У це важко повірити, але в історіях є доля правди.
Сьогодні навряд у місцевих річках можуть плавати масштабні судна. Водночас в минулому, кажуть, на Закарпатській Латориці та в Ужі люди плавали на човнах. Існують навіть історії, що через Латорицю проходили морські судна.
Річка Уж у Зарічеві і пароми - "гайови"
Річка Уж у Зарічеві у різні часи лякала місцевих жителів глибиною і повноводдям. Зокрема, свою "хижу" натуру водойма показувала в період потужних злив. Село не один раз потерпало від паводків. Люди пригадують, як під час однієї із наймасштабніших повеней у 1672 році пливли худоба й розвалювались на очах людські будинки.
Тож як плавали на "гайовах"?
Раніше місцевих жителів, що добирались на роботу, доправляли з одного берега річки на інший через тамтешню водойму на дерев’яних посудинах (коритах).
Були нижній та верхній «гайови».
Підтверджує цю істину із глибоким корінням і внучка одного із таких перевізників на той час пані Олена:
"Мій дід Михайло тривалий час перевозив людей через наш Уж у селі. На той час води у річці було не те, що тепер", – відзначає пані Олена.
"Та були і певні «але» у цій місії і найважче було в непогоду верстати маршрут через річку на своєрідній паромі", як зазначає пані Олена.
"Важко було у бурю виконувати цю місію, вода набиралась в гаюв і слід було її періодично вичерпувати. Саме корито сильно хиталось і треба було триматися дуже міцно за троса, який був натягнутий через річку від одного кінця до іншого, – розповідає очевидиця. Та й взагалі під час негоди, як зазначає співрозмовниця, було і дещо страшно пливти через річище і перевізнику, і пасажирам. Здебільшого, пасажирами на гайовах були робочі хімзаводу, який і сьогодні функціонує у місті Перечин", –ділиться мешканка.
За словами пані Олени, на сьогодні, на місці попереднього русла річки, залишились одні зарості та невеличка впадина, а трохи вище і вже згадуваний студник, іменований «Дідовою студничкою» (на фото). А під берегом дід Михайло мав «хижку» – землянку.
"Раніше у мого діда, Михайла Сивохопа, де на сьогодні залишилась криниця, була така собі будка. Там він дежурив від ранку й до ночі, працюючи перевізником", – додає співрозмовниця.
І по сьогодні вода у криниці дуже смачна. Її вдосталь у будь-яку пору року й погоду, як зазначають місцеві.
"Узимку вода у студничці ніколи не мерзне", – каже пані Олена.
"Може є якісь термальні жили. Проте, усе може бути, як і те, що гора Ховп у підніжжя якої і зараз тече цей студник, за легендою може бути нічим іншим, як згаслим вулканом. Часто я бачу сон, як стою у підніжжя гори, а на самій її вершині вибухає вулкан", – розповідає пані Олена.
До речі, біля «Дідової студнички» ростуть і не менш віковічні дві вільхи, порослі мохом, неначе у казці. На одній із вільх – пластикова тара, аби напитись води.
Військові машини-амфібії теж борознили річкову гладь у зарічівській річці
Надзвичайно потужні у своєму роді транспортні засоби народились ще у Радянський період і мали на початку чималий попит. Цей дивовижний у військовій діяльності транспорт відзначився неабияким успіхом.
Величні вантажні машини-амфібії на хвилях місцевої річки Уж пам'ятають й на Перечинщині. Про допомогу цієї техніки, що виручала у найскладніших умовах, пригадують зарічівці. 50 років тому річка Уж була повноводною та бурхливою. Не один раз у період потужних злив вона виливала й підтоплювала дорогу й обійстя жителів. Саме в таких непростих ситуаціях людей рятували "амфібії". Автомобілі переправляли місцевих жителів тогочасним "зарічівським морем". Такі необхідні вантажівки на той час були у військовій частині міста Перечин, розповідає Мирослава Костик. Пригадує, що велика вода у минулі роки затопила центральну частину дороги:
"Коли велика вода переливала центральну дорогу Ровінь, то із воїнської частини, що у Перечині давали Амфібію перевозити людей", - відзначає зарічівка.
