Виноградівська поліція від Червоної Армії до сьогодні: краєзнавець розповів історію (ФОТО)

До вашої уваги низка цікавих матеріалів з історії Виноградівської міліції у краєзнавчих дослідженнях І.І.Біланчука.

Матеріали опублікувала на сторінці в Фейсбуці користувачка Valentina Fil-Zhupanyn. Далі текст мовою оригіналу:

Становлення і розвиток правоохоронної системи у Виноградові в різні часи мало свої історичні особливості. Люди похилого віку згадують і угорські жандармські пендрики, і чехословацькі квитанції на сплату різноманітних штрафів, і майже повну безправність простих громадян перед тим чи іншим суспільним режимом. Але сьогодні я не буду більш детально характеризувати події тих часів, зупинюсь на окремих епізодах радянського періоду і періоду нашої державної незалежності.

Практично в перші ж дні після визволення Севлюша, в жовтні -листопаді 1944 року народний міський комітет починає формувати Народну дружину. Робиться це не без підказки і керівництва з боку командування Червонї Армії, яке вміло використовує дружинників для виконання різного роду завдань.
29 листопада 1944 року, на третій день після проголошення Закарпатської України (ЗУ) Народна Рада (уряд ЗУ) прийняла постанову "Про створення Народної міліції", в якій, зокрема, підкреслювалося, що робота народних міліціонерів повинна оплачуватися. Лише в грудні 1944 року офіційно затверджується створення та статус Народної Дружини. Хоч на місцях Народні Дружини були створені радянськими офіцерами уже у жовтні 1944 року.

Це була унікальна структура. Ні до, ні після історія нічого подібного не знала. Організація, яка не була армією Закарпатської держави, бо не мала місць постійної дислокації, єдиних статутів та єдиної системи озброєння, але виконувала функції армії. Вона не була і міліцією в класичному розумінні, бо не отримувала від держави заробітної плати, не мала єдиних обліків особового складу, а в своїй діяльності керувалася у багатьох випадках не законом, а "соціальною самосвідомістю" Загін Народної дружини в Севлюші очолював В. Александров. Усі дружинники складали Присягу на вірність Вітчизні, Народній Раді та Маніфесту I з'їзду народних комітетів. У грудні 1944 року центральний штаб Народної Дружини очолює Герой Радянського Союзу О. Тканко, відомий керівник партизанського з'єднання на Закарпатті.

У березні-квітні 1945 року постановою НРЗУ об'єднали Народну міліцію і Народну дружину та створили Управління внутрішніх справ і Головної міліції Закарпатської України. У відання новоствореного управління передається пожежна охорона, яка до цього часу підпорядковувалася комунальному господарству, ЗАГСИ, архівні управління та питання, пов'язані з визначенням громадянства.

Потрібно сказати, що у Севлюші на виконання постанови від 29 листопада 1944 року "Про створення Народної міліції" в грудні цього ж року була організована окружна міліція, яку очолив старший лейтенант І.В.Вінник (1944-1945). Народна дружина, хоч і була об'єднана з міліцією, несла свою службу в місті до 1948 року, коли на її базі було створено групу охорони громадського порядку.

З перших днів міліції довелося працювати в дуже важких умовах, не вистачало кваліфікованих кадрів, форменного одягу, не було належної кількості зброї, необхідного технічного і матеріального забезпечення. Незважаючи на всі ці труднощі, перші міліціонери чесно і добросовісно виконували доручену їм справу, часто ризикуючи життям і здоров'ям.

25 січня 1946 року на Закарпатті вступили в силу радянські закони. Потрібно нагадати читачам, що в органах міліції Закарпатської України радянізація спостерігалася і раніше. Особливо це відчувалося, коли крайову міліцію очолив в травні 1945 року генерал-майор П. Супруненко, один із найбільш жорстких керівників НКВС СРСР, який вже в 35 років отримав генеральське звання комісара держбезпеки. Разом з ним в наш край прибули семеро особисто ним відібраних працівників з Кам'янець-Подільської міліції. Перші характерні особливості його приходу до керівництва міліції Закарпатської України пов'язані з негайним переведенням всього діловодства Управління виключно на російську мову. (всупереч тому, що в Закарпатській Україні державною мовою була оголошена українська) та введенням суворої, навіть для того часу ,дисципліни.

У 1946 році в Севлюшській міліції створюється відділ пожежного нагляду і регулювання вуличного руху, вперше вводиться посада інспектора службового собаківництва в штатах відділу карного розшуку.

Аналогічний стан справ із керівництвом окружних відділів в області. Вони всі вихідці зі східних областей, обстановки на місцях не знали, але компенсували ці недоліки надмірною жорсткістю та жорстокістю. У Виноградові після І. В. Віника, окружну міліцію протягом десяти років очолює Василь Микитович Фостик (1945-1955) фаховий міліціонер. І лише у 1955 році першим начальником міліції у Виноградові стає уродженець нашої області - Дмитро Дмитрович Ганькович (1955-1957). Наступний начальник райвідділу цікавий тим, що він був першим вихідцем із району (с. Шаланки) - Михайло Васильович Лейза (1957-1961). А Микола Михайлович Сливич відзначився тим, що що двічі очолював цей силовий орган (1961-1963, 1965-1971). Віктор Пилипович Сержанов єдиний білорус серед начальників міліції (1971-1977), Дмитро Федорович Дорчинець (1977-1979), Михайло Іванович Брана (1980-1983).

