В очікуванні дня виборів: Роздуми перед голосуванням.

Виборчі перегони на Закарпатті завершуються більш-менш спокійно. Найбільш бурхливими вони були в Ужгороді і Мукачеві.

Найспокійніші спокійними – у Тячеві, де основні гравці попередньо домовилися між собою і висунули єдиного узгодженого кандидата у мери. Хоча підозрюємо, що десь у сільській глибинці люди навіть не знають про грядущі вибори – щасливі.

Про прямий підкуп говорять дуже багато, але за руку нікого не схоплено і жодної справи не заведено. У попередні кампанії всі подібні справи закінчувалися ще до дня голосування, і люди ішли до урн простимульованими і поінформованими. Цього разу, можливо, голоси скуповуватимуть і у день виборів. Правоохоронці, схоже, вичікують, хто переможе. Хоча верхівка міліції явно проти підкупу, але як справи унизу, на рівні дільничних зараз ніхто не скаже. Тим більше, що підкуп застосовується нібито різними силами, які конкурують між собою, при чому не по-дитячому. Рядовому міліціонеру влазити у ці справи – собі дорожче. Тим більше, що на 25 жовтня життя не закінчується – доведеться жити далі і мати справу з тими, хто купив собі мандат. В усякому разі, підкуп існуватиме доти, доки люди продаватимуть свій голос. А у нинішніх умовах зневіри, безнадії і злиднів, для такої, гм, електоральної поведінки створено всі умови.

Непрямий підкуп у формі різноманітних спонсорських допомог, звичайно, процвітає. Інша справа – наскільки він ефективний. Для багатьох кандидатів це просто
ритуальне жертвоприношення на олтар своєї відомості. Це уже сприймається як щось самозрозуміле.

Про якесь змагання ідей і підходів говорити не доводиться. Програми усіх написано ледве не під копірку – “За все хороше, проти всього поганого”. Інша справа, що хтось наголошує на одному аспекті, а хтось на іншому, але це не так вже й принципово. Тому про якісь партійні позиції зараз говорити неможливо. Люди розрізняють хіба що міру опозиційності або провладності тієї чи іншої партії відносно президентської команди. До опозиціонерів симпатій більше, до влади – менше. З одного боку, це загальноєвропейська практика. З іншого боку, є і сучасна українська специфіка: публіка розчарована відсутністю реформ, падінням життєвого рівня і відсутністю видимої перспективи. Є глухе відчуття того, що слід поміняти всі скатертини і всіх офіціанток. То ж у неділю оце і відчуємо.

Але ще більше, ніж партійні бренди, важать особистості самих кандидатів. Саме на них зараз найбільше орієнтуються. Кандидати розійшлися по партійних списках без якоїсь особливої логіки. Найімовірніше, що списки формувалися за традиційними для нас принципами – юродство, кумівство, спільний бізнес або дозвілля. Оскільки все Закарпаття є величезною шведською сім’єю, то поділ на партії тут більше декоративний, ніж умовний.

Вибори нагадуватимуть перемішування вареників у макітрі. В результаті хтось опиниться уверху, а хтось – унизу. Політологи робитимуть з цього усього глибокодумні висновки. Але врешті-решт усі будуть перемащені тим самим маслом чи жиром, що і раніше – і верхні, і нижні. Корупція і дерибан – справи заразні, самі по собі не припиняються через прихід нових людей. Навпаки, новачки швидко і активно затягуються у старі схеми.

За таких умов давати місцевим радам більше повноважень дуже ризиковано. Хіба що при суттєвому посиленні контролю за ними. Але тоді ситуація навряд чи принципово різнитиметься від нинішньої.

Чисто з погляду людинознавства цікаво буде спостерігати, як поводитимуться у радах різноманітні громадські активісти, котрі зараз цілком щиро обіцяють буди чесними. Наскільки швидко їх зламають або обмануть і впишуть у темні схеми? Коли протримаються бодай рік – молодці. Більшого від них ніхто особливо і не чекає.

Коротка кампанія, на щастя, не встигла пересварити усіх з усіма. Хіба що так – ситуативно. Далі Президент пообіцяв чотири року спокою без виборів (це одна знайприємніших звісток даного тижня). За цей час усі знову помиряться, вироблять якісь правила співіснування. В тому числі і електорат навчиться якось жити з новими депутатами і мерами. Коли вже надто дістануть, доведеться скидати їх революційним шляхом – благо такого досвіду накопичено уже чимало.

Сергій Федака