Український ліс: злочин без кари.

Україна, посідаючи останнє місце в Європі за обсягом заготовленої деревини — 0,5 кубометра на 1000 жителів, позиціонує себе чи не найбільшим в Європі експортером круглого лісу.

Факт: лісопромисловий комплекс України має явно виражене експортне спрямування і служить, по суті, постачальником сировини для економік інших країн. Чому досі не визначено пріоритетів чи ідеології розвитку галузі? Парадокс? Ні, звичайне явище бездумної, недалекоглядної, споживацької філософії пересічного українського чиновника. Відбити по максимуму та якнайшвидше інвестиції у "посаду", а далі — хоч трава не рости, то вже головний біль наступників, а не попередників. Розвивати лісову галузь, інвестувати, будувати підприємства — довго, витратно, нецікаво для дрібних чиновників-бариг. Тож варто нагадати українське прислів'я: "Чому бідний — бо дурний, чому дурний — бо бідний". Маємо те, що маємо,повідомляє Дзеркало тижня.

Масштаби незаконних вирубок лісу, про які скромно звітують лісові підприємства, і цифри експертів вражають. За даними Державного агентства лісових ресурсів (ДАЛР), у 2015 р. незаконна вирубка деревини в Україні завдала збитків у розмірі 85 млн грн. Експерти хором стверджують, що ця цифра на порядок вища! За найскромнішими підрахунками, через нелегальний оборот деревини, контрабанду, неповернення валютної виручки, розрахунки готівкою державна скарбниця за рік втрачає понад 40 млн дол.

Законодавство, яке регулює діяльність галузі, порушується практично на всіх стадіях технологічного процесу — від заготівлі лісу до реалізації готової продукції. При цьому здійснюється чимала кількість економічних злочинів. Цифри для безлісної держави (як її позиціонують у Європі) — вражаючі!

У 2007 р. державне лісове господарство вступило в так звану фінансово-сировинну фазу свого розвитку, яка триває й донині. Характерною її особливістю є ручне управління експортом деревини (продаж за контрактами лише для обраних іноземних компаній); її заготівля відбувається не на ділянках головного користування, а шляхом проведення незапланованих так званих санітарних рубок, при яких відбирається деревина лише ліквідних сортиментів. Фірмовою ознакою "моделі" стала схематична корупція, керована керівництвом ДАЛР. Створюється враження, що в Україні мало хто розуміє, якою є ситуація в галузі. Об'єктивно це відбувається через небажання чиновників навести лад у цій каламутній воді, в якій останні наживаються.

Ознаки наявності корупції при експорті деревини, як стверджує в своїх дослідженнях FLEG II, добре відомі й легко ідентифікуються. До них належать: закритість і викривлення інформації про експорт деревини державними підприємствами; погоджена переорієнтація державних лісових підприємств на поставку деревини на ринки, лояльні до корупції, до яких належать ринки Китаю, Румунії і Туреччини; організація торгівлі через посередників і компанії, зареєстровані в офшорних зонах та інших країнах з м'якою системою оподаткування; свідоме заниження цін на експортовану продукцію з метою отримання маржі.

Європейські технології по-українськи

Цивілізований світ керується трьома основними мотивами прийняття рішення про заборону експорту деревини: природоохоронним, який зводиться до зменшення обсягу вирубки лісів; економічним (забезпечення сировиною вітчизняних деревообробників) і соціальним (створення нових робочих місць). Україна, не зумівши усунути внутрішній конфлікт між вітчизняними деревообробниками і власне лісовою галуззю, виявила нездатність подолати незаконну заготівлю і тіньовий оборот деревини, що його вибирають найвідсталіші країни Африки і Азійсько-Тихоокеанського регіону.

В українському лісі впроваджується з 2000 р. і позиціонується як панацея від незаконної заготівлі деревини та корупції в галузі електронний облік деревини (ЕОД). Але найцікавіше те, що інформацію про вартість і економічну ефективність цього обліку ніде і ніколи не було оприлюднено. Існують сумніви, чи є вона взагалі. Є всі підстави вважати, що система обліку втілювалась як чергова корупційна схема, з допомогою якої лісовим підприємствам нав'язали програмне забезпечення та обладнання за цінами, що в кілька разів перевищують ринкові. Та найсумніше те, що в питанні контролю деревини та її реалізації схема обліку в частині протидії самовільним рубкам і корупції не дала жодних видимих результатів.

Економічної оцінки та аналізу ефективності цієї системи в ДАЛР за роки її "втілення" ніхто не бачив. Як система контролю за обліком і рухом деревини, вона взагалі перебуває поза правовим полем. Про це свідчить той факт, що на тлі дедалі ширшого охоплення ЕОД нелегальні рубки лісу не зменшились, а збільшилися. Компенсація від збитків, завданих лісу самовільними рубками, виявленими лісівниками з правоохоронними органами, не зросла, а впала. Тож зараз мало би виникнути питання, чи потрібна ця система взагалі. Проте аналіз досвіду країн Європи, в яких електронний облік деревини ведеться цілком результативно, показує, що комусь вигідно влаштовувати перепони на шляху повного і результативного впровадження та реалізації ЕОД.

Неодноразово підлягало обговоренню питання щодо посилення кримінальної відповідальності за здійснення незаконної вирубки лісу. Такі дискусії в сучасних умовах є цілком виправданими та необхідними. І, звісно ж, не менш необхідним є безпосереднє впровадження змін до чинного законодавства та реальне посилення відповідальності за незаконне розпоряджання власністю українського народу.