А от Іван Степанович Попович відзначився аж двічі. Він єдиний серед начальників прослужив на цій посаді 12 років. В наш час навряд чи хтось досягне такого результату при звичній кадровій чехарді. Іван Степанович також один з небагатьох начальників в області, які пережили зміну державності, в незалежній Україні він пропрацював до виходу на пенсію (1983-1995). 

Потрібно наголосити, що на початку періоду незалежної України начальники міліції ще трималися по 3-4 роки, потім їх зміна відбувалася із такою швидкістю, що виноградівці не встигали запам'ятати прізвища очільників цієї силової структури. Можливо це зв'язано з тим, що при тоталітарному режимі цим особам відводилась роль однієї з центральних фігур уособлення влади, а при демократичній Україні їх значення втратило колишній престиж. Щоб нагадати читачам, хто це був, назву їх поіменно: Василь Васильович Колька (1995-1998), Володимир Васильович Апшай (1998-1999), Василь Михайлович Гербей (1999-2003), Георгій Юрійович Кавуля (2003-2005), Микола Буташ (2005-2007), Дмитро Дмитрович Балог (2007-2009), Іван Іванович Дочинець (2009-2010), Янош Юрійович Дорчинець (2010-2014), Віктор Васильович Ребрей (2014-2016), Іван Іванович Бедринець (2016-2017), Мирон Васильович Черничко (2017 по теперішній час).
Ми часто критикуємо нашу міліцію(поліцію) за різні недоліки. Відверто скажемо – є за що. Але треба бачити і інший бік життя цих людей. Так, в 1981 році капітан Василь Іванович Меденцій загинув під час затримання небезпечного злочинця. В 1991 році під час виконання службових обов'язків з особливою жорстокістю був вбитий сержант міліції Василь Михайлович Каптур.

Міліціонерів завжди посилають у найнебезпечніші місця, гарячі точки, які часто виникали в Союзі, а тепер і в Україні. Згадаймо трагедію в Чорнобилі. Серед перших ліквідаторів -міліціонери. З нашого райвідділу – 26 чоловіків , 4-ох з них уже немає серед живих через хвороби, викликані великою дозою радіації. Розпочалася війна на Сході України. Знову ж таки, міліціонерів одними з перших направляють в гарячу точку. 27 співробітників райвідділу стали учасниками АТО.

Наші працівники завжди виділялися хоробрістю. Першим в районі затримав озброєного пістолетом і бойовим ножем злочинця Богдан Іванович Кедюлич, він же першим в області нагороджений медаллю «За охорону громадського порядку» 

Для молодих читачів цікаво буде дізнатись, що свого часу у віданні міліції був один об'єкт, прямо скажемо, мало привабливий - витверезник. Розташоввувався він там, де зараз знаходиться міграційна служба (паспортний стіл) на розі вулиць Тюльпанів і Борканюка. 

Для збору п'яниць була задіяна спеціально обладнана міліцейська машина, яку в народі дотепно називали "Бунді лада", порівнявши її з тим, як безпритульних собак забирали на вулицях, така ж доля чекала і випивох. Забирали не тільки із злачних місць, але і з вулиць, якщо на думку міліціонерів, хтось ішов непевною ходою, або, не дай Бог, дебоширив. Завозили у витверезник. Тут була своя процедура. Але треба сказати, що виноградівцям ще відносно повезло, бо цей заклад очолювали офіцери, не схильні до садизму, швидше люди інструкцій, тому й відношення до пацієнтів даного закладу було відповідне. Однак, це не звільняло останніх від наступних розглядів в трудових колективах, особливо важка кара чекала членів КПРС та комсомольців, штрафів та плати за "комфортне" перебування. Для людей, які випадково туди потрапили додавався ще й сором і ганьба. Тільки хронічним алкоголікам було байдуже. 

Проіснував витверезник у складі міліції 6 років, очолювали його Йосип Юрійович Більце та Василь Іванович Мадяр.

І, накінець, ще про одну сторону міліцейських способів виховання радянської людини. Це засудження на 15 діб позбавлення волі за дрібне хуліганство, п'янку, скандали в сім'ї. Цю міру покарання призначав суд, засуджені відбували її в районному відділі міліції в спеціально обладнаному приміщенні - камері попереднього ув'язнення, Це ще все було хоч і неприємно, але терпимо. Однак вдень всіх 15- добовиків вивозили з віниками підмітати міські вулиці під вартою міліціонерів. Особливо соромно було містянам, яких знало більшість мешканців. Але і це ще не все. З моменту винесення вироку людину негайно стригли "під нуль".

Це тепер стрижка наголо є модною і вважається ознакою належності до елітної частини молодих і багатих людей. В той час лиса голова була як Каїнова печатка для тих, що відбули або відбувають тюремне покарання. Вони особливо виділялися серед натовпу людей з середнім і довгим волоссям, яке тоді було в моді.

В 2016 році пройшла зміна вивіски – міліцію перейменували в поліцію. Чи вплине зміна назви на якісні показники цієї служби – покаже час. Надіємось, що час цей не за горами. 

Нагадаємо, краєзнавець розповів історію виноградівського "зеленгоспу".