затримань кількох представників міської влади за звинуваченнями у корупції. Скандал від самого початку носив максимально театралізований характер, був розрахований на зовнішні ефекти. Головна мета – не оперативне з’ясування істини, а підвішування ситуації і тримання її у такому стані максимально довгий строк. Схоже, що комусь ідеться про зміну усієї місцевої влади в Ужгороді, а можливо і розхитування ситуації вище – на обласному рівні. Корупційний клубок цікавий тим, що грамотно потягнувши за одну-дві ниточки, її можна розмотувати нескінченно довго. Тому у міській раді і виконкомі захиталося буквально усе. Активні спроби мера і речників міської влади робити добру міну при поганій грі тільки переконують у тому, що хитавиця стає усе більш виснажливою.

Не менш складна ситуація з Мукачевим. Губернатор характеризує це місто ледве не як зону гуманітарної катастрофи, натомість міська влада парирує, ніби вони найкращі. Ясно, що обидві крайні позиції є перебільшеними. Протистояння має більше політико-кадровий, ніж соціально-економічний характер.

На високі показники вийшла Тячівщина – завдяки фінансовій підтримці з боку держави двох об’єднаних громад. Та чи буде така сама підтримка і упродовж нинішнього року – це лишається під питанням. Уся так звана реформа децентралізації нагадує спілкування європейських купців з індіанцями: помахали перед носом скляними намистом, забрали хутро і по всьому.

Верховинські райони традиційно відчувають погіршення соціально-економічної ситуації в державі найпершими, бо там найменше заощаджень і поля для маневру. Ці райони ледве не повним складом виживають завдяки закордонним заробіткам. Коли Україні відкриють шенгенський кордон, наша Верховина може взагалі знелюдніти, усі села перетворяться на покинуті Кужбеї.

Натомість південні райони тримаються завдяки ранній городині – це вічна тема, що дозволила би вижити навіть на тонучому кораблеві. Особливо це стосується нинішньої України, де різноманіття людських потреб все більше звужується до кількох базових.

Але весна таки прийшла, а з нею безкоштовне тепло, довший сонячний день і навіть безпричинно гарний настрій.

Сергій Федака.