Чим живе Закарпаття через місяць після мукачівської стрілянини.

Подіям у Мукачеві 11 липня виповнюється місяць.

Всяка новина живе тільки три дні. Між тим мукачівській стрілянині виповнюється вже місяць, тому інтерес до неї давно згас. Спроби різних сторін знов розігріти давно застиглу страву викликають тільки криву посмішку. Ясно, що слідчі дії треба довести до логічного завершення, але громадського резонансу вони вже не матимуть. Тепер вже на порядку денному питання про те, як жити далі. А на нього відповісти значно важче.

Спроби нового керівництва області реформувати Закарпаття зіткнулися із цілим рядом суттєвих труднощів і відверто пробуксовують. Кавалерійська атака на контрабанду дала сякі-такі плоди. Правда, навряд чи там усе так райдужно, як комусь хотілося би. В іншому випадку А.Яценюк не вимагав би звільнити увесь склад наших митниць до найбільш низових працівників включно. Звільнити, звичайно, можна. Можна навіть усіх замінити людьми з вулиці – як це зараз робиться у поліції. Але зовсім не факт, що нові кадри будуть більш законослухняні, ніж старі.

Ще гірше, що у розпочатих реформах не відчувається системності. З одного боку, взято курс на декриміналізацію економіки Закарпаття. Правда, якийсь вибірковий. Ведеться показова боротьба проти цигаркової контрабанди, ігорного бізнесу та торгівлі людьми. Натомість про закриття численних підпільних цехів, де фальсифікується різна контрафактна продукція наразі не чути. Бо ж останнє може взагалі завалити всю обласну економіку і зупинити тут фінансові потоки. Очевидно, паралельно з ліквідацією кримінальних схем необхідна розбудова якогось легального виробництва. Потрібні не паперові плани соціально-економічного розвитку, а реальні. Але про це ніхто поки навіть не заїкається. Усе застопорилося на рівні примітивних шоу.

Між тим кордон має перестати бути головним годувальником області. Йому слід створити альтернативи, куди могли би вкладати гроші наші заробітчани, повертатися додому і розбудовувати тут свій легальний бізнес. Це більш гідний шлях, ніж колінкувати перед іноземними послами і вимолювати в них інвестиції.

Крім браку системності і чіткого бачення перспективи реформи зіткнулися також зі справжнім кадровим голодом. Схоже, що нове керівництво області хоче вдруге увійти у ту саму річку, але її давно вже немає. Закарпаття вже сильно змінилося порівняно з тим, яким воно було у 2001-2002 роках. Як, зрештою, і вся Україна.

Утопічною є сама ідея набрати нові кадри з-поза середовища існуючих кланів. Президент чітко визнав, що на Закарпатті всі більш-менш перспективні постаті належать до якогось із майже десятка наших кланів. Поза ними просто немає з кого вибирати. Можна тільки балансувати між різними кланами, розбудовувати систему стримувань і противаг між ними. Але просто ігнорувати клани, по-страусячому ховати голову у пісок – це шлях у нікуди, до отого кадрового вакууму, який переживаємо останніми тижнями.

Ніхто із потенційних голів районних адміністрацій не хоче вв’язуватися у безнадійну війну проти кланів. На таке здатні хіба що “варяги”, але й вони, не володіючи ситуацією на місцях, просто наламають дров, в результаті чого ситуація стане ще гіршою, ніж є зараз. Та й сама ідея ощасливлювати закарпатців без нашої участі і відома виглядає якось надто по-більшовицькому.

Головна проблема перед майбутніми районними керівниками – організувати належним чином виборчий процес. У нинішній розбурханій ситуації це буде особливо тяжко. З одного боку, оголошено війну кланам. З іншого, саме вони максимально активізуються найближчими місяцями, бо ж на Закарпатті вибори роблять ніякі не партії, а саме клани. Різноманітні судові тяганини за результати виборів можуть тривати до нескінченності і остаточно дестабілізувати всю ситуацію в області. Чергове “свято демократії” обійдеться нам особливо дорого. Клани ще раз доведуть свою невмирущість.

На Закарпатті зараз відсутня неформальна “партія влади”, тому все іде самоплином, тобто найгіршим з усіх можливих варіантів. Проте закарпатське суспільство має певний запас міцності, тому здатне витримувати усі пертурбації ще кілька місяців. Далі же доведеться щось серйозно вирішувати і переходити від дешевих шоу до реального реформування усього нашого життя-буття.

Сергій Федака для Нового Закарпаття