Децентралізація у Польщі і в Україні.

Найбільший ризик у децентралізації - це втрачений час. Якби Україна почала радикальну реформу місцевого самоврядування набагато раніше, то і проблем було б менше.

Своїми думками про децентралізаційні процеси у сусідніх країнах поділився керівник Київського офісу Solidarity Fund PL Маркіян Желяк.

Що мала на увазі децентралізація в Польщі?

У польській Конституції записано, що основний рівень надання публічних послуг - це рівень місцевої громади, так звані гміни. У Польщі гмін приблизно 2,5 тисячі, в Україні місцевих громад більш 11000. Величезне число з них - сільради. Суть укрупнення громад в тому, щоб бюджет місцевої громади в розрахунку на одного жителя був набагато більшbq, а в Києві грошей було менше. Це один із антикорупційних заходів - щоб гроші не текли широким потоком у столицю, гублячись по дорозі туди і назад в регіони. Тоді грошей вистачить і на школу, і на водогін, і на сміття.

Я б назвав такі параметри сильного місцевого самоврядування: юридична особа для територіальної громади, фінансові та майнові ресурси, значна частина власних доходів у бюджеті і юридична захищеність від посягань влади більш високого рівня на свою незалежність. Не завдання вищого рівня диктувати меру, що робити. Українці теж повинні бути готові так жити.

У чому, по-вашому, головна причина опору децентралізації?

Що таке реформа? Це дуже суттєві зміни фундаменту діючої системи. Є існуюча система, яка сформувалася в радянські часи, на яку нашарувалися мутації постсоціалістичного періоду. Це те, що маємо зараз. Є певний прошарок суспільства, люди, які навчилися жити в рамках цієї системи, і вони в ній годуються. Вони конкретно знають, що хочуть. Є інші - незадоволені. Голова сільради може бути проти децентралізації, тому що вона відбирає у нього можливість розпоряджатися сільським бюджетом. Але ви запитайте місцевого жителя чи задоволений він якістю життя. Він відповість, що ні. Чому реформа взагалі потрібна? Надворі 2015 рік, після незалежності він уже 25-й, якість життя людей, їх задоволеність життям, довіра до влади однозначно говорять, що система працює не так, система не склала іспит, значить систему треба міняти. Страх перед реформами - це психологічно зрозумілий страх, страх перед виходом із зони комфорту. Але якщо нічого не змінювати, то гарантовано стане гірше.

Одна з проблем проведення реформи суто технічна - дороги і відстані. До однієї сільради можуть входити села, що знаходяться за 5-7 км одне від одного. Пряма демократія на таких відстанях може не діяти.

Це питання з розряду «до кого йти за довідкою?». Потрібно міняти свідомість людей. Завдання місцевої влади не видавати довідки. Для цього є комп'ютери, бази даних, і електронні листи покривають будь-які відстані. У Польщі приблизно третину витрат місцевої громади, гміни, - це освіта і виховання молоді до 16 років. На прикладі цієї освіти ми можемо поговорити про механізми і відстані.

Якісна освіта - це якісні кадри, будівлі, техніка. Держава визначає стандарт. Наприклад, у такому-то класі діти повинні знати таблицю множення. А яким чином вчитель у селі чи місті буде вчити дітей множенню - не важливо. Хто призначає вчителя? Директор. Директора призначає мер. Школа - на балансі місцевої громади, гроші на школу йдуть з місцевого бюджету. Місцеві депутати приймають рішення, чи хочуть вони мати одну добре обладнану школу або кілька шкіл менших, але гірших. Куратор освіти - аналог українського чиновника з райвно - приїжджає в школу і дивиться, щоб там не було цвілі і діти знали таблицю множення. А скільки шкіл - не його справа, а справа місцевих депутатів.

Є різні питання і різні оптимальні масштаби рішення. Ефективний шкільний клас - це не клас з одним учителем і двома учнями, а принаймні з десятком учнів. Якщо ми хочемо, щоб у дітей була бібліотека, їм все одно потрібно, скажімо, тисячу книжок. На 10 учнів або на 400 - неважливо, тисяча книжок потрібна так чи інакше. Сміттєзвалище у Польщі, як правило, працює на кілька громад. І це вірно. Все це питання оптимального муніципального менеджменту.

У нас із Польщею різні вихідні точки. Тут територіальні громади ніколи не були юридичними особами, фактично були безправними. Тоді як виконавчі органи володіли всім набором повноважень. Зміна цієї схеми може бути використана політичними угрупованнями в боротьбі за реальну владу.

Коли в 1989-1990 роках у Польщі створювали самоврядування на рівні громад, теж стояло питання: а чи готові ми віддати всю владу радам? Адже ми не робили цього з 1939 року. Але чи можна садити дитину на велосипед до того, як вона навчиться на ньому їздити? Так само і з демократією на місцях. Потрібно дати людям владу і усвідомлення того, що господарі вони, а не ті, за кого вони голосували.

Де гарантії, що велосипедист не обвалиться додолу?

Таких гарантій немає. Потрібно ризикнути і зробити крок.

Але такий крок в масштабах держави може мати незворотні наслідки аж до колапсу влади і розвалу держави.

Найбільший ризик - це втрачений час. Якби Україна почала радикальну реформу місцевого самоврядування набагато раніше, то і проблем було б менше. Корупційні потоки легше налагодити, коли все централізовано. Потрібно домовлятися з одним міністром, з одним прокурором, з одним податківцем. І мова йде про великі гроші. А коли ці ресурси роздроблені на місцевому рівні, коли все відбувається на очах місцевих жителів, коли всі сусіди бачать, що ти робиш, це набагато складніше зробити.