Референдум у Голландії: українська дипломатія тепер робить добру міну при поганій грі - закарпатський політолог.

Була колись така пісенька: «Любил папаша сыр голландский московской водкой запивать”. Так от вона, виявляється, про що! Хоча тут запивай чи не запивай, а сир все одно у горло не полізе.

Результати референдуму у Нідерландах щодо Угоди про асоціацію ЄС і України були легко передбачувані. Їхній парламент цей документ не ратифікує. Україна напередодні цієї безнадійної ситуації заціпеніла як кролик перед удавом і нічого реального не здійснила. Українська дипломатія, котра безнадійно провалила євроінтеграцію, тепер робить добру міну при поганій грі і переконує, ніби нічого не сталося. Їй традиційно ніхто не вірить.

Чи не найбільше ці результати порадували у Ростові-на-Дону найвідомішого з українських втікачів. Виявляється, що В.Янукович у листопаді 2013 р. був цілком правий. Мінусів від асоціації з ЄС трохи більше, ніж плюсів. Якби не ідіотське (або навпаки – ретельно продумане) рішення про силовий розгін Майдану в ніч з 30 на 31 листопада 2013 р., він би сам розійшовся через тиждень-другий, як точнісінько так закінчилися перед тим так званий «податковий Майдан” чи “мовний Майдан”. В.Янукович без особливих проблем переобрався би на другий строк, розбудовуючи свою оперетково-монархічну модель України під протекторатом Росії. То ж ми мали би ще один дрібний епізод, про який швидко би забулося. Але перша кров все змінила. Майдан, що почався як європейський, перетворився на антипрезидентський, про Європу з грудня ніхто вже особливо не говорив, точніше її згадували тільки по інерції.

Не виключено, що Європа від самого початку мала щодо України намір тільки провести розвідку боєм, але реально наближати нас до себе не планувала. Все, що відбувалося за останні два з половиною роки, більше нагадувало якусь п’єсу з наперед визначеним фіналом, ніж реальну інтеграцію Менші держави Європи мають комплекси перед Німеччиною, тому постійно вередують, усіляко доводять власну значимість і дорослість. Спровокувати подібні вибрики і використати їх для необхідного результату, було би дуже просто. Ясно, що скандальне рішення ішло не тільки і навіть не стільки самих голландців. Їх просто обрали для того, щоб сказати нам «ні”. Європа черговий раз втомилася від України, нашої непередбачуваності і необов’язковості. Два роки від нас чекали реформ, а не дочекавшись, грюкнули дверима перед носом.

Україна розсварилася з Росією до стану «гірше не буває”, натомість від Європи ми так нічого і не отримали. Власна економіка розбалансована, хоча за нинішніх обставин Україна може розраховувати виключно на внутрішні сили і резерви. Ні про які коаліційні уряди тепер не може ітися. Одна сила повинна взяти на себе відповідальність за країну і діяти максимально жорстко, виходячи перш за все з критеріїв економічної (а не політичної) доцільності.

Нині Україна опинилася знов у сірій зоні без чітких хронологічних перспектив. Власне, єдиною більш-менш чіткою перспективою є середина 2019 р., на яку припадають чергові президентські вибори. Хоча є вже й немало сил, котрі вимагають їх достроково. Логіка при цьому цілком європейська, адже всі передвиборні обіцянки виконано з точністю до навпаки – як у внутрішній політиці, так і у зовнішній. У результаті дострокових виборів владу можуть отримати політики набагато авантюрнішого штибу, ніж нинішні. Найгірше, що поки взагалі не видно сили, здатної хоч трохи заспокоїти розбурханий політикум.

Отже, Європа, на відміну від казкової хатинки, так і не повернулася до нас передом, а до лісу задом. Тому найближчими роками пріоритетом для України будуть взаємини не з усім європейським «колгоспом” у цілому, а з кількома справді впливовими країнами у його складі. Проте ще більше, ніж Європа, для України важитимуть США.

Голландський результат різко зменшив шанси П.Порошенка переобратися на другий строк, натомість посилив позиції усіх його опонентів – і справа, і зліва. Парадоксально, але таке ослаблення президентської команди дозволяє урядові А.Яценюка і далі балансувати над прірвою. Ослаблення центральної влади провокує активність регіональних еліт. Найгірше, що при цьому знову відсувається на невизначений термін дата врегулювання на українському Сході.

Демонстративний візит П.Порошенка до Японії і проголошення 2017 р. роком Японії в Україні – це крок відчаю, непряме підтвердження на найвищому рівні того, що європейська перспектива зірвалася.. Ну не з Антарктидою же тепер дружити! Хоча її пінгвіни – це єдині, кому ми ще нічого не обіцяли і тому ні в чому їх не розчарували.

Значення Закарпаття для України в цілому тепер помітно зменшується. В умовах подальшої інтеграції з ЄС область могла би стати головними воротами до України (задля цього і будувався новий Бескидський тунель). Тепер же така перспектива відкладається. Закарпаття стає менш цікавим для Києва, що створює сприятливі умови для зростання внутрішніх усобиць.

Як би то не було, а життя продовжується. Сподіваємось, що в наших урядників вистане здорового глузду не запроваджувати санкцій проти голландського сиру – він-то тут точно ні при чому.