Людей, які у дорослому віці свідомо і без конкретної вигоди розвертають свій життєвий корабель на сто вісімдесят градусів, — зустрінете не часто. Це люди сильної...
Людей, які у дорослому віці свідомо і без конкретної вигоди розвертають свій життєвий корабель на сто вісімдесят градусів, — зустрінете не часто. Це люди сильної волі. Сміливі. Натури ризиковані. І водночас після довгих роздумів та внутрішніх мук зуміли переконати самі себе: лише так досягнуть розкрилля таланту. До когорти таких належить і Михайло Зелді. Тому й цікавий він багатьом і багатьом. Тому знають його у цілому Виноградівському районі. Навіть – далі: в Ужгороді, на півдні, півночі, в столиці, Львові, Умані, Ялті...Бо ж віднайдений у собі талант селекціонера, загартований щоденним трудом хист садівника і фантазія сільського умільця та справжнього філософа – складові того магніту, який притягує до Михайла Юрійовича людей різних занять і віку. У ньому знаходять творця красивого й корисного.
І багато хто заздрить, що Зелді зумів, як мало хто, вхопити й переплавити недосяжну мрію юнака у райський цвіт садів і розкішний смак плодів. Такого досягає не кожен!..
Йому – сорок чотири. А після школи пішов навчатися у Мукачівський радгосп-технікум, де і здобув фах ветеринара. Вісім років пропрацював – спочатку на Одещині, а потім у знаменитому колгоспі села Петрове – неподалік Холмовця.
Але щось Михайлові, як і кожному юнакові, котрий прагне утвердити себе спочатку в колі ровесників, щодалі спадало на думку змінити професію. Тоді, у перебудовчі й побаламучені 80-ті, такі віяння входили в моду. Правда, він обирав не фарцовку і не шулерське «купи-продай», а фах серйозний — садівництво. І поступив заочно вісімдесят п’ятого в Одеський сільгоспінститут на факультет плодоовочівництва й виноградарства. Тоді й почав науково вивчати щеплення. А вже з 90-го захопився хурмою. "І так триватиме усе життя, – каже Зелді.– Хочу передати всі тонкощі цієї справи доньці й онукам. А ще прагну, аби закарпатці ласували цим субтропічним плодом – таким корисним для здоров’я".
Він і справді тоді по-дорослому заглибився у тонкощі садівництва. Сім років тому закінчив аспірантуру в Закарпатському інституті агропромислового виробництва. «Захищати кандидатську й не думав – вік не той», — каже Михайло Юрійович. А може й щось інше перешкодило… Нині працює провідним агрономом-державним інспектором фітосанітарної служби на державному кордоні в Закарпатській області (КПП «Вилок»).
«Хурма – то мій неспокій, моя стихія і моя любов», — наче нехотя зізнається, показуючи, які плоди відклав на зиму, а які на насіння. Майже чверть століття Михайло Зелді – в полоні цього фрукту. Його прямо-таки заворожив приклад Валерія Черняєва, викладача Сімферопольського агроуніверситету, котрий 53 роки займається просуванням хурми на північ України. І ось майже десять літ тому прислав у Холмовець саджанці, а потім і сіянці. Зелді вирощує їх у себе на городі.
«З часом, коли з’ясував, що між ними є жіночі, чоловічі й однодомні особини, тоді мені стало дуже цікаво займатися виведенням нових сортів, — каже М.Зелді. – І зараз це моя основна робота. Науково обгрунтовано, що при насіннєвому розмноженні половина деревцят починає плодоносити до десяти років, а інша половина – до п’ятнадцяти. Приміром, сіянець сорту „нікітська бордова“ заплодоносив на дев’ятий рік. Вага, зважаючи на посушливе літо, – дев’яносто грамів. Чекаю і до триста».
