Музейна епопея: Як Закарпатський обласний художній музей бореться за своє майбутнє.

Нецільний майновий об’єкт. Цей не надто зрозумілий правовий термін уже понад десяток років не дає повноцінно розвиватися та функціонувати одному із головних культурних центрів Закарпатської області –

Нецільний майновий об’єкт. Цей не надто зрозумілий правовий термін уже понад десяток років не дає повноцінно розвиватися та функціонувати одному із головних культурних центрів Закарпатської області – обласному художньому музею імені Йосипа Бокшая.

Абсурдна ситуація, коли одна частина будівлі опинилася у відомстві обласної ради, а інша – у відомстві міської, призвела до того, що керівництво музею може понести відповідальність перед законом навіть за прополоті у дворі клумби. Вони ж бо теж музею не належать. Як і земля навколо, котра, по логіці, мала б доповнити музейний комплекс.

«Колись весь цей комплекс Погорєлов ще при першій своїй каденції передав в обласне підпорядкування. Потім почалися якісь підкилимні ігри, 150 метрів нашої території потрапили в оренду у приватні руки і будівлю музею розділили між міською і обласною радами», - розповідає директор музею Франциск Ерфан.

Почалося все ще десятки років тому, коли наприкінці 90-их музей перейшов із державної власності у власність міста. Після цього на початку двохтисячних тодішній міський голова передав частину будівлі у відомство обласної ради, таким чином вперше розділивши цільний майновий комплекс. Надалі послідувала ще не одна подібна передача. Одні рішення скасовувалися, інші приймалися. Зараз розібратися у всьому циклі прийнятих за останні 15 років документів зможе далеко не кожен юрист.

« У 2004 році у частині приміщень музею розпочалася масштабна реконструкція. Влада заявила, що виділила на ці роботи 8 мільйонів гривень. По тодішньому курсу валют це була величезна сума. Але роботи провели так, що у 2010 році у нас тут ледь дах не знесло. А по паперам це було вже все нове і прийняте в експлуатацію. Деякі люди, які робили тут ремонт, отримали за ці роботи звання «Заслуженого будівника». А претензії зараз виставити нікому», - нарікає Ерфан.

Директор музею Франциск Ерфан у приміщеннях музею, в яких і по сьогодні триває реконструкція

Однак головна проблема навіть не у якості ремонтів чи їх наявності. Проблема у катастрофічній нестачі місця та неможливості навести лад навіть у наявних приміщеннях. І все через той же ж правовий статус.

«Вкінці 70-их років художній музей перебрався до цього приміщення із Краєзнавчого музею. На той момент музею виділили площу у 1360 кв м. Кількість музейних експонатів сягала понад три з половиною тисяч одиниць. Нині експонатів понад 10 тисяч. А експозиційної площі та площі для фондових приміщень – ні на метр більше», - пояснює Ерфан.

Що цікаво, сама площа є і її чимало. Однак використати її музей не може по цілому ряду причин.

«В одному просторі будинкового комплексу є максимально багато фірм, які не мають жодного відношення ні до музею, ні до мистецтва, ні до культури. Тут знаходиться БТІ, централізована бухгалтерія №2, відділ юстиції, відділ освіти. Місто продало приміщення, в якому цей відділ раніше знаходився. І що місто з цього отримало? Нічого. А музею зробили чимало проблем», - нарікає директор.

Площі ці були зайняті від моменту переселення музею до цього приміщення. Ще тоді тут містилися десятки найрізноманітніших установ. Однак експозиційний фонд музею був значно менший. А наявні сьогодні експонати просто ніде виставляти чи навіть зберігати.

Пройшовшись двором музею, можна нарахувати з десяток таблиць із найрізноманітнішими назвами: від Товариства Червоного Хреста і Спілки письменників до тієї ж бухгалтерії. Усі вони займають десятки кабінетів, котрі могли б бути використані для музейних цілей. Однак не можуть. Навіть більш того: відкрити експозицію у сусідніх із подібними установами приміщеннях теж не можна. Банально із поглядів безпеки: вартість окремих робіт, які знаходяться у фондах музею, сягає сотень тисяч доларів США. А система безпеки залишає бажати кращого. Однак навіть якщо б дирекція музею захотіла вплинути на ситуацію і власними силами розпочати реконструкцію, залучити міжнародні грантові кошти і розширити експозиційні площі, зробити цього вона б не мала жодного права. Знову ж таки, через статус нецільного майнового об’єкту.

«Будівля музею поділена між областю та містом. Це проблема, бо офіційно я не можу потратити ні копійки на приміщення, які до мене не відносяться. Тобто виходить абсурдна ситуація. Бо ж будь-кому зрозуміло, що це все один об’єкт, але чомусь він поділений: тут відділ юстиції, тут бухгалтерія, тут відділ освіти. І від нас їх відділяє якась перегородка. А в сусідньому приміщенні картину за 100 тисяч доларів я не виставлю. Не дарма існують спеціальні музейні інструкції, які передбачають, що жодних посторонніх об’єктів на території музею і поруч із ним бути не може. Це питання безпеки. Так само, як, наприклад, із банком. Але чомусь коли про банк іде мова, то все ясно. Але коли про музей іде мова, то вже неясно. Хоча у нас тільки в експозиції знаходиться стільки цінностей, що жоден банк не може похвалитися подібними запасами», - заявляє Ерфан.