Позитивним є те, що 8 вересня 2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за незаконну порубку лісу та незаконні операції з лісоматеріалами та пиломатеріалами). Цей законопроект, по-перше, передбачає дефініцію незаконної порубки дерев, по-друге, значно посилює кримінальну відповідальність за вчинення таких дій. Так, пропонується, що особа, яка вчинила злочин, передбачений статтею 246 Кримінального кодексу України (незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, а так само перевезення, зберігання, збут незаконно порублених дерев, виготовлення чи обіг лісоматеріалів або пиломатеріалів із незаконно порублених дерев), каратиметься штрафом від 30 тис. до 45 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років та з конфіскацією майна. По-третє, запропонована і нова редакція статті 201 КК України (контрабанда), адже пропонується включити до предметів контрабанди "лісоматеріали та пиломатеріали цінних і рідкісних порід дерев".

Є дві головні причини лобіювання експорту лісу владою, яка контролює діяльність державних лісових підприємств (до речі, саме на їх частку припадає основний обсяг деревини, що продається). По-перше, прагнення власного збагачення за рахунок корупції і, по-друге, прагнення забезпечити вищі доходи державного сектору економіки. Відповідь на запитання, яка причина переважає в Україні, на жаль, зрозуміла й очевидна без додаткової аргументації.

Досвід діяльності у лісовому господарстві в країнах Європи характеризується широкою варіативністю. Це свідчить про те, що країни автономні у виборі методів управління лісопромисловою галуззю. Єдиною важливою умовою є свобода підприємницької діяльності, надання належних і рівних умов суб'єктам господарювання. І, як результат, потужна співпраця держави та приватних підприємств на благо країни. Модернізація законодавства у сфері реалізації необробленої деревини сприятиме пришвидшенню євроінтеграційних процесів, дасть можливість вивести заготівлю та реалізацію лісоматеріалів на якісно новий рівень.

Хто відбере корупційні важелі у держави?

Українським деревообробникам держава свідомо створила проблему, яка не вирішується десятиліттями. У розподілі лісових ресурсів враховується лише думка того, хто реалізує деревину, думки ж і бажання покупця чи споживача не беруться до уваги взагалі. І тут виникають усі проблеми. Одна з них пов'язана не стільки з обмеженим ресурсом лісу, скільки із розстановкою пріоритетів у його розподілі. Державні лісові господарства відвантажують на експорт гарантований і наперед спланований обсяг лісу, а на внутрішній ринок — те, що залишається. Так, по дефіцитній і стратегічній породі деревини — сосні — експортна квота становить 40% від загальної кількості її заготівлі. Близько 30% ділової деревини сосни йде на переробку в самих держлісгоспах і відвантажується в рамках різних державних програм (будівництво й експлуатація шахт, військових укріплень для Збройних сил України тощо). Залишається третина деревини, яка виставляється на так звані аукціони. Здавалося б, простіше змінити пріоритети на користь бізнесу — і проблеми із сировиною зникнуть назавжди. Цього навіть вимагає принцип дотримання національних інтересів вітчизняних виробників. Але як у Мінагрополітики, так і в ДАЛР України, очевидно, наплювати на державні інтереси, якщо вони суперечать інтересам корпоративним чи особистим.

На аукціонних торгах чисельно домінують дрібні підприємці, які диктують правила гри, не маючи жодного стосунку до первинної обробки деревини. Внаслідок цього такі торги втрачають початковий сенс і перетворюються на хаотичну розподільчу систему. Результати її невтішні: великі деревообробники не отримують потрібного обсягу сировини, що негативно впливає на зростання і розвиток їхніх підприємств; значні обсяги деревини "виграють" дрібні споживачі, які в подальшому її не викуповують, і перекупники-спекулянти, які тут же намагаються її продати за вищою ціною. А ті деревообробники, які готові працювати на благо держави, сплачуючи чималі податки до бюджету, змушені полювати за деревиною, аби не залишитися без роботи. І вже вкотре виникає запитання: на чию користь здійснюється управління у лісовій промисловості?

До того часу, поки примітивні лісопильні держлісгоспів не почнуть закупляти деревину на відкритому ринку без згаданих "пільг", конкуруючи з приватними деревообробниками, державна лісопильня отримуватиме субсидії від держави, а всі економічні показники будуть систематично та необґрунтовано підвищуватися. У будь-якому разі влада повинна сформулювати у вигляді закону свою позицію з приводу рівних умов продажу деревини і взяти на себе відповідальність за прийняте рішення. Цілком виправданим у цьому випадку буде звернення до досвіду європейських країн. Наприклад, Фінляндія пропонує таку систему: 60% деревини заготовлюється приватними підприємствами, які зацікавлені у відновленні лісових ресурсів і контролі екологічної ситуації країни. Адже саме від цих показників залежить допомога держави та розмір податків, які необхідно сплатити. Лісозаготівельники не мають стосунку до рубки лісу та його транспортування. За все це несе відповідальність покупець-деревообробник і відповідно здійснює оплату. Тобто простежується чітке розмежування обов'язків лісозаготівельників і деревообробників. От цілком реальна і вже перевірена панацея від наявних корупційних схем в Україні.

Сьогодні вже ніхто не сумнівається в необхідності створення в Україні власної потужної приватної деревообробної промисловості. Це єдиний варіант відійти від експорту круглого лісу з паралельним розв'язанням багатьох інших проблем. На виході через короткий проміжок часу ми отримаємо абсолютно оновлену, багатоукладну переробну галузь, яка на 90% буде здатна покінчити з тіньовим експортом. Результатом цих зусиль стане те, що левова частка прибутків залишиться в українській економіці. А державним лісгоспам нехай залишаться функції вирощування лісу, захисту його від шкідників і пожеж. Так велів сам Бог. Таку практику прийняв світ, а ми й досі винаходимо велосипед.