Декомунізація у Словенії і в Україні: що у нас знову не так?.

В Україні ініціатива декомунізаційних перейменувань йде від центральної влади на місця. У наказовому порядку. Натомість у східноєвропейських країнах рішення, що і як перейменовувати, приймали громади.

У Словенії, зокрема, є невелике прибережне до Адріатичного моря містечка Піран. Туристи, які оглядають місцеві цікавинки, можуть ненароком натрапити на вулицю Леніна. Вона завдовжки всього 58 метрів, рухатися тут можна лише пішки.

Ще одне місто у Словенії, де є вулиця на честь вождя комунізму, це Ізола. На картах Google протяжність “ленінського маршруту” вимірюється у 240 метрів. Цікаво, що обидві вищезгадані вулиці - тупикові.

- Республіка Словенія як демократична європейська держава засуджує усі види тоталітаризму. Спеціального закону, який регулював би сферу спадщини колишньої держави немає. Вирішення питань, пов’язаних із іменуванням вулиць, передано на розсуд місцевих органів самоврядування, - відповіли на запит Голосу Карпат у Посольстві Республіки Словенія в Києві.

Також у відомстві звернули увагу на рішення Конституційного суду Республіки Словенія щодо визначення і зміни назв доріг і вулиць на території муніципалітету Любляни.

Шляхом простого пошуку в інтернеті можна знайти ще десятки вулиць, які не декомунізували в Угорщині, Словаччині та інших країнах колишнього соціалістичного табору. Звісно, це не означає, що там не відмовилися від часто шаблонних і мистецько невартісних пам’ятників “вождю” і “героям” або ж мають ностальгію за “старшими братами”.

Зважений підхід східноєвропейців можна пояснити як меншим засиллям комуністичної символіки в часи СРСР, так і більшою схильністю поважати права людей самим вирішувати, як називатися і на що дивитися.

Натомість в Україні декомунізовують у тому ж стилі, як колись і комунізували: рішеннями зверху. Ідея перейменувати вулицю йде не від її мешканців, а з обласних кабінетів і на вимогу Києва. Місцеві ж референдуми і відкриті слухання зручно вважати практикою лише для більш зрілого європейського суспільства. Тому можна і далі потакати комплексам, які і породжують недо- і псевдореформи, ярлики, прагнення утвердитися за рахунок перефарбованих прапорів замість економічних досягнень. Тільки так уже триває 25 років і кожен може оцінити результат.

Василь Кіш.