Ровесник входження Закарпаття до Чехословаччини розповів історію краю

Петро Продан - відзначає свої 100-і іменини.

Далі пропонуємо вашій увазі статтю мовою оригіналу:

Сесь рӱк справлявуть ся 100-і роковины Першої Чеськословацької республікы, а на другый -- 75 рокӱв прикапчаня Подкарпатя до СССР. Тому мы рішили побесідовати из ровесником и учасником тых историчных дійств Петром Проданом, котрый быв такой членом общества им. А.Духновича, што фунговало у 20--40 рр. ХХ стороча. У совіцькый час Петро Степанович директоровав у школах Синевірської Поляны и Вучкового на Міжгірщині. Єдным словом, не челядник, а ціла исторія…

- Петре Степановичу, Вы є ровесником Першої Чеськословацької республікы, до котрої входив и наш край – Подкарпатська Русь. Вшитко дітвацтво и часть молодости у Вас пройшли «за чехӱв». Што сьте затямили з того періода?
- Я многоє тямлю. Після Сен-Жармена мы увойшли у состав Чехословакії и мали дӱстати автономію, так як и Словакія. Се было зафіксовано и у конституції Чехословакії 1920 рока. Першым губернатором Подкарпатської Руси быв Григорій Жаткович из Америкы. Именно там довго жив будучный президент Чехословакії Томаш Гарік Масарик, котрого поддержовав президент Америкы Томас Вудро Вілсон. Именно русины Америкы опреділили, што Подкарпатя по Першӱй світовӱй вôйні має зайти у состав Чеськословацької республікы. 

- Ци быв у краї розвой (економічный, културный, політичный) після входженя краю у державу чехӱв и словакӱв?
- За чехӱв было зроблено дуже много: строили ся деревообробні фабрикы, мосты, дамбы, укріплювали берегы рік, майже в каждому селі одкрывали ся школы. Так у 1923 році была построєна гімназія в Хусті, фунґовали гімназії в Ужгороді, Мукачові, Берегові и т.д. У 1920 році было вчинено українофілськоє общество «Просвіта», у 1923 році – русофілськоє им. А.Духновича, котрі меже собôв суперничали. Айбо, дякувучи їм, появили ся многі книгы, што ся тыкали вшиткых бокӱв житя: ґаздӱвства, економікы, културы и т.д. Ясно, што была ся література тенденційнôв, айбо несла и хосен. Так духновичôвци проводили дні «русской культуры». Я быв на вшиткых: у Севлюши, Хусті, Мукачові и т.д. Правда, робили ся они не на нашӱй, а на русськӱй языковӱй и културнӱй основі.

 
- Як у Чеськословацькӱй республіці на Подкарпатськӱй Руси толеровали релігії?
- Кедь за мадяр были лем самі греко-католикы, то за чехӱв Православіє возродило ся. Мої родителі были православными. Меже представниками сьых релігій стосункы были не дуже теплыми. 

- Так было и з партіями?
- Демократична Чехословакія дала можность создавати партії. Їх было фест, и каждый собі уберав, в котрӱй мав дяку сам быти. Мӱй нянько-желізнодорожник быв соціал-демократом, много прибічникӱв мала аграрна партія, дуже моцнôв была комуністична партія.

- А Вы самі участвовали у сосполному и културному житьови края?
- Я быв членом общества им. А.Духновича, делегатом молодежного зїзда, печатав у новинках свої стихы.

- Вы вчили ся у Хустськӱй гімназії, як там проходив процес ошколованя?
- Нам преподавали латинь, німецькый язык, другі дисципліны…

- Вашым учительом, а пӱзніше колегôв быв сам Петро Лінтур. Што можете за се вповісти?
- Вӱн до нас прийшов після учобы в Празі, коли мы вже были у семому класі. Петро Васильович быв нашым класным керовником, учив нас исторію и русську літературу. Вєдно з Васильом Сочкôв, Митром Вакаровым, Кирилом Галасом под керовниицтвом Петра Лінтура мы создали літературну школу, котра рокашила молодеж Хуста. Лінтур дуже любив словянську літературу, майбулш балканськых народӱв (сербську, горватську), часто быв на Балканах. Як учитель, Петро Васильович не практиковав школашӱв мордовати "зубрьожкôв" напамнять. Хоть сам знав дуже много, коли розказовав, мож го было слухати дôвго . Я быв из ним особенно поязаный, тым бӱлше, што по учобі в Будапешті, у 1944 році, робив им у Хустськӱй гімназії вже як учитель. Роль Лінтура в одтворені Ужгородського універзитета – колосална, хоть про се мало тко теперь говорить. Пӱзніше Лінтур там быв професором, а я студентом універзитету.

