Закарпатські підсумки 2015 року - Сергій Федака.

Завершення року спонукає до підведення певних підсумків. Хвалитися особливо нічим. 2015 рік був далеко не найуспішнішим в нашій історії.

Максимум чого хочеться – щоб наступний рік був не набагато гіршим за попередній. Ніякої різдвяної історії у дусі Діккенса нині розповісти не вдасться, але від політичного оглядача її найменше і чекають.

Усе життя на Закарпатті було збурене мукачівською стріляниною 11 липня. Усі обставини того інциденту, схоже, ніколи не будуть з’ясовані. Принаймні, зрозуміло, що саме цими подіями завершилася революційна доба в нашій області і почався постреволюційний період. Минулих володарів Закарпаття нібито відсторонено від прийняття рішень. Але і відчуття нового господаря теж не з’явилося. Цього разу Г.Москалеві на відміну від перших двох приходів на область, так і не вдалося сформувати собі позитивний образ.

Із позитивів можна назвати різке скорочення кількості фестивалів. Більшість із них – це була суцільна ганьба. Вони тільки псували імідж області і відповідних населених пунктів. Із трьох сотень щорічних акцій вижило тільки десяток-другий, котрі справді є вартісними. Нас виручає більше наша природа, ніж не надто талановиті намагання доповнити її якимись атракціями.

Традиційно Закарпаття було найменш криміногенним регіоном в Україні. Коли після Помаранчевої революції сюди тимчасово відрядили патрулювати міліціонерів з інших областей, хлопці не могли зрозуміти, навіщо їх сюди прислали. Нині же ситуація докорінно змінилася. Щотижня місцева преса повідомляє про убивства або травмування на родинно-побутовому грунті, хуліганство і вандалізм, а особливо крадіжки і грабежі. Масовим стало шахрайство, в тому числі телефонне. Для туристичного краю це все особливо негативно, бо б’є по привабливості області в очах потенційних гостей. Хоча, можливо, за перевалами справи погіршилися ще більше, але й у нас ситуація безпрецедентна порівняно з попередніми роками.

Причин цьому, звичайно багато. Найголовніша – різке зростання прожиткового мінімуму, знецінення гривні, ріст цін, «згорання” банківських вкладів тощо. Публіка, звісно, дуріє від такої ситуації, у багатьох не витримують нерви. Тому злочинність набуває якогось усе менш організованого і більш емоційного характеру. Можна сказати, якогось навіть придуркуватого. Нічого, що свідчило би про припинення дії цих тенденцій у минулому році, поки не спостерігається. Навпаки, розбурхані почуття б’ють через край і вимагають крушити усе навколо.

До того ж живемо в умовах війни, коли ціна суб’єктивна людського життя різко падає. Хоча Закарпаття є глибоким тилом, але наші хлопці продовжують гинути на Сході. Позитивній атмосфері це, звичайно, не сприяє. Та і кінця-краю східній епопеї поки не видно. Не виключено, що окрім психічної реабілітації для самих колишніх воїнів, потрібна така сама і для їхніх близьких.

До того ж якщо контрабандні потоки справді скоротилися, то хтось шукає альтернативних способів збагачення. А ще ж чималі гроші було викинуто на нещодавню виборчу кампанію, їх теж хочуть повернути. Через це сьогодні явно задіюються все нові і нові кримінальні схеми. Народ наш надзвичайно вигадливий і талановитий, причому перш за все саме у цій сфері. Ті, хто вже звик до відносно легких грошей і певного рівня життя, до стану простого роботяги ніколи не повернеться, а шукатиме нових лазівок в існуючій ситуації.

Додатковим чинником дестабілізації може бути реформування правоохоронних органів. Справа ця, звісно, необхідна, але схоже, що пішла вона не завжди належним чином. То ж порятунок потопельників – справа рук самих потопельників.

Як довго може тривати увесь цей безлад? В принципі, за минулі десятиліття на Закарпатті накопичено такий значний ресурс стабільності, що руйнуватися ще є чому. Багатьох підтримують на плаву гроші, які поступають від наших заробітчан із-за кордону. То ж 2016-ий буде не менш екстремальним, ніж цей, але все-таки не фатальним. Пережили один рік – переживемо й інший. Люди звикають геть до усього, навіть до повсякденної деградації суспільства, економіки, моралі.

Сергій Федака.