Щирі, але нерозумні радикали або комерційна організація, що прикривається партійними гаслами,— дилема, що мучить опонентів Свободи.
Самі члени партії називають себе єдиним ідеологічним,а не політичним проектом,інформує Новое время.
Кров зі сходів Верховної ради вдалося змити досить швидко. Вже на наступний день після загибелі трьох нацгвардійців, 1 вересня, під стінами парламенту нічого не нагадувало про трагедію, що розігралася тут. Нічого, крім фотографії одного з убитих, що стоїть на постаменті, моря квітів і вибоїни в бруківці від кинутої з натовпу гранати.
Але якщо змити кров з бетону легко, то змити її з рук убивць надзвичайно складно. Навіть незважаючи на те, що міністр внутрішніх справ Арсеній Аваков практично відразу ж назвав й ім'я обвинуваченого, і його політичну приналежність. За словами головного міліціонера країни, запустив гранату у бійців нацгвардії Ігор Гуменюк, пов'язаний з партією Свобода.
“За це Авакову потрібно язик відірвати,— закипає Ігор Швайка, голова харківської обласної організації ВО Свобода.— Тому що через таємницю слідства міністр внутрішніх справ не має права оголошувати будь-яке прізвище".
Після сказаного Швайка поклав всю відповідальність за це на президента і прем'єр-міністра. Свобода не вперше потрапляє у велику халепу. За останні кілька років праворадикали проявилися в найнеприємніших політичних і відверто корупційних скандалах. Все збільшується число опонентів, що звинувачують Свободу мінімум в трьох смертних гріхах: 1) корупція і сприяння втечі з країни найближчого оточення екс-президента України Віктора Януковича; 2) сумнівне, почасти з кримінальних джерел, фінансування партії; 3) всезростаючий радикалізм, який відповідає всім шаблонами кремлівської антиукраїнської істерії.
“Ми бачили, як діяли міністри від Свободи,— говорить Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії.— Як діяв в. о. генпрокурора Махницький. Найбільше розчаровані діями Свободи були на Галичині, де свободівців було багато в місцевих радах".
Спайка з владою
У травні 2015‑го у зв'язку з новою справою проти Сергія Клюєва, нардепа від Опозиційного блоку, народний депутат від БПП Сергій Лещенко виявив цікавий документ. Це була копія листування верховного комісара Євросоюзу Кетрін Ештон зі свободівцем Олегом Махницким в той період, коли він навесні 2014‑го очолив Генпрокуратуру.
Завдяки отриманим копіям Лещенко дізнався, що списки українських чиновників часів правління Януковича, щодо яких ЄС наклав персональні санкції готували не в Брюсселі, а в Києві, ще точніше — в Генпрокуратурі.
І ось що здивувало Лещенка: спочатку в список були внесені 18 чоловік, потім він був доповнений ще чотирма старорежимними політиками (Сергій Арбузов, Олександр Клименко, Юрій Іванющенко і Едуард Ставицький). Але такі одіозні фігури, як колишній глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін, газовий магнат і партнер Кремля по компанії Росукренерго Дмитро Фірташ, колишній віце-прем'єр Юрій Бойко, який "відзначився" на угоді з придбання бурових вишок для видобутку нафти (багатомільйонна справа про так звані вишки Бойка), і Сергій Клюєв у чорний список Махницького не потрапили.
"Це може говорити про змову між Свободою і цим угрупованням,— пояснює Лещенко і уточнює: — Тоді Порошенко ще не був президентом".
У результаті Брюссель, отримавши список Махницького, у березні 2014‑го заблокував кошти та активи соратників Януковича — тих, хто потрапив під підозру "в розкраданні держкоштів", але Фірташ, Льовочкін, Бойко і Клюєв, немов дружина Цезаря, поза підозрами.
Швайка і обговорювати не хоче цю історію, оскільки у зв'язку з призначенням на керівну посаду в Генпрокуратуру Махницький здав партквиток члена ВО Свобода. Після цього членство не оновлював. Тому, на думку свободівців, це вже не їхня історія.
Причина, з якої вищеназвана четвірка не увійшла в санкційний список, для опонентів Свободи здається очевидною. Заступник голови ВО Свобода Ігор Кривецький, якому львівська преса приписує популярність під кримінальною кличкою Пупс, має щонайменше один спільний з Фірташем бізнес в девелоперській компанії КАН. Та в свою чергу володіє рядом торгово-розважальних центрів, один з яких — Арена-Сіті — розташований в центрі Києва.
Причому частки спільного володіння у цьому бізнесі виглядають в давніх традиціях нової України: 95 % — в руках структур Фірташа, а 5 % — це бізнес-частка мами Кривецького, пенсіонерки із західноукраїнського села Ганни Кривецької.
