Час Балкан: В Україні формується економіка «балканського типу».

Ми будемо схожі на країни Південної Європи із ще незарубцьованими військовими ранами, з Косово, Боснією, з великим безробіттям і маленькими зарплатами.

В Україні у багатьох викликала роздратування наполегливість, з якою Європа і МВФ ще весною натякали Києву, що війну треба швидше закінчувати і домовлятися з Росією. У той же час у цих порадах була залізна логіка - при продовженні війни з перспективою розширення її ареалу Україна провалюється в таке піке, з якого західним союзникам нас буде занадто дорого витягувати. Якщо взагалі вийде витягти.

Тому стабілізація ситуації на фронті, дотримання перемир'я, принаймні дозволять подолати кризу хоча б в осяжній перспективі. Так, буде важко, але з часом падіння припиниться, економіка намацає дно і почнеться щось нове.

При інерційному сценарії (все йде як іде, зона конфлікту на Сході не розширюється, Україна орієнтується на МВФ і ЄС) можна навіть приблизно припустити, що це «нове» з себе представлятиме. Це, скажімо так, «балканізація» країни. Ми будемо схожі на країни Південної Європи -із ще незарубцьованими до кінця військовими ранами, з Косово, з Боснією, великим безробіттям і маленькими зарплатами.

Ці країни, зрештою, відшукали своє місце в європейському розподілі праці (наприклад, поставки окремих видів сільгосппродукції). Банківська система перебуває повністю під контролем транснаціоналів, так само як підприємства теплокомуненерго і значна частина транспортної інфраструктури. Великого національного бізнесу в нинішньому українському розумінні цього слова немає (в нашому випадку олігархи або продадуть свої активи, або їх у них заберуть у форматі «боротьби з соратниками Януковича і сепаратистами», а потім знову виставлять на приватизацію). Значна частина населення працює за кордоном, країна живе на перекази від гастарбайтерів.

Зате процвітає сфера послуг, зелений туризм, розростаються природні парки. У сільських районах тієї ж Кіровоградщини вже зараз можна проїхати кілька десятків кілометрів і не побачити ні душі, жодного вогника в будинку – працювати ніде й нікому. Саме час розширювати національну мережу заповідників.

Втім, інерційний сценарій не єдиний. Великий бізнес, незадоволений балканським сценарієм (в якому йому місця немає), може спробувати його зламати. Наприклад, вивести ситуацію на відновлення багатовекторного статус-кво - через досягнення глобальних домовленостей із Заходом і Росією.Через часткове відновлення программ допомоги від Москви. Або, на крайній випадок, через глибоку децентралізацію коли промислово розвинені регіони залишають у себе більшу частинузаробленого і вибудовують свої власні відносини з Росією, що дозволить їм не настільки сильно затягати пояси, як рештікраїни, і зберегти індустріальний потенціал. Правда, для цього потрібно провести тектонічні політичні зрушення в Києві. Сил, готових ризикнути це зробити, поки не видно.

За матеріалами ж.Репортер