Співпраця ЄС і Росії: Україна - це тільки інтереси бізнесу, - Literarni noviny, Чехія.

Газове питання змінює ставлення ЄС до Росії, відкриває справжні інтереси Німеччини та інших союзних лідерів, а разом з цим - і їх сприйняття інших країн-членів ЄС.

Подаємо текст на мові перекладу

Здається, що українська криза поступово сходить нанівець. Після недільної зустрічі «нормандської четвірки» Берлін просто випромінює оптимізм і говорить про «значний прогрес», «менш конфронтаційної атмосфері», «переломі в деяких критичних питаннях» і «необхідності консолідувати і гарантувати» все досягнуте.

Але такий розвиток подій, очевидно, пов'язано з Східним економічним форумом, який пройшов 4 вересня під Владивостоком, де Росія зі своїми європейськими партнерами підписала відразу три важливих контракти. Була досягнута домовленість про частку власності на газопровід «Північний потік-2», який буде прокладений з Росії в обхід України прямо до Німеччини.

До цього додалося угода між Газпромом і австрійською компанією OMV про входження до сибірських нафтових родовищ, в обмін на яке Газпром отримав частку в європейських проектах OMV. І, по-третє, був підписаний договір між Газпромом і німецьким Winstershall, дочірньою компанією концерну BASF, через яку німці знову отримали частки в нафтових родовищах Сибіру, а Газпром, в обмін на це повернувся в проекти в Північному морі і отримав повний контроль над газовим хабом в Німеччині (з найбільшими підземними сховищами в Західній Європі).

Проти проекту «Північний потік-2» вже виступила Польща, яку трубопровід «обійшов» з усіма її національними (вірніше американськими) інтересами. Чеська Республіка, в свою чергу, не розуміє, як щось подібне можливо в той час, як Брюссель більше півтора року примушує всю Європу до антиросійським санкціям, а Словаччина говорить просто про «зраду».

«Вони роблять з нас ідіотів», - відкрито заявив прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо.

Факт в тому, що досі російський газ надходив через Україну, Словаччину, Чеську Республіку і фактично закінчував свій шлях у Німеччині. У перспективі, з 2019 року, «Північний потік-2» змінить порядок: на початку ланцюжка буде Німеччина, потім - Чеська Республіка, а в кінці - Словаччина, яка, таким чином, втратить (на відміну від ЧР) значну частину доходів від транзитних зборів.

Отже, ми є свідками, зокрема, того, що західні фірми на чолі з німецькими компаніями вже повністю ігнорують антиросійські санкції, тому що, швидше за все, «знають», що їм за це нічого не буде, а також те, що санкції і без того не затримаються надовго. Їм також відомо і те, що всі заяви про необхідність знизити енергетичну залежність від Росії були лише порожніми вправами в красномовстві, бо взаємозалежність Росії та Європи, навпаки, поглиблюється. Вони знають і те, що Росія при всій своїй орієнтації на Китай, як і раніше вважає європейський ринок вкрай важливим і прибутковим, не кажучи вже про значущість стратегічної зв'язки з Німеччиною. Крім того, всі брюссельські спроби обмежити розмах Газпрому на євросоюзної території, як було, наприклад, у випадку проекту «Південний потік», дуже скоро будуть забуті, як тільки того захочуть, в першу чергу, головні європейські країни типу Німеччини та Франції. Нинішнє продовження санкцій на півроку проти конкретних росіян і російських організацій, судячи з усього, покликане допомогти ЄС зберегти обличчя на публіці: «Оцінка ситуації» нібито «не підтвердила існування причин для переоцінки режиму санкції».

