День пам’яті померлих: вшанували не всіх (ФОТО)

Позаду 1 листопада – день, коли згадують тих, хто відійшов у Вічність, прикрашають їх поховання, кладуть на могили квіти й вінки, запалюють лампадки й свічки, моляться за упокой душі.

Чув від одного священика, що в цей день і напередодні душі померлих сидять скраєчку на своїх могилах і чекають рідних та близьких, аби побачити їх, почути від них добрі слова й побажання землі пухом.

Прикро, але в Берегові на цвинтар прийшли не до всіх – багато-хто з померлих уже не мають тут ні рідних, ні знайомих, ні близьких. Тому їх поховання заросли чагарниками, бур’яном, травою і 1 листопада вони щемливо сиротливо виглядали серед інших гарно прикрашених могил. Хоча серед таких поховань багато місць “вічного сну” знаних людей міста.

Приміром, неприглядно виглядає родинне поховання сім’ї письменника і архітектора Мігая Томаша (Мігай Тварошка). Він відомий, насамперед, романом про Берегсас “Két part közt fút a viz” (“Біжить вода між двох берегів”), виданим у Будапешті в 1936 році й перевиданим у Братиславі у 1970-му. Знані також його новелли (Кошице, 1925), інші епічні твори, зокрема, “Tavaszi vallamás. Fiatal évek regénye” (“Весняна сповідь. Роман молодих років”, Берлін, 1926), “ Szép szerelmes nyár” (“Гарне закохане літо”, Кошице, 1936),  “Maris” (“Мариша”, Будапешт, 1944) повість “Sziklán cserje” (“Кущі на скелі”, Братислава, 1936), інші.

Між двома світовими війнами Мігай Томаш працює в газетах Kаssai Napló (“Кошицький щоденник”) та “Magyar Újság” (“Угорська газета”). У 1937-му став головним редактором друкованого видання “Tátra” (“Татра”), а відтак директором однойменного видавництва.

Помер письменник і журналіст у 1967 році в Мельбурні (Австралія). А в Берегові поховані його батьки і рідний брат. Чотири роки тому Ніредьгазький благодійний фонд “За Берегсас”(голова Арпад Далмай) належним чином впорядкував поховання, але з тих пір воно знову заросло бур’яном і травою.

Ніхто не навідується також до могили Ференца Шюргера (Schürger Ferenc) – незмінного директора тодішньої гімназії з 1903 по 1919 рік. Він викладав тут історію та географію, був головою мистецького громадського Об’єднання Бережанської жупи (комітату), членом Державного товариства викладачів середніх шкіл, депутатом Берегсаського органу самоврядування.

Ференц Шюргер – автор багатьох начальних посібників з географії, які неодноразово перевидавались, часто з актуальними публікаціями виступав у пресі.

Маємо також випадки, коли на могилах знаних берегівчан ховають інших людей. Так, на могилі батьків письменника та перекладача, уродженця Берегсасу Лайоша Горвата Паловці поховали првоохоронця. Чи не тому, що родинний будинок сім’ї першого знаходився на місці нинішньої будівлі райвідділу поліції, де Ніредьгазьким благодійним фондом “За Берегсас” встановлена відповідна меморіальна дошка.

Лайош Горват Паловці відомий як перекладач творів Льва Толстого, Томаса Гарді, Маріано Азуели, Томаса Вольфа, Іпполіто Ніево, Хуана Валера, інших знаних письменників. Займався також збиранням угорських народних пісень, досліджував їх зв’язок з фольклором інших народностей. Писав і епічні твори. У його романах “Álompákász” (“Рибак снів”) та  “Két világ határán” (“На межі двох світів”) теж мова йде про рідний йому Берегсас. До слова, він чомусь називав місто Порогясом.

Навели лише кілька прикладів запущених чи “потривожених” могил на Берегівському цвинтарі. Написали про це з умислом: а може хтось, прочитавши ці рядки, з активістів численних громадських організацій, національних товариств, навчальних закладів, депутатів, релігійних громад візьмуть шефство бодай над одним із подібних названих у матеріалі похованнь і хоча б до 1 листопада привели їх у порядок? Тоді б вони не були зарослими чагарниками острівцями серд інших прикрашених могил. Дуже сподіваємось, що так і станеться. Чому? Бо є і позитивні приклади догляду волонтерів за похованнями знаних особистостей Берегова. Наприклад, активісти Об’єднання християнської інтелігенції Берегова (BKESZ), яким керує викладач Закарпатського угорського інституту Елеонора Якоб, оновили й утримують в належному порядку могили Ліннера, Загорої, Бенди, інші поховання. Саме їх приклад вартує наслідування.

Микола Горват

Нагадаємо, на Закарпатті вшановують померлих (ВІДЕО)