У вівторок, 18 березня, у прес-центрі «Закарпатської правди» відбувся круглий стіл на тему: «Ситуація в Україні: проекція на Закарпаття». Експертам...
У вівторок, 18 березня, у прес-центрі «Закарпатської правди» відбувся круглий стіл на тему: «Ситуація в Україні: проекція на Закарпаття». Експертам запропонували дати оцінку подіям, що нині відбуваються в Україні, особливо стосовно фактичного від’єднання Криму від України за сприяння російських військових, та спрогнозувати їх вплив на Закарпаття.
Зокрема й дати відповідь на питання щодо можливих сепаратистських чи «автономних» проявів у нашому краї. Соціолог Віктор Пащенко висловив переконання, що Закарпаттю нині не загрожують жодні сепаратистські сценарії, а ті поодинокі заяви, що лунають із боку малочисельних груп, не мають реальної підтримки у краї. «Як події в Криму відіб’ються на Закарпатті? Ніяк.
Закарпаття не відноситься до того ментального поясу, в якому могло би бути відчутне тяжіння до Росії, – каже В. Пащенко. – Так, на сьогодні є штучні інспірації, вчора, приміром, «гуляв» лист, що прем’єр-міністр Підкарпатської Русі просить Путіна про військову допомогу – ніхто не сприймає подібні речі серйозно. І навіть якщо брати нинішню ситуацію порівняно з ситуацією в державі на початок 90-х, коли про русинський рух на Закарпатті справді багато говорили, коли частіше звучали заклики до автономізації, то на сьогодні таких настроїв явно поменшало.
Якщо би до цього дійшло, то однозначно: Закарпаття – це особлива ментальна територія, яка в випадку автономізації України може бути окремою автономною областю. Проте, як на мене, на сьогодні таке питання на порядку денному не стоятиме, швидше за все, розглядатиметься питання про поглиблення місцевого самоврядування».
Дипломат, юрист, громадський діяч Ален Панов відзначив важливість змін, які відбуваються в Україні і за її межами, адже, на його переконання, нині нашу країну варто розглядати в контексті геополітичної боротьби, а не суто внутрішньополітичних перетворень.
«Ситуація, яка сьогодні відбувається, навряд чи когось може залишити байдужою. Що відбувається в країні? Звичайно, перетворення, які сталися протягом останнього періоду, є одним із наріжних етапів розвитку нашої країни, оцінку їм дадуть, напевно, не за рік-два, а за десятиліття, – наголосив А. Панов. — Звичайно, побутує думка: найгірше, що можна побажати ворогу, – це жити в час перемін. Але наразі не ворог так живе, а ми. І тепер треба думати, що робити, аби потім не було незручно перед нащадками. Хочу відзначити, й історичні факти це підтверджують, що багато країн пройшли через подібні випробування.
Такі речі згуртовують націю, але й підштовхують до думки – чи ми здатні побудувати нормальну країну, чи здатні один одного почути, виявити аспекти взаємоповаги, чи, на противагу, ми все ще можемо лише говорити кожен про свої інтереси й не чути думку ближнього? На жаль, сьогодні остання частина питання дуже актуальна. Відзначу, що Україну нині розглядати поза контекстом геополітики нереально.
Ми живемо в урбанізованому світі, в якому, не виходячи з приміщення, формувати громадську думку легше, ніж будь-яким іншим способом. Я певен, що наша позиція на геополітичній карті є виразом внутрішньої політики. Наскільки ми будемо сильні всередині – настільки серйозно сприйматимуть нас зовні. Хоча загалом, якщо порівнювати ситуацію в світі з такою грою, як шахи, то Україна навіть не гравець і не якась важлива фігура, швидше – стіл для гри.
