1. Новини Закарпаття
  2. >

На Україну чекає гібридний політичний режим – закарпатський політолог

02.04.2016 Аналітика Ексклюзив

Весна – єдина гарна новина в Україні і, зокрема, на Закарпатті. Правда, вона з лишком компенсує усі інші – негативні. Погода не залежить від наших політиків.

Правда, від них взагалі уже майже нічого не залежить - держава бо на зовнішньому управлінні. Просто Захід ще сам не вирішив, що чинити із нами, тому дозволяє міністрам і депутатам плутатися під ногами.

Виповнилося два роки, як в Україні перемогла чергова революція і почалася чергова війна. Жити стало ані краще, ані веселіше. Навпаки, рівень життя різко впав, певний відсоток території окуповано, ніяких реформ не здійснено. Міністрів навіть найближчі їхні соратники по революції звинувачують у нечуваній корупції, перед якою бліднішають навіть “папєрєднікі” . Усі соціальні стандарти, які худо-бідно продовжували виконуватися ще з радянської доби, тепер летять котові під хвіст. Цей уряд ненавидять сорок мільйонів українців (чи скільки нас там ще лишилося?) Ясно, що йому лишилися лічені дні. Але не факт, що наступний буде кращим.

А втім ідеться не просто про заміну одного прем’єра на іншого. Тоді би все вирішилося з одну добу. Нині ідеться про новий політичний режим для України. Він буде далеко не копією того, що в Європі, але і не кремлівським, звичайно. Це буде щось таке гібридне – як і нинішня війна чи політика.

У політичній історії все відбувається за законом маятника. Спершу він іде вправо, потім обов’язково вліво – і так постійно: туди-сюди. Нинішня влада найближчими роками не проводитиме жодним виборів, бо нічого доброго вони їй не принесуть. Але врешті-решт їх все одно доведеться провести – уже чергові: 2019 р. – президентські, потім – парламентські і місцеві. Результат їх очевидний вже сьогодні – це поразка нинішніх постреволюційних сил, які осідлали народний ентузіазм і прокралися до влади.

Фактично, Україна має ще три роки відносної політичної і кадрової стабільності, за які і вирішиться, чи розвиватиметься вона у європейському напрямку, або ж, навпаки, в євразійському. Повернення на проросійський шлях буде позначене відчутними репресіями і еміграційними процесами. Але і при європейському рухові репресій не уникнути, оскільки вся та наскрізь корумпована мафія, котра нині присмокталася до державного бюджету, так просто свої позиції не здасть.

Президентові нині не позаздриш - хоч круть хоч верть, авторитарні тенденції у внутрішній політиці наростають. Інакше держава просто розвалиться. Заходові це все, звичайно, не подобається, хоча і Європа найближчими роками муситиме усе далі відходити від демократії, бо інакше не вирішить свої проблеми із нелегальним мігрантами, терористами і взагалі внутрішньою безпекою. Так що ми матимемо десь однакові напрямки розвитку з Європою – і вона рухатиметься від “демократії без берегів” до якогось більш жорсткого порядку, і нам від того нікуди не дітися.

Найімовірніше, Захід погодиться на подальшу концентрацію влади в руках П.Порошенка – в обмін на гарантії того, що пропрезидентський уряд буде красти хоча би на порядок менше, ніж нинішній, а головне, що при ньому завершиться гаряча фаза конфлікту на Сході.

Ні про яку децентралізацію влади найближчими роками не доводиться говорити. Регіональні влади просто не здатні боротися з корупційним спрутом, тому негайно будуть ними проковтнуті, поставлені собі на службу. Найближчі три роки відбуватиметься виключно централізація і закручування гайок. Питання стоїть так: або авторитарна офіційна влада, або неофіційна влада мафії. Хрін за редьку не солодший. Просто через авторитаризм проходило багато сусідніх країн, які потім доросли і до демократії. А від мафіозної держави далі розвиватися уже нікуди.

Для більшості українці найближчі роки будуть часом виживання, боротьби за якийсь мінімальний рівень життя. Авторитаризм розвивається в умовах деградації усіх суспільних процесів, тобто зараз маємо просто ідеальні умови для того, щоб влада ставала усе більш жорсткою і нетерпимою до інакомислення і особливо до крокування з іншої ноги, ніж вона.

Як до такої перспективи ставитиметься наше громадянське суспільство? Це найбільша загадка сьогодення – чи існує у нас взагалі громадянське суспільство. З одного боку, потужний волонтерський рух попередніх двох років засвідчив, що таки існує. З іншого боку, розчарування і навіть розгубленість у тому середовиші теж просто вражаючі. Якихось чітких перспектив у сучасній суспільній думці не сформовано. Є цілком зрозумілі настрої невдовлення з приводу того, що ніхто ні за що так і не поніс покарання. Є і розуміння того, що полювання за відьмами може зайти надто далеко. Тому багато залежатиме особисто від Президента, котрий все-таки прагне перобратися і на другий строк.

Сергій Федака.

Цей матеріал також доступний на таких мовах:Російська

Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Стрічка
Система Orphus