Євроінтеграція на практиці: журналісти розповіли, коли перейдемо з Ужгорода у Словаччину.

Коли у 2008 р. тимчасово закрили можливість пішохідного перетину кордону зі Словаччиною в Ужгороді, здавалося, це не надовго, — щойно буде проведено реконструкцію кордон для пішоходів відкриють.

Сталося інакше — ці "шість місяців", про які говорили тоді чиновники, тривають досі. Історія зволікання з відновленням пішохідного руху через кордон в Ужгороді багато говорить про ставлення офіційного Києва до відносин із сусідньою Словаччиною — країною, котра нині головує в ЄС. Українська влада забуває, що Словаччина, попри невеликі розміри, має велике стратегічне значення для української євроінтеграції, а тому Київ повинен робити все можливе, щоб не підігрівати й так уже сильні проросійські симпатії значної частини словацького суспільства, повідомив портал Газета ДТ.

Мала велика країна

Що спільного має якийсь там прикордонний перехід із великою міжнародною політикою? На перший погляд — дуже мало, а питання відновлення пішохідного руху в дорожньому пункті пропуску Ужгород — Вишнє Нємецьке видається суто технічним. Насправді все трохи інакше. Словацькі дипломати пропагують свою країну за кордоном гаслом "мала велика країна". І це гасло дуже вдало тлумачить той факт, що, попри невеликі розміри, Словаччина має стратегічно важливе значення як для Європи, так і для Росії. До речі, Москва приділяє відносинам із Братиславою набагато більше уваги, ніж Київ.

Причина дуже проста: історично так склалося, що словаки схильні до русофільства, як, зрештою, серби й болгари. Володимир Путін неодноразово висловлювався про колишнього словацького прем'єра Владіміра Мечіара як про "нашу людину в Братиславі", а сучасний глава уряду Роберт Фіцо відомий своєю пропутінською позицією (правда, більше на словах, ніж у дії). Налаштувати словаків ще більш проросійськи — це стратегічно важливе завдання для Кремля. Росія часів Єльцина і Путіна багато інвестує в перетворення Братислави на "троянського коня Москви" в самому серці Центральної Європи. На щастя для України, попри проросійські декларації Роберта Фіцо, російським стратегам не вдалося цілковито розбити єдність Вишеградської четвірки в питанні підтримки України, а слова Фіцо про "необхідність припинення санкцій проти Росії" залишилися тільки словами: коли доходить до конкретики, Братислава голосує за збереження обмежень.

Та попереду маячать справді проросійські сили (наприклад, неофашисти Маріана Котлеби). Можливо, через кілька років ми ще з ностальгією згадуватимемо Фіцо як проукраїнського політика, скептичного до Москви, порівняно з тими, хто може прийти до влади після нього. Великі симпатії до Росії пов'язані з досить низьким реноме України, яка в більшості словаків асоціюється з бідністю, корупцією, третім світом. Попри те, словацькі політики і дипломати активно підтримують Україну, навіть більшою мірою, ніж Польща. Що й стає об'єктом критики з боку багатьох "звичайних словаків", яким така підтримка не дуже подобається.

Як подолати негативні стереотипи

Україна в багатьох словаків асоціюється з усім найгіршим, причому цей стереотип сягає сумних 90-х. Тим часом дуже мало словаків мали змогу на власні очі подивитися, якою є Україна насправді. Що цікаво, ті словаки, котрі відвідали Україну, зазвичай змінюють своє ставлення у позитивний бік. Найкращі ліки на негативний стереотип — це відвідини прикордонного Ужгорода, що, попри всі свої недоліки, справляє на приїжджих дуже позитивне враження. Прибуваючи сюди, словаки очікують побачити картинки, наче з російської глибинки, а потрапляють до справді європейського міста, яке дуже нагадує їхнє Кошице. За багатьма ж візуальними ознаками, Ужгород навіть більш "цивілізований", ніж чимало міст у Східній Словаччині. Пункт пропуску Ужгород — Вишнє Нємецьке — один із небагатьох переходів на кордоні ЄС — Україна (а може, і єдиний), пройшовши який і опинившись на українській землі, європейський турист не відчуває культурного шоку. До 2007 р. тут усе чудово функціонувало. Хоча на пункті пропуску не було створено окремої інфраструктури для пішоходів, піший перетин кордону був можливий, більше того — він був дуже популярний. Пішоходи йшли узбіччям, а їхній паспортний та митний контроль здійснювали в тих самих приміщеннях, у яких обслуговували й водіїв. І жодних проблем не виникало. На відміну від польського кордону, тут не було "човникової" контрабанди цигарок. Ще один важливий нюанс: водії та пасажири автобусів як правило чекають (і завжди чекали) на цьому переході в довгих чергах: менших, ніж на польському кордоні, однак 2—3 години (інколи й більше) вистоювати доводиться.

