В Україні асфіксія виборчої демократії – аналітик.

Президент Порошенко, як завжди щиро, заявив, що «як і всі українці, розраховую на чесний підрахунок голосів і швидке оголошення результатів». Голос в пустоту і темряву.

Цікаво, кому він це говорив? Орденоносне, нелегітимне, більше року, ЦВК в його прямому управлінні. В Бразилії, де значну частину виборців складають неграмотні індійці в джунглях, попередні результати виборів відомі вже через годину. В Польщі у ніч виборів всі вітали Качинського і його «Право та справедливість» з блискучою перемогою. При чому, попередньо встановлені відсотки і їх десяті, після уточнень в ЦВК, мають зовсім невеличку похибку з попередніми підрахунками. Назвемо це відповідальною демократією,пише на сторінках Лівого Берегу директор «Інституту політичної кризи» Степан Гавриш.

На 5,6,7 (?) день після. Ми не тільки не знаємо реальних результатів місцевих виборів в Україні, але й в більшості переконані, що за цей тиждень їх серйозно перепишуть. Тобто, сфальшують на користь правлячої БПП і її васальних сателітів. Тому, лідер нації дещо лукавить, коли говорить, що тільки «в тоталітарних країнах навіть без виборів можна передбачити, хто отримає відповідні владні повноваження». Ми також. Недільні і понеділкові післявиборчі заяви його «сірих кардиналів», угодницько-прислужницьких спікерів, політтехнологів-самородків, активістів - вчорашніх регіоналів, а нинішніх «олов’яних солдатів» режиму, демонстрували впевнену перемогу партії президента.

В дійсності – вона піррова. Бо показала повну безпорадність, слабкість і безперспективність піару, політтехнологій в стратегії виведення України із гравітаційного поля «Русского мира» і перетворення її в феодальну олігархію. В загальнонаціональному плані і на рівні місцевих громад. Бо місцеві політики, не знаючи що робити в прикладному плані з міфом децентралізації, несамовито ґвалтували центральні і зовнішньополітичні гасла.

Глава держави, на жаль, ніяк не зреагував на холодну пасивність, байдужість українців до його заклику сформувати «в місцевих радах проукраїнські коаліції». Навіть, не дивлячись на пафос слів, аби «ми не дали, таким чином, жодного шансу агресору дестабілізувати ситуацію в середині країни». Тут очевидні дві проблеми. Вони й формують наступний гострий, розкольний конфлікт в середині країни.

"Якщо зважити, що перед цим велика кількість їхніх «троянських коней» зайшло в БПП та інші партії коаліції, то можна, поки що обережно, зробити висновок про створення певної політичної бази для їхнього реваншу в близькому майбутньому".

Зрозуміло, не з Януковичем і без одіозної ПР. Як політичного клану. Тим паче, що за всім цим стоять ще потужні грошові мішки Сім’ї «тамбовського втікача». І Путін!

За даними КВУ, масовий підкуп визначив результати виборів в Сєверодонецьку. 100 грн. кожному обрали «проукраїнську коаліцію» у місцевій раді.

Непрямим підтвердженням провалу місцевих виборів в Україні є нехарактерне мовчання інститутів західної демократії, політичних груп підтримки України і лідерів – від тих хто роздавали пряники та пиріжки на Майдані, до перших осіб. Навіть перевірені партнери по Мінську Порошенка – Меркель і Олланд зніяковіло мовчать. Бо, як і ми, не можуть нічого второпати, що ж дійсно відбулося 25 жовтня – в день голосування за «децентралізовану» місцеву владу. Геть байдужі до цього «маркеру оновлення влади» і соціальні мережі. Владі це вигідно.

Неможливо аналізувати статистику виборів. Вона могла би дати нам багато відповідей. Але зовсім нелегітимне ЦВК, зло відбиваючись від нападків на них соціальних мереж, ніяких цифр не дає, посилаючись на місцеві виборчі комісії. (ДВК і ТВК) А ті, чисто з манерами містечкових провінціалів, відморожуються складнощами підрахунків. (Партія відомого «підрахуя» таки буде засідати в Одеській міській раді, яка, без сумніву, доведе до глибоких неврозів Саакашвілі разом із неореформатором Боровиком). Наприклад, який віковий легіон визначив явку і долю виборів в Україні? Якщо прийняти до уваги, що 43% виборців є людьми похилого віку, а молодь до 30 років складає 28%, (з яких на вибори прийшли тільки активісти і проплачені студенти – 2-3%), складемо якусь «картину маслом». Давно спостерігаючи за виборами, можна зробити висновок, що чим нижча явка, тим більша участь в голосуванні саме літніх людей. Їх легше всього купити і вони до цього звикають, не маючи жодного конфлікту із совістю. Їх можна підвезти найнятими кандидатами-партіями автобусами з простим алкогольно-ковбасним баром. Вони найменше зайняті. Не мають зрозумілої громадянської особистої відповідальності, завжди в протесті проти всіх, живуть за межею бідності.

