Сотні закарпатців загинули у забутій владою війні: квітень 1919 року на Виноградівщині.

21 квітня, рівно 96 років тому на Виноградівщині точилися кровопролитні військові дії. Але про сотні загиблих і поранених королівчан і севлюшців влада й досі не згадує.

Про це в історичному огляді для газети Голос Карпат.ІНФО розповів голова Виноградівсього районного товариства ім. Ол. Духновича Михайло Чухран.

… Пам’ять про сотні наших земляків, які полягли на берегах Тиси в далекому квітні 1919 року, заслуговують на достойне відзначення. Вони добровільно віддали життя у благородній боротьбі за свободу своєї рідної землі; не їх вина, що кожна наступна влада вшановувала тільки власних героїв, створюючи свої пантеони і викидаючи геть попередніх, - резюмує Михайло Чухран. - Є ще час до 100-річчя цих подій провести грунтовне їх дослідження та вшанувати загиблих королівчан та севлюшців бодай символічним пам’ятником.

ЯК ЦЕ БУЛО І ВІД КОГО ЗАХИЩАЛИСЯ / УРИВКИ

... Перша світова війна (або як тоді її називали - Велика Війна) закінчилася підписанням мирного договору у Парижі 11 листопада 1918 року. Але Румунія, що воювала на боці Антанти, за день до того, тобто 10 листопада 1918 року, оголосила власну війну Центральним державам і розпочала наступ на територію Угорщини, де тоді панував хаос післявоєнного безвладдя (щось подібне до анексії Криму, чи не так? - авт.).

… 16 квітня 1919 року румунські збройні сили перейшли демаркаційну лінію в районі Мармарош-Сигот – Великий Бичків і вже до 20 квітня зайняли долину Тиси в напрямку Солотвино – Тячів - Буштино - Хуст. Сейкельська дивізія швидко капітулювала , дозволивши цим обходити Угочанський комітат з півдня.

Але тут “прогулянка” скінчилася. На шляху загарбників стала Червона Русинська дивізія, утворена здебільшого з робітників Королева та Севлюша, людей загартованих, із бойовим досвідом. Вони добре вміли і захищатися, і наступати. На допомогу королівчанам прибув із Чопа бронепоїзд, один з трьох, які мала у своєму розпорядженні Руська Крайна.

21 квітня на лінії Королево - Велика Копаня розпочався жорстокий, надзвичайно кровопролитний бій. Загинуло біля двохсот червоноармійців і було поранено до чотирьох сотень. Втрати агресорів були приблизно втричі більшими. Більше того, загони Русинської дивізії, перемоловши авангард наступаючих, перейшли у контрнаступ і відкинули ворога до Хуста.

Автор цих рядків у шкільні роки ходив до королівських старожилів, безпосередніх учасників цього бою, записуючи їх спогади, дуже шокуючі для школяра своєю кривавістю. Зошит із записами віддав учителю історії, однак тоді, як і тепер, події квітня 1919 року залишалися поза офіційною увагою усіх минулих і теперішніх можновладців.

Дочекавшись підкріплення, румуни знову атакували Королево. Цього разу захисники відступили до Севлюша, обороною якого керував місцевий учитель С. Кутлан, уповноважений уряду по Угочанському комітату. Сили були нерівними. Ціною величезних втрат окупанти таки вдерлися до Севлюша, де одразу розпочали дикий терор, прагнучи помститися його жителям за непокору і збройний опір. Вони масово розстрілювали полонених, били і катували усіх, кого запідозрили у нелояльності. Сумнозвісні «25 румунських» місцеве населення запам’ятало надовго, адже рани на спинах від румунських палиць заживали дуже важко...

Як закінчився румунський похід на Підкарпатську Русь і повний текст унікального історичного екскурсу Михайла Чухрана у кривавий 1919-ий на Закарпатті читайте в номері газети Голос Карпат.ІНФО за 24 квітня.