1. Новини Закарпаття
  2. >

Новий уряд – камікадзе, спрямований на український олігархат – закарпатський політолог

16.04.2016 Аналітика Ексклюзив Голос Карпат

Попри усі скандали і затяжним формуванням нового уряду, ці події все ж були наслідком нещодавньої революції, результатом її незавершеності, спробою просунутися далі на шляху виконання її вимог.

Серед цілей Революції гідності були євроінтеграція, розбудова демократичного (а не олігархічного) суспільства, надання державній політиці соціальної спрямованості – словом реалізація 2-ої статті нашої Конституції. Урядові А.Яценюка вдалося дещо просунутися на усіх цих напрямках, але тільки ледь-ледь. Євроінтеграцію зараз поставлено на тривалу паузу. Соціальні гарантії населенню виконуються по мінімуму – навіть як тимчасовий захід запроваджено податок з пенсій.

Щодо демократичних засад економіки, тут ще складніше. Уряд М.Азарова – С.Арбузова працював в інтересах однієї сімейної бізнес-імперії. Міністри А.Яценюка (а ще більше їхні заступники) діяли вже в інтересах кількох різних олігархів, не забуваючи при цьому і про себе самих. Формально це вже більш демократична модель, хоча народові від того ні холодно ні жарко – рівень життя все одно падав. Український уряд гробив національну економіку гірше за російських терористів. Заліковувати отримані рани доведеться не рік і не два. Тому гарант Конституції врешті-решт мусив зреагувати на всю цю економічну розпусту і розігнати уряд.

Але як А.Яценюк умів тримати оборону! Це треба викладати в усіх військових академіях. Цей би, на відміну від Л.Кравчука, не здав би жодної ядерної боєголовки. А якби і довелося здавати, він би розтягнув такий процес на ціле століття – поки не померли би всі зацікавлені особи. Аби посилити свою обороноздатність, А.Яценюк довів усі справи в Україні до такої безнадії, що ніхто вже не наважувався ставати наступним прем’єром. Коротше, екс-прем’єр цілком заслуговує на медаль «За оборону і звільнення Кабміну”.

Якими аргументами П.Порошенко зміг переконати В.Гройсмана стати черговим камікадзе, теж лишається загадкою. Схоже, що в останнього просто не було виходу. Як у казці: наліво підеш – повісять, направо – розстріляють. Так і у В.Гройсмана: або розпуск парламенту і негайний відхід у політичне небуття, або поступове знищення своєї репутації і всіх перспектив у кріслі прем’єра.

Формування уряду нагадувало похорони знатного варвара. Разом з ним традиційно ховали його дружин і вірних слуг, аби прислужували господарю і на тому світі. За таке почесне право зразу кинулися змагатися десятки кандидатів. Не менше кандидатів відмовлялося – воля до життя перемагала. Бо ж відповідно до логіки Президента новий уряд має здійснити антиолігархічну революцію – поступово відсторонити олігархів від впливу на державні рішення і розподіл бюджету. Саме такими є вимоги Заходу до України, саме через це інтеграцію поки поставлено на паузу. Але є речі, які легше проголошувати, ніж робити. Близько двадцяти років (з часів Л.Кучми) українська економіка розбудовувалася, як олігархічна. Змістити тепер акценти на середній і дрібний бізнес дуже тяжко. В.Гройсман поки вважає таке завдання важким, але реальним. Тому під час затяжного і дуже драматичного формування свого уряду він домігся відсутності у ньому потенційних олігархів, а також фігур, занадто тісно зв’язаних з уже відомими тузами. Наскільки ці міністри зможуть і далі триматися осторонь олігархату, покаже час.

Найщасливішими у цій ситуації, очевидно, були міністри старого уряду, котрі тепер ставали вільними, але дуже небідними людьми – особливо якщо їм пообіцяли судову недоторканість у майбутньому. А.Яценюк домігся, що роботу його уряду врешті-решт оцінено як задовільно. Зроблено це не з якихось етично-естетичних міркувань, а з суто правових: подібна оцінка ускладнить у майбутньому судове переслідування міністрів. Проте поталанило не всім їм – кільком довелося лишитися у новому уряді, де доведеться грати вже за зовсім іншими правилами, принаймні на перших порах.

Так і не вдалося домовитися по найбільш корумпованому міністерству – охорони здоров’я. Його взагалі легше добити, ніж вилікувати. З нього годувалося надто багато політиків. Схоже, що Квіташвілі там нічим не керував, все було у руках його численних заступників – така собі семибоярщина. Ідеальна атмосфера для всіх можливих і неможливих оборудок. І от тепер відмовитися від усіх звичних схем?! Та заступники оборонялися ще затятіше від А.Яценюка.

Кількох найбільш одіозних міністрів старого уряду зробили у новому віце-прем’єрами. Формально – підвищення, реально – позбавлення конкретних повноважень, оскільки віце-прем’єр у нас фігура більше декоративна, координуюча, а не керівна.

Говорити про якісь перші кроки уряду поки не доводиться. Ясно, що зараз відбувається інвентаризація усього, що дісталося у спадщину від попередників. Не виключено, що її результати сильно розчарують і додадуть головного болю новим міністрам, але усі вони прекрасно розуміли, на що підписуються.

Сергій Федака.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus