Перші враження від нової команди керманичів Закарпаття.

Кадрові рішення Москаля по головах районних адміністрацій не є стандартними.

Дожилися. Кримінальні новини звідусіль перевищують числом будь-які інші категорії новин. Люди просто дуріють від шаленого сонця і ще більше від невизначеності попереду. Один із парадоксів нещодавньої революції такий: столиця забезпечила перемогу цій революції, але поки рядовий киянин не відчув якихось позитивних зрушень у власній долі. Натомість провінція відіграла в цій революції меншу роль (за винятком невеликих груп активістів у кожній області), проте тут переміни набагато помітніші. Щоправда, поки тільки кадрові, та й ті не надто революційні, а все ж.

Кадрові рішення Геннадія Москаля по головах районних адміністрацій не є стандартними. Частково до обойми повернуто кадри ще кучмівської доби. Добре ще, що не кравчуківської. На перший погляд, це не найбільш вдале рішення. Але! Чи можливе було взагалі якесь інше рішення?

Бо з іншого боку, постає питання, а яким би зараз президентом був сам Леонід Кучма? Він, принаймні, умів балансувати між різними центрами впливу і хоч кудись рухатися. Його ж наступники просто лягали у дрейф без особливої альтернативи. Врешті-решт і наш губернатор є теж вихідцем саме з тієї епохи – авторитарної, але по-своєму стабільної. Повернення до неї, звичайно, вже неможливе, але спокуси скористатися якимсь досвідом звідти завжди будуть великими.

Власне, перед губернатором і стояло завдання, яке нагадувало дитячу гру. Типу "так" і "ні" не казати, чорного і білого не вдягати. Бо ж на Закарпатті уже років вісім увесь політикум був чітко розділений на два системотворчі табори – "Єдиний Центр" і команду регіоналів. Назви цих груп кілька разів мінялися, але суть не в назвах. Тепер виникло завдання – набрати керівників ні з тих, ні з цих. Виконати його можна було двояким шляхом: або брати людей зовсім нових, висунутих нещодавньою революцією, або ж звернутися до старих, перевірених кадрів. Перший шлях був дуже ефектним і цілком у дусі нинішньої політичної риторики, але ступити на нього влада поки не ризикує. Другий шлях дає численним опозиціонерам вагомі підстави для критики, але схоже, що найближчим часом влада ні на яку критику зважати не збирається.

Ясно, що керівники району поставлені поки що передусім для вирішення завдань, пов’язаних з місцевими виборами. Зламати за два місяці вибудовувані роками схеми політичної корупції з їхніми бригадирами і ланковими практично неможливо. Що ж, буде як в анекдоті про колорадських жуків, коли ґазда побризкав картоплю отрутою, але після того злива усе змила: жуки не повмирають, але того здоров’я, що раніше, вже не матимуть.

Ну і нікуди нові керівники не подінуться від гасіння найбільш невідкладних пожеж. Ідеться про чергові хвилі мобілізації, підготовку до зими, боротьбу з контрабандою тощо. Але це вже більш факультативно. За провал у цих сферах знімати не будуть, тим паче, що на всеукраїнському рівні вже усе розвалено до непристойності, то ж завжди можна буде кивати нагору.

Умовна команда Василя Губаля працювала на саму себе, в якомусь замкнутому циклі. Зараз на область поставили фігуру не районного, не обласного, а всеукраїнського масштабу. Те, що Закарпаття чверть століття варилося у власному сокові, мало і свої плюси, і свої мінуси. Плюси у тому, що ми жили відповідно до власного розуміння того, що таке добре і що таке погано. Може, воно і не завжди було правильним, але таки нашим, доморощеним, а не накинутим ззовні. Мінуси – у тому, що ми втратили темпи розвитку і сильно відстали від інших областей. Закарпаття нині є зоною злиднів, за яку соромно перед численними туристами, тримаємося ми перш за все за рахунок наших заробітчан, котрі і є головними інвесторами рідної землі. Привезені ними гроші тут кілька разів перерозподіляються, завдяки чому і животіє закарпатська економіка. Альтернативи поки не запропоновано.

Нинішня спека за тиждень-другий спаде, але проблеми залишаться, бо породжені не тільки температурою, а й багатолітньою практикою розвалу і розкрадання. Через два місяці отримаємо нові місцеві ради. Це буде гримуча суміш представників різних кланів і різних політичних поколінь. То ж легше нікому не стане, але, принаймні, буде цікавіше.

Сергій Федака для Нового Закарпаття