Натомість, коли ще була така можливість, пішки тут вдавалося перетнути кордон буквально за 10—15 хв., мало коли це забирало більше часу. Не дивно, що цією можливістю користувалися і транзитні подорожні. Хотів з'їздити громадським транспортом з Києва до Братислави, Праги чи в Татри? Нічого простішого. Нічним поїздом — до Ужгорода, а там з вокзалу на таксі (у 2007 р. всього за 10 грн.) до пункту пропуску. Пішки проходив його за 10—15 хв., причому без зайвих проблем, які виникали у водіїв. А на словацькому боці за 300 метрів від пункту пропуску — магазин, бар та зупинка місцевих автобусів, якими за смішну ціну можна доїхати в Михайлівці й Кошице, щоб там пересісти на прямий потяг або автобус будь-куди: до Братислави, Праги чи в Татри.

У протилежному напрямку так само прибували до Ужгорода десятки тисяч словаків. Це люди, які б не наважилися їхати в Україну власним авто, а пішки — таки спробували. І не дивно: вони чули історії про те, як тотально корумпована українська міліція вимагала від іноземців хабарів ні за що, а про багатогодинне і неприємне очікування на кордоні в автомобілях чи автобусах у Словаччині ходять легенди. Пішки — простіше й дешевше, тим більше що до самого кордону можна під'їхати автобусом, а на другому боці лише 5 км відділяє кордон від центра Ужгорода. У такий спосіб в українські Карпати приїжджали навіть поляки. Із Закопан і навіть Кракова подорож транзитом через Словаччину — простіша, ніж через проблемний, переповнений контрабандою перехід у Шегинях.

"Шість місяців", які тягнуться 8 років

"Ельдорадо" скінчилося у 2007—2008 рр. У зв'язку зі вступом Словаччини до Шенгену посилилися вимоги до словацької частини пункту пропуску, — між іншим, пропуск пішоходів можливий тільки там, де визначено окремі пішохідні коридори, відмежовані від автомобільного руху. У зв'язку з цим у 2007—2008 рр. тимчасово закрили на реконструкцію два автомобільні переходи — в Ужгороді і Малому Березному. Всього на півроку, на час проведення дрібної реконструкції — облаштування окремих пішохідних смуг. У Малому Березному реконструкцію провели як слід, і пішохідний рух відкрили вже у 2008 р. В Ужгороді ця "реконструкція з тимчасовими незручностями" триває досі. У 2008 р. реконструкцію відклали з простої причини — розпочалася економічна криза, і забракнуло грошей. А в наступні роки про реконструкцію забули. Українці кивали на словаків (мовляв, це вони закрили пішохідний рух), словаки — на українців. Справа зрушила з місця аж у 2014 р. Тоді сторони домовилися таки побудувати інфраструктуру для пропуску пішоходів і велосипедистів. Словаки свою частину роботи виконали швидко і без застережень.

Уже в 2015 р. закінчили будівництво сучасного пішохідного терміналу. "На сьогодні інфраструктура кордонного переходу VyšnО NemeckО — Užhorod на словацькому боці побудована так, щоб цей перехід виконував умови пропуску пішоходів та велосипедистів. Міністерство закордонних справ СР листом від 15.12.2015 відправило Міністерству фінансів СР дипломатичну ноту української сторони з пропозицією провести білатеральні переговори з метою відкриття переходу для пішоходів та велосипедистів. Міністерство фінансів листом від 3.02.2016 попросило Міністерство закордонних справ СР відправити дипломатичну ноту українській стороні з висловленням згоди на початок білатеральних переговорів щодо зміни Угоди між урядом Словацької Республіки та урядом України про кордонні переходи на спільних кордонах (щоб змінити категорію пункту пропуску з автомобільного на автомобільно-пішохідний. — Я.Л.). Міністерство фінансів СР досі не отримало відповіді української сторони на вищенаведену дипломатичну ноту", — повідомило DT.UA в серпні 2016 р. словацьке Міністерство фінансів, яке курирує це питання.