"Фірташ — це не та людина, яка буде робити сторонніх людей своїми бізнес-партнерами",— говорить один з авторів цього журналістського розслідування, співвласник львівської газети Експрес Ігор Починок.
Між тим Кривецький і без гаманця Фірташа — далеко не пересічний бізнесмен. Він володіє рядом готелів і ресторанів, нерухомістю. І вже у пресі пояснював випадковість свого тимчасового партнерства з Фірташем: купив, у кого не пам'ятає, частку до 5 %, в минулому році продав.
Що стосується інших сумнівних спонсорів Свободи, всі крапки над і спробував розставити Швайка:
"Фірташ ніколи не фінансував і не фінансує партію Свобода, так само як Коломойський, Обама і марсіани".
Останньою фразою Швайка хоче показати, що навколо Свободи багато міфів, якими опоненти намагаються зганьбити патріотичний порив цього праворадикального руху України. Швайка добре знає, що таке тримати удар. Весь той час, що він у 2014‑му обіймав посаду міністра аграрної політики та продовольства, аграрії скаржилися на тотальну корупцію у відомстві.
Гроші пахнуть
Як розповіли НВ колеги з львівської газети Експрес, місцевий кримінальний авторитет, такий собі Володимир Дідух, він же відомий під смішним прізвиськом Вова Морда, розповів редакції, що передавав Свободі близько $48 млн на потреби партії. Таким чином Дідух нібито хотів заручитися підтримкою політичної сили, яка, як йому здавалося, приходить надовго і стане основною силою, принаймні на регіональному рівні. Гроші, як він каже, передавав через Кривецького. Але на зміну зачарувань прийшла пора розчарувань.
І ось які одкровення Дідух видав у публічний простір:
“Коли вони зійшлися з людьми Януковича, зокрема з Курченком, я сказав: він на мільярд під виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потім топить його в країні без сплати податків. Мочіть його. А Пупс мені сказав: "Він нам більше грошей дає". Так наші відносини стали ламатися".
У Свободі такого роду одкровення називають нечистоплотною політичною боротьбою і заперечують всякі контакти з брудними грошима. Свою партію вважають єдиною в Україні, сформованою за ідеологічним принципом. Всі інші — просто політичні проекти. Це нібито і є причиною того, чому йде полювання на Свободу.
“Я раніше дуже часто, даючи коментарі західним журналістам, говорив, що Свобода — це не неонацисти, не фашисти,— каже Гарань.— Але тут такі кадри показують. Лідери ж повинні розуміти, що вони роблять".
У 2010 і 2012 роках пробив зоряний час Свободи. Вахтанг Кіпіані, журналіст і головний редактор проекту Історична правда, каже, що саме тоді на піку розчарувань Віктором Ющенком Свобода поглинула електорат "Нашої України", отримавши сенсаційні 10 % підтримки.
"Коли в 2012 році вони пройшли в парламент, то стали більш помірними, почали ідеологічно рухатися в сторону правого консерватизму",— продовжує Гарань.
І ця зміна зіграла не на користь Свободи. Їх електорат чекав радикалізації відносин з правлячою верхівкою. А замість цього градус радикалізму почав знижуватися. Остаточно Свобода стала перетворюватися в вегетаріанців під час революції гідності, розповідає Гарань. Він же нагадує, що Олег Тягнибок, голова ВО Свобода, частіше, ніж хтось інший з вождів Майдану, стримував маси від штурму владних кабінетів.
“Це була врівноважена позиція, яка, до речі, призвела до того, що Свобода втратила частину електорату,— зазначає Гарань.— Найрадикальніша частина електорату хотіла більш рішучих дій і тому відійшла до Правого сектору".
І ось тепер Свобода бере реванш, бажаючи відновити реноме найрадикальнійшої політсили України.
31 серпня під стінами Верховної ради вони нагадали про себе країні і світу. І світ здригнувся. 1 вересня міжнародна преса винесла на перші смуги фотографії битви під стінами українського парламенту, в якій Свобода проводить акцію протесту проти внесення змін до Конституції України. Акція закінчилася трьома убитими і більш ніж сотнею поранених. У Frankfurter Allgemeine Zeitung вийшла стаття, а в ній ось такий коментар: "підгодовані Кремлем".
Мовиться, що Кремль робить ставку на руйнування України шляхом дестабілізації економічного і політичного життя країни. Там також йдеться, що Заходу потрібно думати не про те, хто прийде після Володимира Путіна, а над тим, що Путін буде президентом довше, ніж Порошенко, оскільки в парламенті все більше сил, які поділяють позиції радикалів, які знову якимось дивом почали грати на руку Москві.
"Кремль своїм курсом підтримує саме ті сили в Україні, які не вірять в дипломатичні рішення",— зазначає німецьке видання.