- Вернеме ся до Вашої учобы в Будапештському універзитеті. Край быв окупованый мадярами, а Вы вчили ся у їх столиці вєдно з Вакаровым, Галасом, Сочкôв. Розкажіть про се.
- Се быв настоящый Божый дар. Не мав им и пенгова за душôв, айбо, як сын желізнодорожника, мав им книжку, за якôв мӱг раз в рӱк безплатно штрекôв обїхати вшитку державу. За вто про мене дорога не была ни тяжкôв, ни дорогôв. Айбо сімя Галасӱв, штобы оплатити путь Кирилови, продала файну корову. Туда йшли сьме за наукôв. У Будапешті входили сьме у словянськый рокаш вєдно з сербами, словінцями, горватами, поляками. Меже собôв говорили сьме по-русинськы. Я май дружив из Кирилом Галасом, быв им у нього дома, вӱн - у мене. 

- А з Вакаровым?
- Митро Вакаров, котрый быв на рӱк молодшый, писав стихы по-русськы такой там – у Будапешті, на Мадярах вӱн перейняв ся и пролетарськôв идеологійôв. Мы ся знали, айбо цімборами, такыми ги з Галасом, не были. Вакарова у апрілю 1944 року мадяре засудили на довічну каторгу, а у новембру 1944 року перевезли у Німеччину - нараз у Дахау, потому в Нацвайлер, де 7 марта 1945 року розстріляли…

- Вы были делегатом І зїзда народных комітетӱв у Мукачові 26 новембра, котрый проголосовав за обєднаня Подкарпатя з радянськôв Українôв. Што можете розказати про тоты часы?
- Мы многі тягли ся до Росії, не знавучи, што там направду ся робить. Айбо были люде, котрі не хотіли прикапчаня Подкарпатя до СССР. Коли сьме зобрали ся в Мукачові, у «Скалі», прийшли молоді фатьове-русины под чорными прапорами и протестовали проти подписаня договора про обєднаня. Мы не розуміли їх. Позерали «на Восток», ги на сонце. Не знали сьме, што вшиткі, тко втік туда в 1939-1940 рр., сиділи в концлагерях. 
Сам термін «Закарпатська Україна» быв искуственным, так як и «Карпатська Украина». Народна назва – «Подкарпатська Русь», она одповідала дійсности. 

- Як проходив сам зїзд?
- Коли обирали президію, то наразі Петра Лінтура туда не взяли, айбо зал скандовав: «Лінтур! Лінтур!» - и його включили. У президії сиділо пару воєнных (ткось каже, што быв там и Л.Брежнєв, айбо я не тямлю). Мы, я вже казав, віровали русськым и надіяли ся, што вшитко буде добрі. Голова чеськословацької адміністрації Нємец тоже быв у залі и пудойшôв до мене, зазвідав, што ся туй робить?.. Меморандум одослали в Москву. Там ся вшитко и рішало. Никого из Подкарпатя: ни Ивана Туряницю, ни Петра Сову, ни Петра Лінтура -- туда вже не кликали…а у децембру чеська адміністрація вже ся забрала гет.

- Через два місяці одмічаєте своє 99-роча, завто вповічте: у чому секрет Вашых красных рокӱв? Ци курили сьте ? Пили?
- Главноє, не творити ся на вто, што стрясує сосполность: мітингы под Верховнôв Радôв и т.д. Я просто жию. Курив им раз у житьови ищи малым, но, а коли м робив у школі, директорувучи вже туй, у Вучковому, даколи , мусів им упити. Айбо немного.

- Петре Степановичу, Вы наша жива исторія. У августі будете мати 99 рокӱв, тому редакція журнала «Отцюзнина» желає Вам здоровля, серенчи, и щи довго радовати свойих близькых и нас вшиткых, особо молодеж Подкарпатя, свойими споминами.

Бесідовав Юрій Продан
Подобенка Миколы Бобинця

"Отцюзнина" №9

Нагадаємо, раніше відомі "шукачі скарбів" навідались до Хустського замку.