Україна вступає в невдячний період - Le Monde.

Головне завдання нового уряду — завоювати довіру МВФ (від нього залежить виживання української економіки) і повернути довіру Європи.

Він обрав шлях на Захід і не може розраховувати на підтримку Росії, але голландський референдум пролунав як відповідь, повідомило Le Monde.

Більш промовистий збіг уявити собі складно. 14 квітня на черговій "Прямій лінії" Володимир Путін, як цар, вислуховував скарги і компліменти підданих. Після уклончивої відповіді на питання про ями на автомагістралі в Омську журналіст шанобливо поцікавився у нього, що він думає про новий український уряд, чий список тоді в обстановці веселого безладу передали на розгляд Ради.

"Нічого, — сухо відповів глава держави. — Як я можу думати про новий український уряд. Я його навіть не знаю. Не знаю його складу, не знаю, які пріоритети він для себе визначить, що він має намір робити".

Йому, зрозуміло, як і всім, ще за два дні до того було прекрасно відомо ім'я нового прем'єра Володимира Гройсмана, який прийшов на зміну Арсенія Яценюка за підсумками місячної політичної кризи. Однак перипетії української демократії явно не заслужили згадки в такій обстановці.

Російський лідер знову пустився у вже знайомі довгі міркування про пороки нового київського режиму, який приніс нещасним українцям лише бідність і корупцію, вбивши їм в голову асоціацію з Європейським Союзом. Інфляція, ціни на газ і електрику — все це виросло.

"Як були олігархи при владі, так і є, — зазначив Путін. — Справа навіть не в конкретних людях, а справа в тому, що кланова система управління зміцнилася за останній час, і це оцінки не тільки наші, але й наших західних партнерів".

По правді кажучи, не сказати, щоб Путін був так вже не правий. Політичний процес на Україні — повільний, плутаний, важкий і викликає здебільшого одну лише фрустрацію, як серед місцевого населення, так і на підтримуючому його Заході. Всі вже майже забули, що не так давно події на Майдані дворічної давнини називали "революцією": система всіляко чинить опір справжнім демократичним зусиллям, незважаючи на вибори, виникнення нових інститутів і життєздатність громадянського суспільства. Поява імені обраного після Майдану президента Петра Порошенка у "Панамських документах" (разом з друзями Путіна) поліпшенню ситуації теж ніяк не сприяє.

Європейці втрачають інтерес

Хоча що таке два роки в революційну епоху? Ми стали нетерплячими і давно поставили хрест на арабській весні. Така поведінка з Україною стала б проявом короткозорості по відношенню до тектонічних зрушень, які спричинив розпад радянської імперії. Україна є частиною цього процесу, який ще не зайняв належне місце. До нашого здивування, країни з куди більш стійкою політичною та географічною ситуацією, наприклад, Центральна Європа, теж все ще відчувають наслідки великого розлому 1989 року. Так як же тоді чекати абсолютної бездоганності від України, яка так близька до величезної Росії, перлини СРСР?

Після того як 6 квітня нідерландські виборці відкинули на референдумі Угоду про асоціацію з Україною, перед ЄС як ніколи гостро постає наступне запитання: що робити з Києвом? Нехай рішення голландців і не носить примусового характеру, це все одно негативний сигнал. Він говорить про втрату європейцями інтересу до цієї країни, яка змогла пробудити нас в кінці 2013 року відважним і масовим проголошенням європейської самосвідомості. Однак революційний романтизм поступився місцем втомі при вигляді обіцяних, але так і не проведених реформ, і політичного класу, який все ще дуже залежить від непотоплюваних олігархів.

Зараз Україна вступає в невдячний період. Арсеній Яценюк подав у відставку, не витримавши напруження боротьби. Він зробив чимало помилок, але все ж повернув країну на Захід і досяг певних результатів. Його наступник Володимир Гройсман — близький соратник президента Порошенка. У 38 років за його плечима досвід роботи в муніципальній владі і уряді, уміння знаходити компроміси. Посаду пророкували і колишньому міністру фінансів Наталії Яресько, яка має реформаторську відвагу, але не може похвалитися досконалим розумінням політики. Крім того, її американські коріння дещо не вписуються у посаду прем'єра.

Виживання економіки

Головне завдання нового уряду — завоювати довіру МВФ (від нього залежить виживання української економіки) і повернути довіру Європи. Він обрав шлях на Захід і не може розраховувати на підтримку Росії, але голландський референдум пролунав як відповідь. Гройсман розумно довірив посаду віце-прем'єра з європейської інтеграції депутату-реформатору Іванні Климпуш-Цинцадзе. Тепер йому належить впоратися з перешкодами на шляху розпочатих Наталією Яресько структурних реформ і почати справжню війну з корупцією.

Саме цього зажадали у п'ятницю президент Олланд і канцлер Меркель у телефонній розмові з Порошенком. Суть їх посилу гранично прозора: вони зберігають підтримку, але хочуть "швидких і конкретних результатів", а також "прискорення" процесу "модернізації країни, боротьби з корупцією і судової реформи". Що ще важливіше, їм потрібні "швидкі зрушення" в реалізації Мінських угод щодо врегулювання конфлікту в Донбасі: тим самим вони дають зрозуміти, що справу затягує не тільки Росія.

Цим все сказано. У великій грі XXI століття у європейців не залишається вибору: з урахуванням позиції Росії вони не можуть дозволити собі кинути Україну. Однак на тлі безлічі криз, що стоять перед ЄС, Київ не може розраховувати, що Європа зробить за нього всю роботу. На Україні знайдеться чимало молодих проєвропейськи налаштованих реформаторів, які вийшли з Майдану і могли б стати відповіддю на проблему олігархів. Залишається лише скористатися цим важелем.

Сільві Кофман, Переклад ІноЗМІ.