The Best of Свобода
Вісім неадекватних і несвоєчасних витівок представників партії ВО Свобода
1. Расистський скандал
У 2012‑му член політради Свободи Юрій Сиротюк різко розкритикував підсумки відбіркового пісенного конкурсу Євробачення, у результаті якого країну повинна була представляти співачка афроукраїнського походження Гайтана. Колеги співачки, політики і лідери громадської думки звинуватили Сиротюка в расистських висловлюваннях. Свободівець відмовився публічно вибачитися.
2. Сланцевий газ
У 2012-2013 роках Свобода активно виступала проти видобутку сланцевого газу в Україні.
Американська компанія Chevron повинна була розробляти Олеську газову площу на території Львівської та Івано-Франківської областей. Передбачалося, що Chevron інвестує $350 млн у розвідку сланцевого газу. Загальні інвестиції у видобуток повинні були скласти більше $10 млрд. Компанія планувала створити 10-15 тис. робочих місць. До того ж сланцевий газ зменшував би енергетичну залежність від Росії.
Проти проекту виступили свободівці, які мали представництва в місцевих владах на заході України. Вони вимагали для початку вивчити, якої екологічної шкоди може завдати видобуток сланцевого газу.
3. Бійка на камеру
У березні 2014 року група депутатів ВО "Свобода", серед яких "виконували соло" нардепи Ігор Мірошниченко та Богдан Бенюк, увірвалися в кабінет Олександра Пантелеймонова, в. о. президента Національної телекомпанії України (НТКУ). Депутатів образило те, що на держканалі УТ-1 показали фрагмент концерту з Червоної площі в Москві. Також вони були незадоволені інформполітикою НТКУ. Свободівці почали штовхати Пантелеймонова, називали "москалюкою" і силою змусили написати заяву про звільнення. І зафіксували свої дії на відео, яке виклали у вільний доступ.
4. Людина з довгим язиком
Ірина Фаріон, колишня нардеп від Свободи, прославилася дрімучими русофобськими висловлюваннями.
У лютому 2010 року вона вперше потрапила в центр уваги ЗМІ, коли з'явилося відео, на якому вона вчить малюків у дитсадку, як правильно називати своє ім'я. Ось деякі перли: “Ніколи не будь Альонкою. Якщо станеш Альоною, то потрібно пакувати валізи і виїжджати до Московії"; "Маша — форма не наша. Нехай їде туди, де Маші живуть". П'ятирічну дівчинку, яку звати Лізою, присоромила Фаріон за ім'я, яке, за її версією, походить від слова лизати.
5. Антисемітизм
У 2012‑му Ігор Мірошниченко, будучи народним депутатом і членом політради ВО Свободи, назвав голлівудську акторку українського походження Мілу Куніс жидівкою. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці: “Вона не українка, а жидівка за походженням. Цим пишається, і зірка Давида їй в руки. Тільки от про країну, в якій вона народилася,— ні пари з вуст і жодного позитиву. Тому вважати її своєю язик не повертається. Хай любить собі Гамерику чи Ізраїль, і не треба її ліпити до України!"
6. Смолоскипні ходи
1 січня 2014 року Свобода провела в Києві традиційну для себе смолоскипну ходу на честь дня народження Степана Бандери. Але цього разу вона була дуже чисельною — близько 10 тис. чоловік — і привернула до себе увагу Заходу, оскільки пройшла під час Євромайдану, що декларував європейські цінності та толерантність. Дуже схожий за формою з аналогічними ходами нацистів у Німеччині, цей смолоскипний парад шокував європейців і американців. Також "шоу" Свободи потрапило на російські телеканали і використовувалося ними як елемент антиукраїнської пропаганди.
7. Швидко — не означає добре
23 лютого 2014 року за ініціативою партії Свобода Верховна рада скасувала скандальний мовний закон депутатів від Партії регіонів Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка. Втратила чинності норма, яка давала російській та іншим законам національних меншин можливість отримати статус регіональних мов на територіях, де цією мовою говорить більше 10 % населення. Замість цього відновлювалася норма про те, що єдиною державною мовою в Україні є українська.
8. Граната під Радою
31 серпня цього року депутати Ради розглядали в першому читанні зміни до Конституції. Біля парламенту проходила акція протесту за участю Свободи та інших політичних сил, які вважали, що проект містить неприйнятні для України положення щодо окупованих територій Донбасу. Після того, як депутати 265 голосами підтримали зміни і почали покидати парламент, на вулиці почалися сутички протестувальників з міліцією і нацгвардійцями. Свободівці спочатку закидали останніх димовими шашками і били кийками, а після людина з натовпу кинула у них гранату. В результаті зіткнень під будівлею Ради понад 120 людей отримали поранення, 3 бійців Нацгвардії загинули.