Депутат Ужгородської міської ради, директор Ужгородського районного агентства розвитку Павло Вереш зазначає: музей щороку втрачає мільйони гривень через бюрократичну плутанину та непотрібний нікому статус.

«Вони не можуть навіть подати документи на участь у якомусь міжнародному гранті. А це – мільйони втрачених гривень, які нашому музею катастрофічно необхідні. Тому що не дивлячись на відношення будівлі музею одразу до двох бюджетів (обласного і міського), із першого музей отримує повне фінансування, а з другого не отримує взагалі нічого. І виходить така собі незрозуміла картина: місто активно використовує музейні площі, цим частково блокуючи роботу музею, однак при цьому і гроші не виділяє, і обласній раді у відомство передати не бажає. Про те, як один із колишніх мерів приватизував тут частину території, а його заступник взяв в оренду підвал і зберігав у ньому родинне вино, напевне, і згадувати не варто. Це вже компетенція правоохоронних органів і залишається сподіватися, що колись вони таки наведуть лад у цій приватизаційно-орендаторській вакханалії», - заявив у коментарі для Голосу Карпат депутат Павло Вереш.

Цей охоронний ордер дійсний і по сьогоднішній день. Будівлю Жупанату та Совиного Гнізда внесено в Єдиний реєстр культурних цінностей національного значення. Подібні об’єкти, згідно з українським законодавством, приватизації не підлягають.

Вереш давно співпрацює із музеєм і намагається підняти питання перед міською радою: нарешті провести потрібну роботу та проголосувати за передачу приміщень музею із відомства міської ради до відомства обласної. Поки що власними силами дирекції музею цього добитися не вдалося.

«Ми вже більше 5 років піднімаємо це питання перед міською радою. Ми ще від Погорєлова просили, відписки різні отримували, круглий стіл проводили із представниками міської інтелігенції, громадськими активістами, працівниками Національного музею зі Львова. Всі ніби переживають, але залежить зараз усе від міськради. Міська рада має від себе віддати, а обласна рада прийняти. Але завжди у нас і при Ратушнякові, і при Погорєлові були протистояння міста з областю. З Андріївим ми вже теж розмовляли. Він розуміє цю проблему і він за передачу музею в обласне відомство. Якщо він передасть ці приміщення із відомства міського бюджету, то вирішить тривалу проблему із використанням історичного центру, пам’ятки історичного значення не за призначенням. Ще один плюс, що між губернатором і міським головою зараз немає конфронтації. І це треба використати», - вважає Франциск Ерфан.

Виділена маркером територія мала б увійти до цільного музейного комплексу. Наразі ж усі ці площі ділянки розділені в тому числі між приватними власниками. Шанси на майбутнє об’єднання поки оцінювати важко.

У коментарі «Голосу Карпат» міський голова Ужгорода і справді підтвердив своє прихильне ставлення до передачі майна музею у повне підпорядкування обласній раді. Однак, за словами Богдана Андріїва, поки що цьому процесу заважає неможливість «переселити» розміщені там галузеві структури міськради. Через відсутність необхідних приміщень.

«Поки що там знаходиться управління освіти, юстиції та інші міські установи, працівників яких нам поки нікуди переселити. Коли ж знайдуться приміщення для їх переселення, ми будемо піднімати питання про передачу майна в управління обласної ради», - запевнив міський голова Ужгорода Богдан Андріїв.

А поки що музею доводиться справлятися із проблемами власними силами. Основну підтримку організація отримує від меценатів та небайдужих поціновувачів мистецтва. Серйозної реконструкції поки розпочати не може, однак дирекція дуже сподівається, що питання таки вдасться розв’язати. Одне рішення міської ради відкриє для обласного музею неймовірне поле можливостей. По-перше, музей нарешті зможе функціонувати на максимум своїх можливостей. По-друге, отримати статус національного. Документи для старту цього процесу підготував кілька років тому ще губернатор Ледида.

Колишній голова ОДА одним із перших звертався до тодішнього мера Погорєлова із пропозицією об’єднати музейні будівлі. Однак безрезультатно.

З’явиться також можливість нарешті задіяти велетенські підвали для зберігання фондів і створити на верхніх поверхах (а це понад 2000 кв м) галерею сучасного мистецтва. Цю ідею директор Ерфан виношує уже не перший рік. Вдасться нарешті забезпечити повноцінне функціонування бомбосховища, котре може захистити дорогоцінні картини під час небезпеки. Поки що ж ці плани – лише на папері та у розмовах дирекції. І реалізація їх залежить від дуже простого фактору – одного рішення міської ради.