Закарпатські вибори було зіграно, як по нотах – політолог.

Із другим туром виборів мера в Ужгороді завершилася хай не надто тривала, але дуже насичена подіями виборча кампанія на Закарпатті.

Можна було би просто махнути рукою: закінчилася – і грець з нею. Але саме події 15 листопада стали останнім пазлом, який щільно ліг на завчасно підготоване місце і завершив собою цілісну картину. “Картина маслом,” як казав кіношний Давид Гоцман. Бо вибори на Закарпатті були суцільним «договірним матчем” від самого початку. Усі основні гравці домовилися між собою, декого розіграли в темну, а електоратом звично крутили як циган сонцем. Уся демонстративна боротьба була всього-на-всього спарингом. Ми спостерігали за майстерним політичним театром, але суть його стає зрозумілою тільки після повного завершення вистави.

З самого початку усі відзначали, що в Тячеві висунуто лише одного кандидата в мери, у Мукачеві – кількох, але переможець теж відомий наперед, а от в Ужгороді – аж 23, причому явного переможця серед них не відчувається. Насправді різниця між цими трьома містами (а також усіма іншими закарпатськими містами і районами) була суто декоративною. Коли стало зрозуміло, що у Тячеві всі зацікавлені сили дійшли згоди і вирішили не викидати гроші на підкуп чи інші технології, а провести єдиного узгодженого кандидата, зразу же виникло питання, а чому до такого кроку не вдалися еліти в усіх інших містах і землях? Це ж найприродніше – зразу домовитися від кого мер, від кого секретар, від кого заступник, голова бюджетної комісії тощо. І тоді не треба ні в чому запобігати перед електоратом.

Але зробити усюди так, як у Тячеві, було би занадто викличним. Все-таки треба було продемонструвати, що у нас все як в усіх: демократичні перегони, змагання ідей, десь якісь порушення, але і вони тільки підкреслюють загальний демократичний характер процесу. Так і зробили: у більшості міст висунули по кілька кандидатів на мери, але практично усюди переможець був визначений наперед. Основні політичні сили отримали своїх мерів – хтось у більших містах, хтось у менших, але схоже, що ніхто не був ображений. При цьому у деяких містах два найсильніші претенденти ішли буквально ніс до носу, але врешті-решт усе вирішили саме домовленості.

Найбільш віртуозно усе було розіграно в Ужгороді. Спершу всупереч усім очікуванням «загальмували” провладного фаворита, вивели у другий тур найбільш вигідну для ляльководів пару, а коли електорат перебував у прострації, там вже навіть не потрібно було особливо махлювати.

У результаті таких масштабних закулісних домовленостей кожна сила виграла по-своєму. «Солідарність” стала у багатьох радах другою, що зараз для неї значно вигідніше, ніж бути першою. Так вона ніби і при владі, але завжди може відговоритися, що не все в її силах, бо ж проти арифметики не попереш. Натомість «Єдиному Центру” дали перше місце, потішили його самолюбство, компенсували відра помиїв, вилиті на цю силу влітку. Але це ще не значить, що їй дадуть реально кермувати. «Відродженню” дістався Ужгород і сильні позиції у більшості рад. «Опозиційним блоком” теж про всяк випадок не стали жертвувати – він ледве-ледве подолав бар’єр, але все-таки пройшов. Можливо, у майбутньому обласним керманичам доведеться домовлятися з Ю.Бойком або С.Льовочкіним, то ж вирішили не бити горщики. З тих же міркувань якимсь дивом пройшла «Батьківщина”. Угорським партіям вдалося залишитися при своїх. Усіх інших до обласної ради не пустили, але компенсували це присутністю дрібніших партій у деяких районних і міських радах. Повністю повалили тільки позасистемних опозиціонерів, які не брали участь у домовленостях.

Звичайно, навряд чи увесь цей пакт був зафіксований на папері із підписами різних сторін. Хтось реально домовився, хтось нечленороздільно хмикнув, хтось умив руки, хтось зробив вигляд, що нічого не зрозумів, але в душі всі погодилися. Кінець кінцем, це цілком в дусі закарпатської ментальності. Якщо хтось із сусідніх країв цього одразу не зрозумів, то йому терпляче і популярно пояснили. Не обійшлося, можливо, і без кураторів з-за перевалів, які живуть далеко від Закарпаття, але мають тут свої інтереси і своїх васалів.

Те, що при цьому відбувся «злив” різних революційних активістів, цьому дивуватися не доводиться. Політичні еліти давно вже ставляться до них з відвертою антипатією. Тому молодь в очах багатьох їхніх симпатиків спершу заплямували вимушеною співпрацею молодих активістів з різними провладними партіями. Їх було включено до різних партійних списків, портрети виставлено на борди, а в результаті практично ніхто з них так і не здобув мандатів, хоча репутацію безнадійно загублено.

Аналогічно «злили” місцевих соціологів, скомпрометувавши їх в очах краян, оскільки отримані в опитуваннях дані не співпали з підтасованими результатами. Справу довершили уїдливі коментарі, які заполонили весь Інтернет. Ціною питання була не так репутація окремих соціологів, як компрометація самої цієї технології як такої.

Отже, «серйозні дядьки” домовилися. Що ж до електорату, то дехто підзаробив (по мінімуму), дехто пережив яскраві емоції (теж непогано), декому поставили дитячий майданчик, порадували концертом. Життя продовжується, нові вистави не забаряться.

Сергій Федака.