Колочавець Станіслав Аржевітін видав черговий том із серії "Історія верховинського села"

Черговий том називається "Шкільництво".

Перед такими людьми, як Станіслав Аржевітін, варто зняти капелюха. Насамперед глибоку повагу до нього мають жителі Колочави, уродженцем якої є теперішній киянин. Саме він останніми десятиріччями широко розповідав про село над Тереблею — майже на весь світ. Недарма цей осідок у долонях чарівних гір визнано серед туристів найпопулярнішим селом в Україні. Широковідомий і приватний музейний комплекс «Старе село», створений з ініціативи Аржевітіна. Завдяки пану Станіславу верховинський населений пункт має аж 10 різнотипних музейних закладів. Погодьмося: не кожне велике місто може похвалитися такою вражаючою кількістю історичних культурно-освітніх об’єктів. До заслуг вихідця з Колочави перед земляками можна додати інші добрі справи. Зокрема, завдяки його старанням тут традиційно проводиться оригінальний фестиваль «Ріплянка», організовано школу вівчарства, прокладено асфальтівку в житловому масиві Брадолець — таку добротну, що хоч коти нею яйце. А ще Аржевітін бере участь у організації щорічного святкування Дня села, проведенні спортивних змагань, за його сценарієм знято серію фільмів із життя та історії Колочави...

Щойно побачила світ книга Аржевітіна «Шкільництво» — черговий том із серії «Історія верховинського села». Перед тим були книжки про останнього опришка Карпат Миколу Шугая — «Колочава. Шугаї» (2006), потім — «Колочава. Релігія» (2007), «Карпатська Україна: епоха в добі» (2013) про національно-визвольний рух на Закарпатті і, зокрема, в Колочаві. Що не видання, то фоліант. Остання книга складається з 1300(!) з гаком сторінок. Одні її уже назвали освітнім капіталом, а інші шкільною Біблією. Авторові довелося перелопатити силу-силенну архівних матеріалів, за що він вдячний Державному архіву Закарпатської області.

«Шкільництво» —  оповіді не лише про колочавські освітянські справи, а й про зародження та становлення освіти на Міжгірщині та Закарпатті. Охоплено добу урядування на цих теренах за Австро-Угорщини (до 1918 р.), чехословацького періоду (1919—1939 рр.), угорської окупації (1939—1944 рр.), радянську епоху (1944—1991 рр.). Документальні дані часом маловідомі читачеві. Скажімо, у розділі «Путівник по шкільництву Закарпаття, Міжгірщини, Колочави» можна довідатися, що за австрійсько-угорський час перші державні школи відкрилися на Верховині у середині ХІХ ст. А в селах Тереблянської долини — на початку ХХ ст. Першими навчителями були дяки, згодом дипломовані церковнопарафіяльні вчителі. На завершення цього проміжку часу у Волівському окрузі (нинішній Міжгірський район) налічувалося 14 державних і 23 церковні школи, головною метою яких було змадяризувати горян, утримувати своїх парафіян у своїй конфесії. Бурхливішим став розвиток шкільництва під час чеського періоду. Як пише автор, «на початку 1921 року у 487 селах на Підкарпатській Русі було: 527 шкіл з народною (руською) мовою навчання (28817 учнів), 116 — з мадярською (11579 учнів), 32 — зі словацькою (2692 учні), 7 — з румунською, 2 — з німецькою (796 учнів), одна — з єврейською. Серед цих шкіл 267 були державними, 318 уніатськими, 51 реформаторська... У 1938 році кількість шкіл збільшилася до 938, зокрема на Мараморощинині — до 319, кількість вчителів зросла до 1321 особи...

За джерелами фінансування школи поділялися на державні, церковні (римо-католицькі, греко-католицькі, євангелістські, юдейські), казенні і приватні; за мовою навчання — на підкарпатські (народні), чехословацькі, мадярські, німецькі, румунські, єврейські, циганські...»

Цікавий розділ — «Вчителі з «Вкрайіни». Одразу після Другої світової війни Міністерство освіти УРСР у зв’язку з браком педагогів направило на Закарпаття 805 учителів, а на 1950 р. їх було вже майже 5000 чоловік, котрі переїхали зі східних і центральних областей республіки. Понад 250 освітян потрапило і в Колочаву, проте лише 15 із них назавше пов’язали свою професійну долю з цим селом. З-поміж них — батько автора, вже покійний Михайло Іванович, який викладав фізкультуру і військову підготовку, та мати Любов Дмитрівна, котрій уже нівроку 86 літ.

На знак данини пам’яті захожим освітянам С. Аржевітін зініціював встановлення пам’ятника у 2009 році, назва якого «Вчителька з Вкрайіни» — так місцевою говіркою тоді величали нашу нинішню державу.

Дебютна презентація книги «Шкільництво» відбулася у Колочаві за присутності освітян району на чолі з начальником відділу освіти Міжгірської РДА Надією Олексієнко. Автор вручив примірники шкільним бібліотекам.

Довідково

Станіслав Аржевітін народився 14 червня 1961 р. в сім’ї вчителів у селі Колочава Міжгірського району Закарпаття.
Доктор економічних наук. Завідувач кафедри банківської справи Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. Народний депутат України п’ятого та шостого скликань. Заступник міністра МНС з економічних питань (2004—2005 рр.). Радник Президента України (2005—2010 рр.). Секретар Ради Українського козацтва при Президентові України (2005—2012 рр.). Член правління Національної спілки краєзнавців України. Член Національної спілки письменників України. Нагороджений державними орденами: Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ст., відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи.

Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.

Джерело: "Голос України"

Нагадаємо, Станіслав Аржевітін досліджує історію війни