Як борються з олігархами в Україні.

Проблема Петра Порошенка в тому, що він бореться не стільки з власниками бізнесу, які корумпують політичну еліту, скільки із самим бізнесом, що становить основу економічної могутності нації.

Через два з половиною роки після Помаранчевої революції президент Віктор Ющенко ініціював зустріч з найбільшими українськими олігархами. За круглим столом люди тиснули один одному руки, забували образи, і незабаром знайдене взаєморозуміння вилилося в рекордні податкові надходження від найбільших холдингових компаній і підприємств, що входять до них. Значно збільшені податкові надходження визначили початок «золотого періоду» середини нульових років. Знайдене між президентом та олігархами взаєморозуміння зіграло свою позитивну роль. Домовилися зустрічатися чи не кожні три місяці - звіряти годинник.

Менше місяця минуло з моменту зустрічі олігархів у січні 2014 року і падіння режиму Віктора Януковича. Стати першим серед рівних Янукович не встиг, зате встиг викликати роздратування колег по цеху, планомірно витісняючи їх на олігархічному небосхилі. Холодна логіка бізнесу говорила про те, що злити президента-олігарха дешевше, ніж підтримати його в критичний момент. На кону були міжнародні санкції, народний гнів і страх втратити все. Олігархи за звичкою розраховували на те, що буря вляжеться і новий президент, ким би він не був, покличе їх домовлятися. Тому що так заведено, бо це ефективно і взаємовигідно.

Минуло півтора року після завершення другого Майдану і більше року після інавгурації президента Петра Порошенка. Олігархи зібралися знову в столичному готелі Hyatt і знову без президента. Зустріч найбільших бізнесменів країни з числа «старої» бізнес-еліти - демонстрація роздратування бізнесу, який влада так і не покликала домовлятися, порушивши негласний канон. Амністії капіталів не сталося, найбільші холдинги вже не хизуються сплаченими податками, чи не «світять» великі прибутки, не поспішають заводити валюту в країну. Бізнес не намагається подружитися з владою, бо влада оголосила йому війну.

Здавалося б, чинний президент зважився на те, на що до нього не наважувався ніхто інший. Багаторічна боротьба зі зловживаннями монополій довела свою неефективність. Імпотенція Антимонопольного комітету стала надто очевидною, тоді як суть цієї організації залишалася колишньою - надання монополіям ознак законності. Європейська система антимонопольної практики, спрямованої на усунення негативних проявів монополізму, ось-ось зміниться американським підходом, згідно з яким будь-яка монополія апріорі шкідлива. Але і це виявилося не так.

Проблема Петра Порошенка в тому, що він бореться не стільки з власниками бізнесу, які корумпують політичну еліту, скільки із самим бізнесом, що становить основу економічної могутності нації. Стратегії в сфері ціноутворення на вугілля, електроенергію, рентних платежів за нафту і газ, практики держзакупівель говорять про те, що мова не про деолігархізацію, а про нову олігархізацію. Існуючому бізнесу створюють проблеми, щоб розчистити місце, а в ідеалі - купити за потрібною ціною. Від цього страждають економіка, бюджет, громадяни.

Коли в 1911 році під час гучного процесу про розділення компанії Standard Oil нафтовий гігант був роздроблений на кілька десятків частин, Джон Рокфеллер втратив контрольний пакет акцій в кожній з них. Тим часом загальна капіталізація компаній, які колись становили Standard Oil, не тільки не впала, але значно виросла. Відбруньковані підрозділи дали життя нафтовим гігантам сучасності на кшталт Exxon Mobil, Chevron, Conoco Phillips і заклали основу нафтової гегемонії Сполучених Штатів, яку ми спостерігаємо тут і зараз. Така деолігархізація багато в чому визначила майбутнє економічної могутності США саме з тієї причини, що не шкодила самому бізнесу, а, навпаки, заохочуючи конкуренцію, розвивала його.

Проект «деолігархізація», оголошений олігархом Петром Порошенком, істотно відрізняється від того, що робив Віктор Ющенко, і все більше нагадує те, до чого прийшов Віктор Янукович.