Таким чином, зовсім обережно, спробуємо передбачити, що в місцевих виборах прийняло участь 60% літніх людей-пенсіонерів і 40% всіх інших. Тобто, із отриманих 13.8 мільйонів виборцями бюлетенів голосувало біля 8.8 млн. зовсім немолодих людей. Тих, хто найбільше звик продавати свій голос. Вони смиренно стояли, спочатку в черзі за талончиками, залежно від «ціни» місця мера у розподілі місцевих активів, а потім в такій же черзі де їх міняли на гривні. Від 100 до 800 грн. А то й більше.

У вас є право в цьому сумніватись.

Важлива проблема з українськими виборцями, які мали всі фізичні можливості прийняти участь у виборах, але були позбавлені цього політиками, котрі не прийняли належних рішень. Це так звані «внутрішньо переміщені особи». Біженці, які проживають в різних місцях України. За даними ООН їх 1.5 млн. Проголосувало… двоє? Президент ні слова не згадав про їхнє пасивне і активне виборче право. Дивно, не правда? Згідно Конституції він єдиний «захисник і гарант її прав і свобод».

Перезавантаження влади не відбулося, а виборами політико-юридично оформлені місцево-територіальні клани та закріплена роль олігархів в управлінні державою. Не виключено, що через сутінки місцевих виборів ми вже бачимо формування такого собі акціонерного товариства в холдингу «Україна», де президенту може належати не більше половини всіх «акцій». Це загрозливо ослаблює не тільки його інститут, але й і без того кволу державність, принижує право українців на власний прогрес, занурюючи виборну владу у безкінечний процес боротьби за добавлену вартість.

Україна, поки що, залишається серед 39 держав, де вибори вважають «частково вільними». Ми поряд з Колумбією, Пакистаном, Бразилією, Росією, Індією і Туреччиною. Місцеві вибори ще більше відступили від тих 118 країн, де існують виборчі демократії як сталі традиції. Тобто таких, які сформовані внаслідок вільних і справедливих виборів (елективна демократія). Вони далеко не ідеал. У них ще немає багатьох гарантій прав і свобод котрі притаманні ліберальним демократіям. Тому, що ціною істинної демократії є не тільки відповідні транспарентні процедури і сталі правила, але й стан громадянських та політичних свобод. Майже за Авраамом Лінкольном: «Це правління народу, вибране народом і для народу».

При існуючій порочній стратегії розвитку демократії в Україні, генетичної корумпованості політичної системи, патологічної жадібності кланів, нам мріяти про ліберальну вільну демократію можливо тільки суто теоретично і то немає кому. Питання навіть не в тому, що Західна вільна демократія ґрунтується на фундаментальному спадку політичного лібералізму, який цілком підпорядкований правам людини і принципам правової держави, а в тому, що чинним політичним лідером підтримувати цей процес є невигідним. Вони цього не хочуть і бояться. Тому, не допускають рівної і доброчесної змагальності та «до чортів» лякаються руху до відкритого суспільства. Нажаль, ними держава розглядається виключно як найбільш вигідний бізнес. Боротьба, конкуренція, таким чином, за владу відбувається не в зв’язку з пошуками об’єднуючих принципів і захисту спільних цінностей, а з єдиною метою - контролю над фінансовими потоками держбюджету і управління превалюючою над офіційною тіньовою економікою. У цьому і є феномен безапеляційної перемоги Геннадія Кернеса. Діють не публічні правила політичної конкуренції, а змови і таємні протоколи.

Ліберальна демократія Заходу містить переваги особистості над державними і є продуктом безкінечного внутрішнього діалогу та певного демократичного консенсусу. Український варіант демократії – є канцерогенним продуктом олігархічних еліт і місцевих бізнес та посткримінальних кланів. Вона швидше пов’язана з понятійними звичаями, аніж правовою культурою. Тому, будь-яке судове рішення можна легко купити. Без великих заморочок. Або обміняти на послуги в адміністраціях влади. Будь-який бізнес можна швидко розвалити офіційно зареєстрованою або сфальшованою кримінальною справою, або переоформити його за «ноль» в кабінеті прокурора. Напружено виглядає успіх однієї людини, навіть якщо вона найперша і найкраща в країні, яка єдина капіталізувала (збільшила) свій бізнес на 20%, в той час коли всі інші, навіть багатші від неї, різко втратили свої активи.

Поганим знаком є вже те, що дехто в оточенні президента, зважаючи на серйозний провал з місцевими виборами, зачинає розмови про «ненадійність фактора виборів» і «капкан вільних виборів».

З одного боку ми отримуємо права людини від держави. Але власником держави є український народ. До того ж він має непорушні природні права. Для їх захисту і розвитку вкрай потрібно аби держава, яка керується обраною ними владою, взяла курс на злагоду і співробітництво, а не на протиріччя і згортання демократії шляхом маніпуляцій. Неможливо добитися підтримки порядку і поваги до ієрархії, коли люди не будуть робити цього свідомо і в задоволення. Як вільні громадяни в системі вільної, ліберальної демократії. Але в суспільстві без кисню свобод і надійності правил однакових для всіх, вона задихається ще в утробі. Ненародженого.