Все це відсунуло Україну на задній план. Президент Естонії Тоомас Ільвес впевнений, що Європа забула про Україну через міграційну кризу, але більш точним здається заголовок з американського Newsweek «Забудьте про Україну. У Європи і Росії - бізнес, як і раніше». З «Північним потоком-2» Україна втратить великі доходи, а також можливість, перекриваючи трубопровід, шантажувати Росію, а з нею і Європу. І хоча ЄС за домовленістю з Росією надала Києву півмільярда євро з коштів своїх платників податків для купівлі російського газу на зимовий сезон, судячи з усього, це була лише крапля в морі, тому що цих грошей, як стверджує Газпром, мало. Ще минулого тижня Київ визнав, що на зиму у нього не достатньо запасів, а тепер заявляє зворотне. Так що, швидше за все, ясність внесуть перші морози. До речі, на газовому питанні втратить і (в Сирії «не співпрацює») Туреччина, де Газпром, офіційно через «політичної кризи» там, зупинив проект «Блакитний потік».

Далі подаємо текст на мові оригіналу

Время работает против Киева

С точки зрения начала конца украинского кризиса так же важны события на Донбассе. Одновременно с «урожайной» акцией во Владивостоке из «повстанческого» донецкого парламента был устранен «почти единогласно» (и ненадолго арестован«) Андрей Пургин, который относился к радикальному крылу «донецких» и добивался присоединения Донбасса к России. И это, невзирая на всеобщее мнение западного мэйнстрима, Кремль упорно отрицает. С Пургиным во главе парламента исполнение условий Минского соглашения было бы очень проблематичным, поэтому его сменил Денис Пушилин — человек хоть и близкий Москве, но в то же время способный вести при необходимости диалог с Киевом и провести на Донбассе «не повстанческие» выборы согласно украинским законам. Иными словами, «экстремист» Пургин был заменен в тот момент, когда впервые за 16 месяцев бои на восточно-украинском фронте утихают, что создает предпосылки для дальнейших политических действий в рамках Минска-2 и лишает Киев аргументов для отказа разговаривать с повстанцами. Планируется, что «нормандская четверка» на уровне глав государств встретится 2 октября в Париже, и можно ожидать, что Германия, Франция и Россия захотят, чтобы Украина представила какие-то результаты.

Но показательно то, что киевский президент Петр Порошенко, воодушевленный тем, что наконец-то установилось перемирие, пусть и не объявил масштабной мобилизации, но все же попросил у Соединенных Штатов новое оружие. США не являются частью «нормандских» переговоров, они не связаны его договоренностями и контролируют практически все разделение власти в Киеве. Неясно, до какой степени в вопросе украинского кризиса будут превалировать вашингтонские «ястребы» над местными «голубями», но Украину посетила «ястребиный» заместитель госсекретаря США Виктория Нуланд, чтобы заверить «киевских», что Россия по-прежнему остается для них самой большой угрозой, и пообещала «возможное» увеличение, до сих пор слабоватой, американской финансовой помощи. Но главной целью трехдневного пребывания Нуланд было, по всей видимости, проконтролировать состояние «наших» перед возможной решающей фазой разрешения кризиса.

Неясно, входит ли в американские планы и возможное назначение «проверенного» Михаила Саакашвили на пост украинского премьера, но сам Порошенко, судя по всему, сыт напористым грузином по горло (недавно он сравнил украинскую экономику с африканской, с Габоном, а саму Украину назвал ОАО нескольких олигархов). Порошенко заявил, что Саакашвили, конечно, может быть хорошим премьером, но «в Грузии».

Несмотря на это, можно предполагать, что, вне зависимости от договоренности «нормандского формата» и быстрого сближения России с главными странами ЕС, киевское руководство останется под сильным влиянием США для возможного дальнейшего «сдерживания российского влияния». Так сказать, «на будущее». Но вопрос в том, как долго может подобная стратегия работать, потому что и неолиберальный Московский Центр Карнеги отмечает, что время работает против Киева: нехватка денег, политическая нестабильность, всеобъемлющая коррупция, нулевой боевой дух армии, нулевое доверие граждан правительству и другим государственным институтам... Так что простое стремление удержать у власти отдельных марионеток Соединенным Штатам не даст вообще ничего.

За матеріалами inoСМИ.Ru з посиланням на Literarni noviny