Піший перехід відкриють у 2017-му?

Питання, можливо, тягнулося б ще місяці й роки. Процес зрушив з місця завдяки втручанню групи народних депутатів України (Романюка, Добродомова, Соболєва, Лук'янчук, Литвина, Гереги), які подали у цій справі депутатські звернення. Відповідь Міністерства закордонних справ України вселяє надію на те, що в 2017 р. справу вдасться нарешті позитивно завершити. Як повідомляє МЗС України, у серпні розроблено проект Протоколу між Кабінетом міністрів України та Урядом Словацької Республіки про внесення змін до Угоди про пункти пропуску через спільний державний кордон, яким передбачено пропуск пішоходів та велосипедистів. 1 вересня з вербальною нотою посольства України в Братиславі проект було передано словацькій стороні. Тим часом сторони домовилися, що пішохідний рух буде відновлено після завершення реконструкції української частини пункту пропуску. Як читаємо у відповіді МЗС на депутатські звернення, реконструкція української частини розпочалася у 2015 р. і не завершилася досі через проблеми з підрядником проекту. Під час засідання українсько-словацької урядової комісії з питань транскордонного співробітництва, що відбулося 12—13 вересня в Ужгороді, сторони вирішили прискорити процес і постановили підписати протокол у першому півріччі 2017 р.

Мета на сьогодні — відновити пішохідний рух у 2017 р., після завершення реконструкції української частини пункту пропуску. Якщо, звісно, не виникнуть нові проблеми з підрядником проекту, та якщо чиновники не забудуть погодити всі питання й документи: чимало їх незрозуміло чому чекають на підпис півроку і більше, хоча могли б бути погоджені впродовж одного або кількох днів. Чиновники ж мають час, їм спішити нікуди. Саме тому відновлення пішохідного руху на переході Ужгород — Вишнє Нємецьке триває вже дев'ятий рік, хоча планувалося на 2008-й. Приклад облаштування пішохідного коридору в сусідньому пункті пропуску Малий Березний — Убля в тому ж 2008 р. свідчить, що це таки було можливо зробити. Під тиском депутатських звернень і публікацій у ЗМІ питання облаштування перетину кордону зі Словаччиною в Ужгороді таки, можливо, вдасться вирішити у 2017 р. Хоча не виключено, що це знову без особливої причини затягнеться на рік, два, десять…

При цьому не слід забувати, що наразі на 97 км україно-словацького кордону працюють усього три дорожніх пункти пропуску. Востаннє новий пункт відкрили тут у далекому 2005 р. (Малі Сельменці — Велке Слеменце). Тим часом, згідно з європейськими правилами, пункти пропуску мають бути розміщені не рідше, ніж через кожні 12 км, включно з малими пішохідними переходами в горах суто туристичного характеру. Для прикладу: перед вступом Польщі і Словаччини до Шенгенської зони на довгому польсько-словацькому кордоні (541 км) функціонувало 52 дорожніх і пішохідних пункти пропуску, тобто 1 пункт пропуску на кожні 10 км. Не важко порахувати, що українсько-словацький кордон зможемо назвати цивілізованим лише тоді, коли не тільки буде забезпечений пішохідний рух на ПП Ужгород — Вишнє Нємецьке, а й функціонуватимуть принаймні 8 пунктів пропуску, з яких деякі можуть бути просто пішохідно-велосипедними — на туристичних шляхах у горах. Нині є всього три, тож доведеться побудувати ще принаймні 5. Переважно невеликих, будівництво та облаштування яких коштуватимуть недорого. Серед них — Забрідь—Уліч чи Соломоново—Чієрна, про потребу відкриття які говорять уже давно. Поки що без особливого результату.

Без відновлення пішохідного руху на ПП в Ужгороді та без відкриття нових пунктів пропуску Україна залишатиметься для словаків віддаленою державою, куди важко доїхати. З огляду на невщухаючий військовий конфлікт на Сході України та інформаційну війну, офіційний Київ повинен зробити все можливе, аби боротися з негативними стереотипами про Україну у словацькому суспільстві. Найдійовіший і найдешевший спосіб — це заохочувати словаків приїжджати в Закарпаття і на власні очі переконуватися, що не така Україна страшна, як її малює російська пропаганда, а навпаки — цілком цивілізована, симпатична та приязна. Але без інвестицій у кордон і прискорення облаштування пунктів пропуску це завдання виконати неможливо.

Читайте також: