Місцеві вибори – 2015: ЦК повертаються?.

Уже з 25 серпня стартує передвиборча кампанія.

Новий виборчий закон є ключовим елементом у цілій низці нормативних актів, які створюють новий баланс стримувань і противаг в Україні. Різко зменшені повноваження прокуратури, на місці повноцінних державних адміністрацій незабаром створять куці префектури. Потрібна противага, щоб країна повністю не розлізлася в децентралізації. Такою противагою стануть ЦК парламентських партій. Вони існували і раніше, проте їхня роль була суто ритуальною, зараз же саме до партій перейде значна частина владних повноважень, яких позбулася прокуратура і позбавляються місцеві адміністрації.

Хто господар на селі?

Вся місцева влада стане партійною. Ключовою людиною в районі, замість голови держадміністрації і прокурора, стане голова виконкому, який сформує місцева рада - міська, районна або обласна. Місцева рада складатиметься виключно з партійних депутатів. Немає членства в партії – немає шансів отримати будь-яку владну посаду в місцевих органах влади. При цьому членство буде не фіктивне, як зараз, коли про партійний квиток забуваєш наступного дня після його отримання, а цілком реальним, майже як в КПРС.

Вибори будуть суто пропорційними, хоча для виборців вони стануть більше схожими на мажоритарку – голосувати потрібно один раз і в списку будуть значитися прізвища кандидатів і їхпартійність. Це те, що називається голосуванням за відкритими партійними списками. Раніше ж діяла змішана система - половина депутатів були чистими мажоритарниками, значна частина яких партійності не мала. Інша половина за списками - часто без партійного квитка.

Зараз так не можна - партійність є обов’язковою для балотування. Далі - більше: раніше в багатьох регіонах місцеві еліти розвивали локальні партії на зразок політпроектів «Нові обличчя» або «Наш край». Зараз такі фокуси практично виключені - бар’єр підняли з 3% до 5%.

Харизму вбік

Це означає, що для проходу до місцевої ради недостатньо трьох-п’яти відомих лідерів місцевої громадської думки. Необхідні сильні кандидати у всіх виборчих округах, оскільки важливий буквально кожен голос. Відповідно, партії, які не зможуть виставити більш-менш гідних кандидатів на всіх округах міськ-, рай- або облради, приречені на провал. Фактично такі можливості є тільки у «Солідарності» (об’єднання «Блоку Петра Порошенка» і «Народного фронту»), УДАРу, «Опозиційного блоку», «Батьківщини», «Самопомочі», «Радикальної партії», «Свободи» і «Відродження» . З позапарламентських партій до цього списку могли приєднатися хіба що комуністи, але заявлена на законодавчому рівні декомунізація їм цього не дозволяє. Тобто, переважну більшість місць у радах займуть представники вище названих політичних партій - у всіх інших практично немає шансів.

Про це свідчать і результати моніторингового опитування. Воно проводилось центром «Соціальний моніторинг» та Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременка спільно з відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН України. Не проводилось опитування у Криму та на окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Загалом опитано 3924 респонденти.

Прохідний бар’єр на майбутніх місцевих виборах можуть подолати шість політичних партій. Лідером електоральної підтримки є «Блок Петра Порошенка» - за нього готові проголосувати 23,7% респондентів, на другому місці - ВО «Батьківщина» з 11,9%. За «Опозиційний блок» проголосували б 11,2%, за «Самопоміч» - 10,5%, за Радикальну партію Олега Ляшка - 9,3%, за ВО «Свобода» — 7,4%.

Не долають прохідний бар’єр «Правий сектор», за якого готові віддати свій голос 4,6% опитаних, «Громадянська позиція» - 3,6%, «Народний фронт» - 3,2%, «Сильна Україна» - 2,4%, «УДАР» - 1,8%, «УКРОП» - 1,4%. Решта політичних сил мають менше 1% підтримки.

При цьому 13,3% не змогли відповісти, за кого голосуватимуть.

Внаслідок особливостей виборчої формули стати депутатом від великої партії набагато простіше, ніж від дрібної. Невеликі партії, які ледь пройдуть виборчий бар’єр – втратять більшість своїх голосів, для проходження вони будуть змушені виставляти своїх кандидатів на всіх округах, а депутатами стануть тільки два-три найбільш успішні кандидати. Великі ж партії практично не будуть втрачати голоси, більше того, вони будуть отримувати «бонусних» депутатів за рахунок голосів, відданих за непрохідні партії.

А загальна закономірність буде наступною: чим вищий рейтинг у партії, тим нижча для неї ціна одного мандата. У харизматичного, але безпартійного місцевого активіста взагалі немає шансів стати депутатом.

Через інерційність політичного процесу у виборах за звичкою захочуть взяти участь десятки дрібних політичних партій, засмічуючи бюлетені, а через швидкоплинність виборчої кампанії (всього два місяці) і високого прохідного бар’єру в 5% значна частина партій набере плюс-мінус 5% голосів - хто 5,05, хто 4,8. Таким чином, як ціна бренду (більша частина виборців буде орієнтуватися на назву партії, а не на прізвище кандидата), так і ціна голосів будуть занадто великі – різниця між партіями, які пройшли і не пройшли в раду, становитиме десятки, рідко сотні голосів .

Це визначальний стимул стати під прапор парламентської партії - у неї є відносно сформована система роботи з дільничними комісіями: свої представники, голови, спостерігачі. Більше того, вона має преференції у вигляді права на автоматичне проходження своїх людей в члени комісії – раніше було сліпе жеребкування. Саме парламентські партії контролюватимуть фізичний процес підрахунку голосів з усіма витікаючими наслідками.

Імперативна дисципліна

Партійна вертикаль буде визначатися не тільки контролем над висуненням кандидатів і над виборчими комісіями, її сила буде в іншому - в імперативності місцевого мандата. У закон закладений механізм відкликання місцевого депутата його виборцями, а точніше – керівником місцевої партійної організації. Тобто, в будь-який момент каденції місцевої ради керівник партійного осередку, який делегував того чи іншого депутата до місцевої ради, може відкликати його, застосувавши нескладну процедуру.

Наприклад, за неправильне голосування або систематичну відсутність на робочому місці. Якщо ж врахувати, що в переважній більшості партій, особливо парламентських, місцеві осередки жорстко контролюються центральними партійними органами, то норма про відкликання місцевого депутата означає, що доля мандата буде вирішуватися в Києві.

Ключову роль у цьому процесі відіграватиме керівник місцевої партійної організації парламентської партії – господар партійної печатки. Саме з його підписом будуть формувати списки членів виборчих комісій, кандидатів у депутати та навіть списки претендентів на всі більш-менш пристойні посади у місцевій владній ієрархії на зразок директора школи або дитячого садка. Керівники райкомів стануть контролювати ситуацію на місці, і якщо партія матиме більшість у місцевій раді, то контроль стане тотальним. А ситуацію в країні в цілому буде контролювати той, хто контролює керівників рай-, міськ- і обкомів парламентських партій.

Визначений у цьому процесі децентралізації влади і свій арбітр - Мін’юст. Саме цей орган де-факто буде розбирати суперечки між місцевими партійними лідерами. Мін’юст у разі конфлікту визначить, хто – Іванов чи Петров - є держателем партійної печатки.

Отже, парламент призначив місцеві вибори на 25 жовтня 2015 року. Вони відбудуться на підконтрольній Україні території і не стосуватимуться окупованого Криму та підконтрольної бойовикам частини Донбасу. Щодо прифронтових міст та селищ, то там вибори відбудуться, якщо є умови для агітації, а для виборців немає загрози терактів. Втім, зараз лунають заяви політиків про те, щоб на всій території Донбасу - у тому числі підконтрольній українській владі - вибори не проводити.

Впровадження нових виборчих правил напередодні чергових виборів, схоже, стає нормою в Україні. Так робить кожна політична сила, що лиш прийде до влади. Не випадково прийняття нового закону про місцеві вибори вже викликало гостру критику з боку політичних експертів. Олександр Солонтай, зокрема, заявив, що направлений на підпис президенту закон про місцеві вибори був безсоромно сфальшований наперсточниками із парламенту вже після його голосування в сесійній залі. Тому політолог закликав гаранта Конституції не підписувати прийнятий закон.

Що тут скажеш? Нам не слід сподіватися на якесь диво. Осінні вибори у місцеві ради, швидше за все, у черговий раз лише підтвердять теорію про те, що демократія не працює у бідних країнах. І годі апелювати до свідомості громадян, у яких немає ні часу, ні бажання вникати у проблеми держави. У них своїх власних проблем предостатньо. І ситуацію цю не змінить ні Майдан, ні війна, ні настирливі заклики до зміни еліт і перетворення країни. Людям аби робота у будні, відпочинок у вихідні, і трохи гречки на виборах. Такі реалії.

Голос Карпат, за матеріалами інтернет-видань