Палац Лотора: перша у Виноградові семирічна школа для російськомовних учнів (ФОТО)

Краєзнавець Біланчук І.І. поділився матеріалами з історії міської ЗОШ №4.

У дорадянський період в місті не було шкіл з російською мовою навчання. Однак після 24 жовтня 1944 року одну із танкових бригад радянської армії залишили для дислокації в Севлюші. Офіцерів розквартирували в місті. Незабаром до них приїхали дружини з сім'ями. Дітям необхідно було далі продовжувати навчання, а в місті не було школи з російською мовою навчання. Командир танкової бригади підполковник Микола Третьяков звернувся до окружного та міського народних комітетів з проханням відкрити в місті семирічну школу для російськомовних учнів. Керівники тодішньої влади Михайло Гандера та Михайло Кормош підтримали цю ідею та підшукали відповідне приміщення - палац Лотора, який знаходився в центрі міста і, головне, не використовувався.

Яким було це дворянське гніздо?

Своїм фасадом та масивними колонами будова виходила на центральну вулицю, хоча знаходилася в глибині двору. Виділялася своїм архітектурним стилем і завжди привертала увагу перехожих. Була споруджена в кінці XVIII століття, мала назву палац Лотора, перший її господар Габор Лотор був нотаріусом Угочанського комітату. В чехословацький період власником палацу стає Акош Ратоні, який в 1942 році виїхав в Угорщину, продавши свою нерухомість одному із найуспішніших землевласників Севлюша – Еммануїлу Гутману. Будучи євреєм, в роки фашистської окупації він відчув на собі гоніння, що змусило його рятуватися втечею. Далі сліди цієї родини загубилися і досі невідомі. Потрібно підкреслити, що місцева ініціатива випередила дії обласної влади. Так, 7 вересня 1946 року, коли школа вже запрацювала,з Ужгорода надійшла депеша такого змісту:

«Подайте негайно в облВНО постанову окружвиконкому та окружному КП(б) України про відкриття самостійної початкової школи з росмовою навчання в м. Виноградів. Наведіть також контигент учнів, про забезпеченість в приміщеннях та укомплектованість її педкадрами.»

Так по ініціативі знизу була створена російськомовна школа у місті. Першим організатором і директором школи стала Тетяна Петрівна Горбань. Під її керівництвом розпочинали роботу шестеро вчителів: завуч Ніна Найденова, педагоги - Федір Блишев, Зоя Повитенко, Анастасія Кольцова, Ганна Ілляшенко, Варвара Шадра та Любов Амеліна. Першими учнями стали 47 хлопчиків та дівчат. Єдиною незручністю в навчанні цих дітей, серед яких був і сирота, син загиблого на війні офіцера - Борис Панов, це часті переїзди батьків, що змушувало дітей залишати школу.

За час діяльності школи її очолювали:

-Тетяна Петрівна Горбань (1946-1959),

-Клавдія Костянтинівна Заброда (Красікова) (1959-1964),

-Григорій Семенович Задорожний (1964-1982),

-Євген Іванович Власенко (1982-2000).

З 2001 року по теперішній час директором є Йосип Йосипович Жодані. Незважаючи на високу плинність учнівського контингенту, кількість учнів постійно зростала. Сприяло росту авторитету школи і те, що сюди підбирали кращих педагогів, їм і учням створювали найкаращі умови. На території школи побудували новий навчальний корпус, учні цієї школи першими в місті перейшли на однозмінне навчання. Ообливо цей процес став помітним після набуття чинності постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів Союзу РСР "Про заходи щродо дальшого удосконалення вивчення російської мови в Союзних республіках". В школу намагаються попасти діти з єврейських і угорских сімей, бо вона давала міцні знання, які були запорукою продовження навчання у вузах.

Не менш цікавою є роль перших випускників угорської, тоді ще семирічної школи № 3 в становленні російськомовної школи № 4. Про це згадувала Юдіта Тренич. Вона була серед перших випускників-семикласників школи № 3. До них прийшла Тетяна Петрівна Горбань, тодішній директор семирічки № 4. Вона просила випускників продовжити навчання в школі № 4 у восьмому класі, бо там закінчили школу лише сім учнів, а восьмий клас не відкриють, якщо не набереться хоча б десять і більше учнів. Саме перехід дівчат разом з Юдітою Тренич (Сабо) з угорської школи до російської дав можливість реорганізувати останню з семирічної в середню. Таким чином у1950 році школа стала середньою, а Юдіта Елемирівна в 1953 році стала однією з 12 перших випускників Виноградівської СШ № 4..

Загалом зі стін цієї школи випущено понад 4,5 тисяч учнів - 350 з них були нагороджені золотими та срібними медалями. Після здобуття Україною державної незалежності почала скорочуватись кількість російськомовних класів.

На початку 2000-х років школа стала повністю україномовною,а другою іноземною мовою, яку вивчають учні, стала угорська. Зараз учні вчаться в 27 класах, діють 10 груп продовженого дня. Знання тут здобувають 726 школярів, навчально-івиховний процес у школі забезпечують 56 вчителів, 21 з яких удостоєні вищої категорії.

Узагальнюючи матеріали зі становлення та розвитку освітніх закладів нашого міста, хотілося б акцентувати увагу громадськості ось на чому. В усі часи, незалежно від того, під якою владою був Севлюш (Виноградів), місцеві органи самоврядування всіма силами допомагали утворенню шкіл, будівництву нових корпусів, оновленню їх навчально-матеріальної бази, підвищенню статуса педагогічних працівників.

Однак ці слова жодним чином не стосуються нинішнього керівництва районної ради. Не йде мова про будівництво чогось нового, але нічого не робиться для збереження вже існуючих шкільних будівель. У згадуваній сьогодні ЗОШ№4 в аварійному стані знаходиться дах колишнього палацу Лотора, де прогнилі древяні конструкції можуть будь-коли обвалитись. Аналогічні проблеми у багатьох інших школах міста і району.Вражає не лише це. Наша районна рада минулого року «сиділа» на 9 мільйонах, а цього року на більш як 40 мільйонах гривень державних асигнувань для розвитку освітніх закладів району. Кілька сесій вже пройшли, але рішення по левовій частці цих коштів не прийнято. Аналогічно не виділяються кошти на поточні ремонти шкіл для підготовки їх до нового навчального року, про що з розпачем говорять всі директори і педагогічні працівники освітніх установ. Яку мету переслідують керівники ради і голови комісій, відверто саботуючи фінансування закладів освіти? Але тоді давайте разом поставимо інше питання : а чи треба громаді району таку районну раду? Точно знаємо головне, а саме те, що піклування з боку райради про освітні, медичні, культурні та інші бюджетні заклади у нашому місті і районі останні роки вкрай незадовільне.

Фото - Жупанин Віктор

Нагадаємо, Виноградів при комуністах - оприлюднено чорно-білі фото яскравих днів.