14.05.2016 10:19 Ексклюзив
Причин тому кілька. По-перше, в українській політиці вже добрий місяць (після формування нового уряду) практично нічого не відбувалося, то ж політичний клас знудьгувався і тепер скористався нагодою для викиду давно зачаєних емоцій. По-друге, уся процедура була далеко не бездоганною і у правовому аспекті, і особливо через призму політичної етики. Хоча – що і коли за цю чверть століття у нас здійснювалося бездоганно. По-третє, гостроти ситуації додавав і сам кандидат, який за словом у кишеню не лізе.
Але найголовніше все-таки в іншому: продовжується концентрація всіх можливих важелів впливу у руках П.Порошенка. Держава у перспективі повертається до тієї моделі, яка існувала за Л.Кучми, до тієї моделі, за якої досягнуто найвищих економічних показників (до 12% приросту ВВП 2004 р.). Тенденція ця вже є цілком очевидною, незважаючи на формальне збереження парламентсько-президентської моделі. Проте парламент став вже настільки бездіяльним і некерованим (анархічним), рейтинг довіри виборців до нього настільки низький, що ніякою реальною противагою президентській команді він не є.
Натомість П.Порошенко – це танк зі смайликом на непробивній броні. Його прагнення замкнути геть усе особисто на собі винесене з попередньої бізнесової діяльності, де саме така стратегія виявилася оптимальною. Всупереч тому, що у П.Порошенка зараз проступає усе більше рис Л.Кучми, ці два президенти мають і принципову відмінність. Л.Кучма на початку своєї кар’єри питав: «Cкажіть, яку ми державу будуємо, і вам її побудую!” Уявити таке питання від П.Порошенка неможливо – він чітко знає, яку державу будувати: перефразовуючи Г.Форда, що добре для «Рошена”, те добре і для України. То ж і ключова проблема олігархів зараз розв’язуватиметься зовсім інакше, ніж за Л.Кучми.
Саме заради цього близький президентський сподвижник і призначений Генеральним прокурором. Доведення до кінця слідства стосовно подій 2013-2014 р., звичайно, теж не остання справа, але є речі ще важливіші. Подолання масштабної корупції (а це головна вимога Заходу до України) неможлива при збереженні нинішньої олігархічної системи. Наскільки далеко у її зламі зможе зайти тандем П.Порошенка і Ю.Луценка? Зараз про це судити дуже важко. Кожна українська влада завжди мала два списки олігархів – “добрих” і “поганих”. Тобто тих бджіл, які несуть мед, і тих, які його не несуть. Досить було рядові олігархів пристати на проект В.Ющенка по реконструкції Батурина, як вони перейшли у розряд правильних. І навпаки – будь-який випад олігарха персонально проти того чи іншого президента автоматично переводить бізнесмена у категорію жертви. Що переможе у нинішньої влади – бажання слідувати західним рецептам, чи традиційна з кумівських часів політика щодо олігархів “розділяй і владарюй”? Якщо і нинішня влада спробує якось комбінувати репресії і загравання, то становище прокуратури лишатиметься двозначним.
Крім того, Генеральна прокуратура і МВС упродовж всієї своєї історії мали дуже складні відносини. Зараз вони стануть ще складнішими. Тут є ризик, що вони розхитають увесь державний човен. В усякому разі, друга половина року обіцяє бути дуже гарячою. Держава поступово переходить від дуумвірату (П.Порошенко і А.Яценюк) до режиму особистої влади одного лідера. Навряд чи це може подобатися Заходу. Хоча зараз той має стільки внутрішніх проблем (перш за все президентські вибори у США), що на якийсь час контроль з його боку може ослабнути.
Також Ю.Луценко вже назвав прокурорське середовище України "генеральним могильником”, що передбачає тотальні кадрові чистки, котрі не оминуть і Закарпаття. Не виключено, що в системі прокуратури вибудовуватиметься чітка наскрізна вертикаль, замкнута безпосередньо на Генерального – замість більш рихлих «феодальних сходів” (“васал мого васала – не мій васал”). Ю.Луценко має досвід керування МВД, то ж волею-неволею десь копіюватиме її структуру. Але чи зміниться щось для рядового закарпатця? Найближчим часом – навряд. Хіба що реформи охоплять справді усю правоохоронну систему і стануть незворотними.
Сергій Федака.