І аби щось змінилося, повторюся, ми повинні стати сильними, з нами мають рахуватися. Оскільки в геополітиці немає ні постійних друзів, ні ворогів, то вчинити так, аби Україну поважали, – сьогоднішнє завдання, яке стоїть перед усім нашим суспільством. Чи витримаємо іспит? Ми зараз мусимо розуміти, що Україна надзвичайно багатобарвна й різна (Закарпаття поза контекстом України нині не будемо розглядати).
Ми мусимо розуміти: Галичина і Донбас, Сіверщина і Крим, Закарпаття і Буковина – абсолютно різні за ментальністю. І тому не треба всіх заганяти в одній й ті самі рамки. А нині що бачимо? Спершу нас заганяли в рамки одні, тепер в інші, слово «федералізм» перетворилося в недопустимий для вимови сленговий вислів. Я є прибічником того, що має бути обраний баланс і ресурсів, і солідарності. У цьому аспекті було б дурницею стверджувати, що така різність, яка є в Україні, – це погано, і нам треба всіх зрівняти одною машинкою «під нуль».
Наша сила якраз у нашому плюралізмі поглядів, плюралізмі метальному. Якщо ми це зможемо зрозуміти, то навряд чи комусь вдасться маніпулювати нами, як це робиться зараз». На думку А. Панова, в контексті розмови про вибудову регіональної політики треба насамперед укріплювати місцеве самоврядування, нарощувати самодостатність передусім у ресурсно-фінансовому плані. І координація правоохоронних органів, контроль за додержанням законності у цьому сенсі – пріоритети.
Професор УжНУ, історик, журналіст Сергій Федака зазначив: «Сьогодні відбувається перезавантаження проекту Україна, який почав реалізовуватися у 1991-му році й який рухався без особливої перспективи. Перезавантаження із втратами, кров’ю, але все ж відбувається. У 91-му році державність звалилася на Україну неочікувано, несподівано, багато хто не знав, що з цим робити, тому держава розвивалася методом «тику», поки не дійшло до глухого кута. Щодо геополітичних пертурбацій: те, що дійшло до збройного протистояння, з одного боку – тут багато мінусів, з іншого – очевидні плюси. Принаймні ситуація в Криму підштовхнула нас до думки, що рух на Схід – неможливий, лишається рухатися на Захід. Але реалізовувати це доведеться дуже драматично.
Україна в світі не потрібна нікому, окрім українців. Наша область на перехресті, на форпості українського руху на Захід, на нас все активно впливає». Щодо останніх призначень в області, то Сергій Федака відзначив: Валерій Лунченко став першим головою ОДА (після Геннадія Москаля), який твердо не опирається на якийсь клан в області, а намагається вибудувати середню лінію, маневрувати, опиратися десь на Київ, який таки дуже далекий, шукати особисті точки опори. «Ця каденція має бути яскравою, невідомо, чи тривалою, але яскравою», – додав С. Федака.
На думку ж Алена Панова, зараз в області керує та частина «Батьківщини, яка була з «Фронту змін». Є інша частина «Батьківщини», яку уособлює Олександр Кеменяш, так звана «стара Батьківщина». Вона тяжіє до Віктора Балоги: «Зараз ці дві частини вступили між собою в конкуренцію. Але що з цього нам, закарпатцям? Поки давати оцінок не буду, адже людині треба дати час попрацювати, а потім з неї питати. Єдине, що дивує: протягом 23 років усі питають перед призначенням: хто буде? Але ніколи не питають про програми та засади діяльності», – каже А. Панов.
Віктор Пащенко зауважив, що новий очільник ОДА є креатурою Арсенія Яценюка: «Це, звичайно ж, номенклатурне призначення, з прицілом на президентські вибори. Інша справа, у чому Україна змінилася, – це те, що з перших днів нова влада зустрілася зі спротивом, громадським контролем». Крім того він висловив упевненість, що зняти напругу в суспільстві щодо нових призначень на місцях можна буде лише після проведення виборів на всіх рівнях, коли всі гілки влади будуть оновлені, пройдуть люстрацію саме виборами.
Джерело