Люди згадують, що у свій час не один раз мали нагоду знаходитись на борту цих величних машин. Хтось пов'язує із "амфібіями" дитячі роки. Люди у формі, розповідають старожили, охоче брали на свій транспорт місцевих дітей. В хорошу погоду, коли Уж не лютував, для місцевої дітвори була нагода зробити екскурсію водним маршрутом.
"Я мав 10 років. Наша річка Уж вийшла з берегів і військові на амфібії перевозили людей до села", - додає місцевий житель Юрій Керецман.
В дитинстві на борту амфібії пощастило побувати й Марії Сивохоп із Зарічева. Жінка пригадує ще й понтонні мости, що прокладались уздовж річки Уж.
"Я переїжджала на такій Амфібії десь були 90-ті вода була біля православної церкви",- пригадує Одарка Бабич.
"Так. Саме були вибори. Це було років 50 тому. Я мала можливість проїхатися на амфібії. Боже, які спогади",- відзначає Надія Бегені.
Сухопутний та водоплавний всюдихідний автомобіль з двома двигунами ЗІЛ-375Я
Зауважмо, радянський вантажний автомобіль під назвою "Амфібія" - один із унікальних на той час винаходів. Кабіна вантажівки розраховувалась на 3 особи та мала панорамний огляд, а у вантажному відсіку розміщувалося 22 особи або 5 тонн вантажу. Корпус був несучою конструкцією, а рами над шасі та підвіски не було як такої – для пом'якшення були широкі шини підвищеної еластичності. Як силова установка амфібія мала 2 двигуни ЗІЛ-375Я, кожен з яких видавав потужність в 180 к.с. Це дозволяло суходолом розвинути швидкість до 65 км/год, але в воді – 16.4 км/год, і це за спорядженої масі 14 000 кг.
Після закінчення війни оборонна промисловість була націлена на створення універсальної транспортної машини, яка могла б пересуватися як суходолом, так і по воді. Так і було створено цей дивовижний сухопутний та водоплавний автомобіль. За даними очевидців, машина своєю вагою здатна була зрушувати масивні дерева, таким чином, звільняючи шлях, аби рухатись далі. Такими були часи, і їх бережуть у своїй пам'яті ряд старожилів, яким судилось тоді побувати у якості пасажирів на цих транспортних засобах.
Човни плавали в Ужі, а кораблі - в Мукачівській Латориці
Існує легенда, що у свій час і річка Латориця у Мукачеві була судноплавною і що тут плавали не те що човни, а й потужніші судна. Є навіть версії, нібито під час чистки русла було знайдено якір, який зараз розташований біля мосту. Та цю історію ставлять під сумнів багато істориків. Чи могла бути гірська річка настільки повноводною, щоб по ній плавали кораблі такого масштабу зараз дослідити важко.
Через Мукачево і справді проходили торгові шляхи, але вони були сухопутними. Якби тут плавали великі кораблі залишилась би хоч якась гавань, історичні фото чи ілюстрації. Тож достовірного підтвердження про судноплавне Мукачево немає.
Місцеві жителі розповідають, що якір тут міг з’явитись, як реклама однойменного закладу в радянські часи. Або як християнський символ миру.
Та все ж Мукачево пов’язане з мореплавними шляхами. У 1965 році на воду був спущений теплохід під назвою «Мукачево». Свій перший рейс теплохід здійснив до берегів Куби. Туди відправили металообробні станки, які виготовили на Кіровському заводі неподалік Мукачева. Можливо саме через це і виникла ідея дати теплоходу назву нашого міста. Єдине фото лайнера було зроблено в порту Іспанії.
Читайте також: "Торік були змії, а зараз воно": у закарпатки поряд із ліжком - небезпечний "сюрприз"
Підпишіться на наш телеграм канал, щоб читати новини першими