Сергій Федака: 2016-ий буде роком потрясінь на сході Європи.

На початку кожного нового року природним є бажання зазирнути за покров часу і зрозуміти, що готує нам найближче майбутнє.

Головною асоціацією з нинішнім роком є, звичайно, відомий рядок В.Маяковського: «В терновом венке революций грядёт шестнадцатый год”. Тоді передчуття поета на справдилося, революція сталася не 1916-го, а тільки наступного року. Проте в нинішньому столітті шістнадцятий рік виявляється за східним календарем роком Мавпи, який упродовж останніх семи-восьми десятиліть якраз позначався революційними потрясіннями в одній з країн Центрально-Східної Європи (а інколи і в цілому ряді їх). Дванадцятирічний цикл революційних зрушень, можливо, якось залежить від циклу сонячної активності (його тривалість одинадцять років з хвостиком) та близьких за тривалістю ритмів економічної активності, фінансових криз тощо.

Принаймні, 1944 р. практично весь регіон навколо Закарпаття пережив різкі зміни політичних режимів у зв’язку з приходом радянських військ. Події навіть розтяглися на кілька наступних років. 1956 р. тряхнуло Угорщину, 1968 р. – Чехословаччину. Обидві країни намагалися вирватися з-під радянського впливу, але це їм не дали. Те саме сталося 1980 р. з Польщею. Наступний подібний рубіж припадав на 1992 р., але тоді події навіть трохи випередили час – у грудні 1991-го відбулася Біловезька угода, якою демонтовано СРСР, 25 грудня М.Горбачов скла повноваження союзного президента. Реальний шлюборозривний процес між республіками розгорнувся у 1992 р. і теж (як і 1944 р.) розтягся на кілька років.

2004 р. спалахнула Помаранчева революція вже в Україні. У ній ішлося не тільки про прізвище майбутнього президента, а й про те, який вектор розвитку вибере суспільство – західний чи східний. Та революція виявилася незавершеною, зрадженою з боку політичної команди, яка прийшла до влади на її хвилі. Її традиційно розглядають у контексті кольорових революцій, що почалися за кілька років до того у Грузії та арабських країнах. Прогнозували, що вони охоплять і Середню Азію, але це не справдилося.

Нинішній рік обіцяє бути таким самим революційним. Можливо, на Центрально-Східну Європу чекає нова хвиля революцій – пост-кольорових. Якщо у тих головним питанням було внутрішнє (повалення диктаторських режимів і перехід до більш демократичних форм), а зовнішнє було на другому плані, то тепер вже геополітика може вийти на авансцену.

Найпершим кандидатом на якісь кардинальні зміни постає Росія. Якщо у попередні роки рівень життя там був вищий, ніж в Україні, зараз він стрімко падає. Росія скорочує свій вплив на міжнародній арені, а відтак і падають доходи її корпорацій. Усе це створює передумови революційної ситуації.

Щоправда, зміни у Росії можуть бути дуже специфічними. Справа в тому, що ця країна ледве не з часів опричнини Івана Грозного розвивається передусім як поліцейська держава. Останній термін дуже полюбляв Ленін, а за ним і вся радянська публіцистика. Хоча саме в радянську добу різноманітні силові структури розцвіли там найбільш рясно і забезпечили тоталітарний характер держави. У пострадянський період процес пішов ще глибше. Зараз величезна країна перебуває під ще більшим ковпаком. Правда, різні силові структури рішуче конкурують одна з одною, між ними постійно відбуваються якісь тертя. То ж не виключено, що революційні події можуть початися із зіткнення різних генеральських угруповань, конфлікту їхніх інтересів.

Не можна виключати якихось зрушень і в Білорусії. Правда, її суспільство настільки закрите, що прогнозувати щось більш-менш певне там дуже важко. Цілком імовірний якийсь вибух і в країнах колишньої Югославії, особливо у Сербії.

Що ж до України, то тут ситуація найбільш невизначена. З одного боку, розмови про так званий третій Майдан у нас практично не вщухають. З іншого боку, часу від другого Майдану минуло ще надто мало. Запит на стабільність зараз явно переважає над революційними настроями. Коли в Україні щось і вибухне, то ці події носитимуть перш за все антикорупційний характер.

Сергій Федака.