Закарпатський політолог: Революція гідності призвела до прямо протилежних результатів, ніж декларувала.

Днями Україна відзначатиме третю річницю від початку Революції гідності.

Вона мала дві мети. Основна – звалити корумпований режим Януковича і встановити відповідно щось більш цивілізоване. Додаткова мета – глибше інтегрувати Україну в європейські структури, що знову-таки примушувало би наших можновладців грати за більш цивілізованими правилами. Від самого початку розгортання революційних подій гальмувалося тим, що ніхто не бачив конкретних фігур, здатних повести Україну вперед. До трьох лідерів тогочасного Майдану від самого початку склалося украй скептичне ставлення: вони могли бути тільки перехідними постатями (як воно і сталося). Щодо ув’язненої тоді Ю.Тимошенко суспільство було розколоте приблизно навпіл. Було кілька моральних авторитетів, але без особливого політичного досвіду і тому без особливих перспектив. П.Порошенко врешті-решт вигулькнув як якийсь резервний полк у складній битві, тому саме його карта виявилася виграшною. Коли у Помаранчеву революцію перспектива була чітко зрозумілою від самого початку, мала конкретне обличчя, то ця починалася і продовжувалася якось навмання.

Тому в результаті революції втрачено більшість тих невеличких набутків, які здійснено за попередні два десятиліття еволюційного розвитку України. Очищення влади в результаті революції відбулося дуже специфічне. Принаймні розкрадання бюджету набуло вже просто страхітливих масштабів, порівняно з часами Януковича воно різко зросло. Соціальні гарантії впали до нуля – ми знову біля розбитого корита зразку 1991-1993 років. На міжнародній арені ми перетворилися із суб’єкта на об’єкт зовнішніх маніпуляцій. Про повномасштабну війну на сході взагалі не хочеться згадувати.

Революції по цілому світові призводять до прямо протилежних результатів, ніж розраховували революціонери, але в Україні цей закон справджується особливо жорстко.

Якщо конкретизувати ситуацію до дещо дрібніших речей, то аж такої недовіри до влади з боку пересічних громадян, як зараз, не було за жодного попереднього президента. Панує абсолютна недовіра до урядової статистики і особливо урядових прогнозів. Уряд давно вже діє за відомою формулою “Не хотіли по-поганому, то буде по-хорошому, але стане ще гірше”.

Нещодавній скандал, коли якісь хулігани (чи все-таки ворожі спецслужби?) додзвонилися до П.Порошенка від імені президента Киргизії – це вже взагалі апогей повного розвалу. Безперечно, увесь той “флеш-моб” був задуманий для компрометації української сторони – мовляв, наш спеціальний зв’язок нічого не вартий. Не менш зрозуміло, що ця, в принципі, дурничка є тільки вершечком айсбергу. Україну почали пресувати по всіх напрямках без винятку. Чого не вдалося досягти танками і артилерією, те прагнуть тепер дотиснути за рахунок активізації усіх наших внутрішніх проблем, натисканням одночасно на всі існуючі больові точки у домашньому житті. У злидарському суспільстві їх тисячі.

У лютому 1917 р. революція у Петрограді почалася з чуток про нестачу хліба (історики досі сперечаються, чи мали ті чутки реальне підґрунтя). Те саме бачимо зараз в Україні. Інформаційний простір переповнено максимально неймовірними чутками. Третьорядні проблеми роздмухуються до масштабів глобальних. Плодяться все нові і нові радикальні організації. Еліта демонстративно обговорює якісь абстрактні проблеми на кшталт нашого вступу до НАТО. Цей вступ нині абсолютно неможливий, бо Альянс не приймає до своїх лав країни, які мають незакриті територіальні суперечки із сусідами.

Росії вигідно, щоб в Україні відбувся фальстарт президентських виборів і потенційні кандидати вже зараз почали би з’ясовувати стосунки. Чесно кажучи, щось подібне вже намічається, хоча тверезіші політтехнологи з останніх сил стримують своїх патронів.

Знову як і три роки тому усе впирається в те, що українська лавиця запасних гравців дуже коротка. Вибирати, строго кажучи, взагалі ні з кого. Ті, хто у великій політиці вже років десять чи більше, скомпрометовані так, що тавра ставити ніде. Ті, хто має менший стаж, лишаються практично не пізнаваними для рядових виборців. Затівати чергову бучу заради знову невідомо чого, немає жодного сенсу.

Сергій Федака.