Закарпатський політолог: Споживчі ціни в Україні наблизилися до прірви і з жахом відсахнулися назад.

Бувають епохи, коли політичне життя вступає у стан анабіозу – саме така нині в Україні.

Окрім дрібної гризні на верхах з її традиційними компроматами (на які давно ніхто не реагує), гучними арештами і тихими подальшими розвалюваннями справ, у нас нічого не відбувається. Зате в економічно-фінансовій сфері маємо суцільній армагеддон. Тут все як у казці: чим далі – тим цікавіше. Політика перейшла в економіку, точніше просто у базар.

За майже три десятиліття, відколи вітчизняна економіка здійснює перехід від планової до ринкової, українські роздрібні ціни на споживчі товари (далі ми усюди мовимо саме про них) поводили себе зовсім не так, як це мало би бути у стабільних суспільствах з класичною ринковою економікою, де вони регулюються попитом і пропозицією. Ні, у нас ціни – це якісь нібито живі істоти із власними забаганками, вони поводяться абсолютно невідповідно до теорії і взагалі здорового глузду. Формально держава має чималі важелі впливу на ціни (особливо на товари соціального призначення), проте користується ними дуже вибірково і переважно напередодні виборчих кампаній. Весь інший час ціни є майже виключно приватною справою олігархів і одним з джерел їхньої наживи.

Ціни дуже чуйно реагують на силу/ слабкість центральної влади. У ціни закладається корупційна складова, котра в окремі роки становить значний відсоток. Усі «золоті батони” у резиденціях наших можновладців були оплачені в тому числі пенсіонерами, які перераховують кожну копійку біля прилавків продовольчих магазинів. Те, що наша економіка криміналізувалася до повної непристойності – це суворі реалії часу. Нещодавно в Інтернеті опублікували дані, як еволюціонували ціни на основні продовольчі товари в Україні. Оприлюднені дані не можуть не вражати.

Традиційно одним з найбільш соціальних товарів в Україні, ціни на який завжди регулювалися державою, був цукор. За режиму В.Януковича ціни на нього намагалися усіляко стримувати: 8,37 грн. (2011), 6,78 (2012), 6,76 (2013). Після революції цукрові трейдери вирвалися з-під будь-якого контролю: 9,17 грн. (2014), 14,95 (2015), 13,49 (2016). Цього року спекулянтів вже спробували бодай трішки увести в певні рамки, аби не доводити ситуацію до голодних бунтів.

Дуже схожа ситуація з молоком. Наприклад, ціни на літр 2,5-процентного молока "Скомекс" у плівковій упаковці зростали так: 6,24 грн. (2010), 6,97 (2011), 7,44 (2012), 7,13 (2013), 8,82 (2016), 9,45 (2015), 11,8 (2016). Дуже характерне незначне падіння ціни у 2013 році. Адже тоді наближалися президентські вибори, то ж потрібно було стримати і навіть знизити ціни бодай на окремі продукти, щоб продемонструвати електоратові бодай якісь позитиви. Згадаймо, як М.Азаров постійно хвалився низькими цінами на капусту! Проте відгриміла революція, на чергових виборах рівень цін вже не відігравав вирішальної ролі, тому вони знову нестримно поповзли угору.

А що стосується молочних продуктів, то переробними ще більше накручують ціни, які у них зростають у кілька разів швидше, ніж ціни на основну їхню сировину – молоко. Наприклад, ціни на сир "Королівський" галопували так: 74,03 (2011), 79, 34 (2012), 100 (2014), 137,02 (2015), 164, 84 (2016). Звертаємо увагу, що у постреволюційний рік ціна піднялася до психологічної відмітки сто гривень, щоб потім взагалі стрибнути зразу на третину. Аналогічно змінювалися ціни на вершкове 73-процентне масло "Гайсинське", 200-грамова пачка якого коштувала 10.98 грн. (2013), 12.15 (2014), 14.16 (2015), 17,96 (2016).

