Драконівські закони 16 січня ще не поховані остаточно – закарпатський політолог.

Трохи більше як два роки тому в Україні було прийнято так звані драконівські закони 16 січня, котрі суттєво обмежували громадянські свободи, особливо право на мирні протестні акції.

Цей крок влади був абсолютно протилежний рухові у Європу і за змістом, і за формою – так зване «парнокопитне” голосування у парламенті відбулося з грубим порушенням регламенту і прямою фальсифікацією результату. Схоже, що у владі тоді боролися два угруповання – партія миру і партія війни. Якщо перша шукала компромісу з учасниками мітингу і вела негласні переговори з їхніми лідерами, то друга вела країну до громадянської війни. Власне, після 16 січня у революціонерів і не лишалося іншої альтернативи: або розходитися, або переходити до силових акцій. Радикали обрали 19 січня друге, маси пішли за ними, що і забезпечило врешті-решт перемогу.

Але чи багато змінилося відтоді? За формою нібито так. Але за великим рахунком…

Складається враження, що нинішня влада точнісінько так намагається вгамувати залякуваннями нову протестну хвилю, викликану різким погіршенням соціально-економічної ситуації. Падіння життєвого рівня супроводжується зростанням загально-кримінальної злочинності (преса вже майже ні про що інше не пише), різким стрибком самогубств і зростаючою трудовою міграцією за кордон. На цьому тлі репресивні акції проти представників «Правого сектору” та інших подібних структур аж надто нагадують кроки дворічної давнини. Звичайно, прийняття чогось такого самого масштабного, як закони 16 січня, зараз просто неможливо. Два роки тому старий парламент був слухняною машиною для голосування, зараз же там – повний бардак і розлад механізму. Лишається тиждень до закриття чергової сесії. Набрати 300 голосів, щоб завершити конституційну реформу децентралізації влади, абсолютно нереально, тому про неї вже не згадують. Якщо навіть максимально обережний Л.Кравчук, котрого давно було не чути і не бачити, дозволив собі публічно критикувати її, значить цю реформу остаточно «злили”.

Значить, намічається, навпаки, централізація влади і взагалі еволюція політичного режиму до більш жорстких форм. Не йдеться про поліцейську державу найближчим часом, але рух відбувається кудись саме у тому напрямку. Якщо переговори П.Порошенка з американською делегацією у Давосі замість 20 хвилин тривали чотири години, значить обговорювалося щось украй нестандартне, що не надто вкладалося в американську ментальність. Нашому президентові доводилося щось дуже довго і терпляче пояснювати і переконувати у чомусь ошелешених співрозмовників. Ясно, що велося не про подальшу демократизацію (це би всі сприйняли на ура), а про щось зовсім інше.

Навесні очікуються сильні соціальні протести. Якщо їх очолять радикали, а фінансове плече підставлять окремі олігархи, все може призвести до сакраментального третього Майдану – тільки тепер набагато кривавішого, ніж попередній. Влада нині намагається уникнути цього сценарію – правда, чомусь не розв’язанням соціально-економічних проблем, а вибиванням потенційних лідерів майбутніх акцій. Але цим самим ситуація тільки радикалізується ще більше.

Влада бачить, що війну слід завершувати, бо тривале протистояння тільки витворює усе більший прошарок фронтовиків, багато з яких готові очолити протест – звісно, не мирний, бо психологія у військових дещо інша, ніж в тієї інтелігенції, яка вийшла на Майдан 2013 р. чи дадуть тут свій результат превентивні репресивні заходи? Схоже, що нинішня влада сама не певна у цьому. У ній точнісінько так, як і два роки тому, теж бореться партія миру і партія війни. Тому політика щодо радикалів не відзначається послідовністю: їм то погрожують, то ідуть з ними на компроміси.

Наступний, останній тиждень роботи парламентської сесії має бути вирішальним. Саме на ньому можуть прийняти якийсь аналог пріснопам’ятних законів 16 січня. Скажемо, тимчасові обмеження права на мітинги і демонстрації у зв’язку з війною. Після цього почнуться канікули, коли нічого не можна буде змінити, то ж силовим структурам буде дано шанс зачистити ситуацію по-своєму. Це, щоправда, тільки один із можливих сценаріїв розвитку подій, але цілком реальний.