Закарпаття у складі незалежної України: 25 років спроб, утрат і здобутків.

Закарпатський політолог Сергій Федака проаналізував понад столітній розвиток Закарпаття з часів Австро-Угорщини до сьогодення.

Незабаром виповнюється двадцять п’ять років, як Закарпаття розвивається у складі незалежної України. Давно вступило у доросле життя покоління котре не застало попереднього життя. Ті, хто застав поступово відходять. Строк, що й казати, малий. Хоча підводити підсумки нібито рано – трансформаційні процеси ще далеко не завершені. Це все одно, що оцінювати майбутній затишок хати поки у ній ще триває ремонт. Але оскільки ремонт затягнувся (і кінця-краю йому не видно), підводити проміжні підсумки всетаки доведеться, бо дата ювілейна. Особливих підстав для гордощів звісно, немає, але і для безпросвітної чорнухи – також. Коли ж підходити суто об’єктивно, то доречно просто порівняти із тим, як вдавалося за подібний проміжок розбудувати Закарпаття іншим режимам.

За останні чверть століття існування Австро-Угорської монархії (1893-1918), наш край почав перетворюватися із ведмежого на щось більш-менш цивілізоване. Після прокладання у 1870-1890-х залізниць господарство краю починає функціонувати як єдине ціле, зміцнюються зв’язки, з одного боку, з Галичиною, з іншого, з європейськими центрами. Відкриваються три лісохімічні заводи, виходить на нові рубежі Солотвинський солерудник, починає працювати ряд лісопилок і цегельно-черепичних заводів, перші електростанції, розливають міні реальну воду, діють курорти. У ході Верховинської акції робляться перші спроби по створенню кооперації. Масова трудова міграція забезпечує найбільш підприємливих грошима, хоча купити на них землю удома все ще проблемно. Та й неписемність поки просто волаюча.

Чехословацькій добі і гортіївській, яка продовжила її економічні тенденції, було відведено рівно двадцять п’ять років (1919-1944). Розвиток був доволі специфічним. Чехам після розпаду імперії Габсубргів не було куди дівати власну продукцію, то ж розвиток індустрії на Підкарпатті вони усіляко стримували. А все ж продовжують цивілізувати край, запроваджують загальну початкову освіту. Підприємства дрібні, розраховані виключно на внутрішній ринок. Розбудовують ся шосе, з’являються автобуси. Трудова еміграція стає ще масовішою. З іншого боку, Прага усіляко стимулювала внутрішній туризм, то ж ця сфера побачила нові обрії.

Не зважаючи ні на що радянській добі судилося майже півстоліття (1945-1991). За цей час здійснено індустріалізацію краю, розбудову колгоспно-радгоспної системи, радянську культурну революції. Багато чим із тих досягнень живимося досі. Заробляти за кордоном стало неможливо, зате закарпатські будівельники зажили доброї слави по всьому Союзу. Область перетворилася на туристичну Мекку. У перші десятиліття вона поповнювалася кваліфікованими кадрами з-за перевалів, а, згодом, сама стала відправляти своїх фахівців у найвіддаленіші краї.

У сучасну добу знову розгортається приток зовнішніх народних інвестицій силами наших заробітчан, котрі працюють по цілому світові. Вигризши собі можливість гідної оплати праці за кордоном, закарпатці категорично відмовилися від символічних зарплат удома, тому промисловість і агарний сектор у нас скоротилися до мінімуму. Зароблені кошти вкладалися перш за все у нерухомість – спершу у власне житло, відтак у придорожні готелі і ресторани, а далі і в санаторії та бази відпочинку у глибинці. Край переорієнтувався на туристично-рекреаційний напрямок. Правда, розвиток цієї сфери стримує занедбана інфраструктура (розбиті дороги, плачевний стан транспорту), а також «совкове” ще ставлення до історико-культурних пам’яток, котрі у нинішньому стані більше відштовхують, ніж приваблюють туриста. Все, що понад силу розрізненим приватникам і потребує державної чи хоча би комунальної підтримки, усе це поки залишає бажати кращого.

Спроби сформувати великий капітал на Закарпатті свого часу були пов’язані з діяльністю спеціальної економічної зони, котра діяла фактично якесь п’ятиріччя і потім була ліквідована. За цей час з’явилося ряд великих (як на наш край) заводів, але ринок збуту у них мінімальний. Багато чого зав’язано на транскордонних зв’язках. Закарпаття зараз чи не найбільш інтегроване в європейську економіку порівняно з іншими регіонами України, правда поки переважно ідеться про заробітчанство, вивіз сировини і роботу наших підприємств на давальницьких схемах.

За кількісними показниками економічний розвиток сучасного Закарпаття десь сумірний з попередніми епохами. Водночас, простір для подальшого розвитку, просто гігантський. Ясно що він можливий лише в умовах загального оздоровлення ситуації в Україні, що нам обіцяють уже цілий рік.