Натомість взагалі не мають поки тенденції до зниження ціни на м’ясопродукти. Наприклад напівкопчена ковбаса "Салямі Магурська" у вакуумній упаковці демонструє таку динаміку: 44,03 грн. (2013), 52,46 (2014), 84,9 (2015), 93,28 (2016). Приблизно така сама ситуація по всій іншій ковбасній продукції. Аналогічна ситуація також з філе курячим “Наша Ряба”, яке за той самий період подорожчало майже удвічі – від 38,39 до 78,48 грн. Дещо знизилися останнім часом ціни хіба що на сосиски і сардельки, але це вже після попереднього стрімкого завищення їх. Наприклад, ціни на сардельки "Бородинські" змінювалися так: 25, 34 грн. (2010), 27,04 (2011), 30,30 (2012), 29,42 (2013), 33, 97 (2014), 52,39 (2015), 47,77 (2016). Не відстає від м’ясної і рибна продукція – скажемо оселедець “Океан” за той самий час поступово дорожчав від 27,46 грн. до 66,77 грн.

Ціни на рослинницьку продукцію сильно залежали від врожайності того чи іншого року. Але і при цьому ціни стрибали значно більше, ніж знижувалася врожайність. Скажемо, врожайність падала на кілька відсотків, ціни же збільшувалися удвічі. Це чітко видно на прикладі картоплі: 1,88 грн. (2011), 1,97 (2012), 4,58 (2013), 2,84 (2014), 5,03 (2015), 4,54 (2016). Аналогічно еволюціонували ціни на цибуля: 2,37 грн. (2011), 2,35 (2012), 5,71 (2013), 3,96 (2014), 11,02 (2015), 5,89 (2016).

Ціни ж на деякі рослинні продукти взагалі не виявляють залежності від врожайності – вони зростають щороку, незважаючи ні на що. Літр класичної соняшникової олії "Олейна" коштував 16,08 грн. (2011), 16,47 (2012), 15,27 (2013), 19,46 (2014), 30,08 (2015), 30,98 (2016). Особливо вражаючий стрибок відбувся у перший після революції рік – під шумок, під розмови про падіння гривні, воєнні витрати і тому подібне, хоча усі ті фактори мають тільки дуже і дуже опосередкований вплив на формування ціни на олію.

Що стосується продукції, яка не є товаром першої необхідності, то тут ціни нічим особливо не стримуються. У результаті ціни 2015 р. сягнули свого піку, за яким стояв уже тільки повний розвал споживчого ринку. Тому цього року вже намітився повільний відкат назад, який поки носить більше психологічний характер, аніж економічний.

Президентсько-урядова команда останніми місяцями виступає з цілим рядом соціально орієнтованих ініціатив, спрямованих на стримування злиднів. Це можна розглядати як початок президентських перегонів. Переобратися на другий строк при такому самому зростанні цін, як було останніми роками, П.Порошенко ніяк не міг би. Тому доводиться завчасно стримувати цінову вакханалію, застосовувати механізми державного регулювання цін, аби через два – два з половиною роки це стало відчутно.

Схоже, що нині соціальне невдоволення з приводу падіння рівня життя вже балансує напередодні серйозного вибуху. Тому держава почала стримувати апетити виробників продовольства.

Як би то не було, а у нинішній відкритій економіці українські ціни природно прямують до рівня світових. Щоправда, в окремих випадках вони вже навіть перевершили світові. Таке вирівнювання є у кінцевому підсумку неминучим. Тому услід за ним має послідувати і запровадження в Україні зарплат на тому рівні, який існує у розвинутих країнах. А це можливо тільки за умови, що бізнес відмовиться від своїх надприбутків і почне ділитися ними з безпосередніми виробниками. Чи можливо це за нинішньої влади, в якій ми бачимо суцільних олігархів? Питання дуже дискусійне. Більшість ринків України вже перебуває у коматозному стані. До останнього тримається тільки ринок продовольчих товарів. Якщо ляже і він, то далі вже нікуди. Тому влада бодай у другій половині 2016 року пробує порятувати його і вгамувати апетити виробників і особливо трейдерів продтоварів.