Виноградівська ЗОШ №8: краєзнавець розповів цікаві подробиці з історії (ФОТО)

Краєзнавець І.І.Біланчук підготував нові цікаві матеріали з історії становлення Виноградівської ЗОШ №8.

Темою сьогоднішньої публікації буде історія будівництва Виноградівської ЗОШ № 8, повідомляє Валентина Філ-Жупанин на сторінці в соцмережі.

Сталася ця подія майже на 100 років пізніше, ніж спорудження міської школи № 1. На той час у нас вже були три середні школи з українською, російською і угорською мовами навчання. Були ще дві вомьмирічні українськомовні школи. Однак найгірша матеріальна база була в угорській школі № 3. Навчання велося в семи пристосованих приміщеннях, тому діти і вчителі повинні були замість відпочинку на перервах встигнути добратися на нові місця проведення уроків.

Неодноразові звернення керівництва школи і району у відповідні інстанції не давали ніякого результату - тоді в країні панувало централізоване планування і тільки той район, якому виділили державні капіталовкладення міг гарантовано мати бажаний об’єкт. Охочих отримати коштиі завжди було більше , ніж можливостей у держави. Тому всі старалися якимось чином показати свої особливі причини, які б привели до бажаного.

Неординарний підхід до вирішення даної проблеми проявив тодішній директор школи Петро Михайлович Тіводор. Він попросив свого заступника Івана Йосиповича Баботу написати листа Л.І. Брежнєву від імені Олександра Васильовича Тердика, який працював тоді завгоспом в цьому навчальному закладі.

Чому саме від імені Тардика? Справа в тому, що він служив в особистій охороні В. І. Леніна, і навіть декілька разів спілкувався з ним. Як він попав в охорону Леніна? Тут доречно згадати дещо з біографії самого О.В.Тардика. Народився він у 1896 році в Козінцборціко в Угорщині. Під час Першої світової війни воював на російському фронті, попав у полон до росіян, а потім і під вплив комуністичних ідей. На той час вони були найбільш привабливими, бо здавалося, що з їхньою допомогою можна вирішити всі світові і насущні проблеми. Став бійцем Червоної Армії. Молодого хлопця запримітили, особливо його твердість переконань і надійність, хорошу військову підготовку. Так він став бійцем особитої охорони Леніна.

Вже після Другої світової війни Олександр Васильович дружиною і дочкою приїхав у Виноградів, де влаштувався на роботу в ЗОШ№ 3. Особливої поваги йому надавало те, що в 1969 році він відсвяткував свій п’ятдесятирічний ювілей перебування в комуністичній партії. На той час в районі і майже в цілій області не було людини з таким партійним стажем. Це робило його дуже поважним комуністом. Але в той же час він особисто не був зарозумілим, вів скромне життя. Як згадують сусіди по вул. Гоголя і його падчериця Марта Іванівна Білецька (Федак), був дуже гостинним, на всі свята організовував застілля, запрошував сусідів, особливо на революційні свята.

Ідея написати листа від його імені виявилася вдалою. До речі, Л. І. Брежнєв рішення цього питання виніс на одне з засідань пленуму ЦК КПРС, звернувшись до членів ЦК із словами:

"До мене звернувся ветеран партії із Закарпаття, який в свій час зустрічався із Леніним. Він пише, що працює в школі, в якій дуже погані умови навчання. Товариші перевірили, в цьому місті ми ще нічого не будували із закладів освіти. Є пропозиція дати капіталовкладення, немає заперечень?".

Як відомо, в таких випадках заперечень ніколи не було. Таким чином, школа у Виноградові на 960 учнів попала в список державних новобудов, а вже 1 вересня 1972 року прийняла перших учнів. Коли школа вже була побудована, вона не стала суто угорською, а змішаною. Угорську школу № 3 об'єднали з восьмирічною українською школою № 5. Так, по суті, вийшла середня школа № 8. Ініціював це тодішній секретар райкому партії Іван Васильович Матола.

На той час для цього була вагома підстава - угорці не могли набрати стільки учнів, як могла вмістити школа. Та й новоспоруджений учбовий заклад перебував у безпосередній близькості від восьмирічки № 5. Об'єднання само напрошувалося. Проіснував цей двомовний заклад до часів горбачовської "перебудови" . Після розвалу контрукторського бюро заводу "Електрон" вивільнилась будівля колишнього комітатського будинку, яка і стала базовою для ЗОШ№3 з угорською мовою навчання.

Отже, 1 вересня 1972 року вперше пролунав дзвінок у стінах новозбудованої ЗОШ№8. Керівництво школи доручили досвідченому педагогу і організатору Августину Андрійовичу Оросу. В першому навчальному році (1972-1973) в мережі школи було укомплектовано 36 класів, в яких навчалося 1069 учнів. З них 20 класів, в яких навчалося 648 учнів з українською мовою навчання та 16 класів з 421 учнів угорськомовних. Педколектив школи складався з 70 учителів, з яких 41 - з вищою освітою.

А. А. Орос значну увагу приділяв підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів, що позитивно вплинуло на рівень викладаня. При ньому була запроваджена кабінетна система навчання. Після тривалої хвороби Августин Андрійович помер в січні 1982 року, з березня школу очолив Юрій Степанович Продан. Він доклав багато зусиль для зміцнення матеріально-технічної бази школи. Тут було створено перший в районі комп'ютерний клас, майже кожний шкільний кабінет радіофікований. У 1988 році Юрій Степанович вимушений був за станом здоров'я залишити керівну роботу.

З квітня 1988 року школу очолює Йосип Іванович Роман. Оскільки школа була розрахована на 960 місць, а загальна кількість учнів перевищила 1200, навчання до 1990 року проводилося у дві зміни. Тому першочергове завдання він бачив у розширенні школи. Під його керівництвом було збудовано новий навчальний корпус для початкових класів, спорудження якого здійснили спеціалісти рембудуправління, яке очолював І. І. Марушка. Новий навчальний корпус був введений в експлуатацію в 1993 році.

З 2012 року очільником школи стала Марія Михайлівна Ярема: вперше таку відповідальну посаду віддали жінці і не помилились у виборі. Під керівництвом Марії Михайлівни школа зберегла лідируючі позиції в районі і області. Зараз тут навчається 1086 учнів в 41 класі. Педагогічний колектив налічує 105 учителів. Звичайно, і сьогодні у школі є багато проблем у матеріально-технічному забезпеченні, але це питання треба вже адресувати комунальному власнику школи – Виноградівській районній раді. Прикро, але нинішній склад районної ради демонструє вражаючу пасивність до нагальних завдань освітніх закладів району, в тому числі і до ЗЗСУ№8.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що краєзнавець розповів історію виноградівського кінотеатру.

Також на Виноградівщині існує село-привид.