А ось сорт «дочка Мідера» — власний, зелдівський – один з найбільш ранніх у Європі: дозріває на Закарпатті 15 серпня, — заплодоносив із насіння на четвертий рік!.. «Такого немає у світі», — гордовито мовить Зелді й продовжує: «Дівчата», тобто жіноча форма, мають одинокі квітки в кожній пазусі листка, чим і відрізняються од чоловічих, бо ті мають по три і не плодоносять, а лише запилюють. Існує й однодомна: на одному дереві – чоловічі й жіночі квітки. У мене вже два сорти – «Зенджі мару» і «Знахідка». Ці одночасно і запилюють, і плодоносять. Та й урожай дають щедрий. а плоди солодкі навіть у твердому стані".
Хурма багата на йод і майже не містить кислот – чудові ліки для шлунка! У гібридів східної хурми (діоспірос какі) і віргінської (діоспірос вірджініана) – також сорти «росіянка» і «нікітська бордова» — цукристість сягає 24 відсотків, як у глюкозі. Це теж відмінні лікувальні властивості.
Ще одна гордість Михайла Юрійовича — ростуть чотири покоління міжвидових гібридів: бабуся «росіянка», мати «нікітська бордова», дочки «Роман Кош» і «Говерла» — вага плодів сягає за триста грамів. А у 2014-му очікує плодоношення внуків, яким буде по дев’ять років. Але всі вони різні.
" Сьогодні привіз додому статут громадської огрганізації «Персімон», що означає англійською «хурма», — каже М.Зелді. — Мета – виведення нових сортів та їхнє районування. Чому? Звертався до таких – прошу перелічити -державних установ: Київський інститут садівництва, Закарпатський інститут агропромвиробництва, Ужгородський університет, Львівська дослідна станція садівництва, Новокаховське дослідне господарство, Нікітський ботанічний сад у Ялті… І скрізь майже в один голос відповіли: «Ваші ідеї дуже мудрі й актуальні, але коштів на це немає».
Йому шкода. Просто інколи руки опускаються й плакати хочеться… Уже дві фірми з сусідніх країн пропонують реальну співпрацю, оскільки Михайло Юрійович дружить з комп’ютером і через Інтернет спілкується зі світом, володіючи, як майже і кожен закарпатець, кількома мовами.
«Я не збираюся тікати за кордон, як Ігор Сікорський, бо я патріот України і мої надбання мають стати багатством України!» – твердо вимовив чоловік.
… Мовчки п’ємо запашну каву у його оселі. Невтішна пауза триває якихось сім хвилин. А потім знову тиха й некваплива розмова: «Міг би вам розповідати зранку до вечора й цілу ніч безперестанку про хурму та її достоїнства й капризи… Написав книжку. Треба лише кошти, аби видати, — сміється вже не так сумно. – Але за зимою настає весна. І як писала Леся Українка, „без надії сподіваюсь“…
Він не опустить руки. Хотів би створити приватну селекційну станцію. І свій досвід є кому передати – це найбільше радує. Дочка Антоніна закінчила Одеський аграрний (тепер уже) університет. Хурми однієї на городі, а він займає шістдесят соток, росте понад сто сортів! Саджанці „дочки Мідера“ розіслав протягом двох років до Львова, Кам’янця-Подільського, Чернігова, Білої Церкви, Умані, Мерефи (Харківщина), Ялти… Він „навчив“ їх витримувати 38-градусні морози!.. Хто ще таким похвалиться?..
Ростуть і приносять плоди на зелдівському городі гранати, зізіфуси (чудова поліка від тиску); тейберрі — малино-ожиновий гібрид, що став темою кандидатської дисертації; по 20 сортів груш і яблук; 25 сортів персиків; по 30 – винограду й смородини; по шість сортів інжиру й актинідії – родичі знаменитого ківі; партенокарпічна яблуня – не цвіте, а родить; берека лікарська – як горобина; мушмула германська; по сім сортів горіхів мигдалю й фундука; сіянці пекану; лох багатоквітковий – маленькі вишеньки і т.д.
І все ж велика надія – на три шкілки сіянців селекційної хурми. „Чекають весни, свого плодоношення і мого відбору“, — мружить око Михайло Юрійович.
Багато з його юнацьких мрій, коли різко повернув корабель свого життя, збулися, а ще чимало збудеться. Тепер, коли сади вкрив сніг, мріє записатися до районного хору працівників культури. Любить співати й радіти життю!..
Василь Нитка, спеціально для Ужгород.net