Краєзнавець розповів про непересічного педагога-організатора у древньому Севлюші

Продовжую публікацію окремих розділів майбутньої книги краєзнавця з Виноградова І.І.Біланчука.

Сьогодні хочу оприлюднити дещо з освітянських досліджень, зокрема про непересічну особистість педагога-організатора Ласло Оцила.             

23 липня 1880 року Угочанський комітат отримав самостійного шкільного інспектора: ним був Ласло Оцил, який був наділений  надзвичайно широким спектром повноважень і дуже багато зробив для розвитку  освітнього процесу в комітаті і в Севлюші зокрема.

Був багатогранною та надзвичайно талановитою  людиною. У Севлюші знайшов свою половину - баронесу Луїзу Перені. Після одруження заснував на Чорній Горі хутір, де з великим задоволенням займався  господарством,  показавши приклад  населенню в розвитку садівництва, городництва, дав імпульс до запровадження ставкового вирощування риби. Довгий час служив головним управителем в реформатській церкві на громадських засадах.Але основним досягненням були його успіхи в розвитку освіти в комітаті. Міністр освіти дуже любив його. "Відчував би себе щасливим - відмітив при одній нагоді - якщо б в кожному комітаті один Оцил Ласло був шкільним інспектором".

У Севлюші розповідали, яким авторитетом користувався Ласло Оцил у міністра культури і освіти Агоштона Трефора, до речі, надзвичайно ерудованого і високоосвіченого. В міністерстві склалися неписані правила, скільки часу потрібно було чекати в приймальні людям різних посад і рангів, в тому числі і шкільним інспекторам, щоб попасти на прийом до міністра, вважалося що це піднімає міністерський авторитет. Цієї традиції дотримувалися суворіше, ніж писаних законів. Одного разу, коли міністру доповіли, що в приймальні його очікує Ласло Оцил, міністр звелів запустити його до себе. На це секретар з обуренням нагадав йому про те, скільки повинен чекати шкільний інспектор. На що міністр, з властивою йому дотепністю, викрутився: «Так, шкільні інспектори дійсно повинні чекати визначений їм термін, але ми Ласло Оцила приймемо як чоловіка баронеси Луїзи Перені.» Зробив нечуване, порушивши суворо регламентований бюрократичний уклад міністерства – сам вийшов назустріч шкільному інспектору в приймальну.

Оцилу пропонували посаду шкільного інспектора в територіально  більшому Бережському комітаті, але він хотів залишитися в Угочі, щоб закінчити справи, які розпочав. Також відхилив запрошення працювати у міністерстві, незважаючи на те, що перед ним там відкривалася чудова кар'єра, так як в 1895 році виграв конкурс на звання королівського радника.

Інший на його місці з радістю би прийняв запрошення, щоб тільки не мати справу з тим що він знайшов в освітній справі Угочанщини. Справжні авгієві конюшні. У 1880 році, коли він став шкільним інспектором навіть угорські школоповинні діти не відвідували занять, не говорячи вже про русинських і румунських. Але він швидко навів порядок. В перший і другий раз доброзичливо робив зауваження вчителям, говорив, що потрібно виправити, на що акцентувати увагу. Якщо той не виправлявся, то переводив його на ще гірше місце, або і звільняв. Траплялися і такі випадки, що перед переводом вчитель приїжджав до нього і обіцяв, що виправить помилки і доведе, що він справжній педагог. Ласло Оцил давав шанс таким людям, а коли вчитель дійсно справлявся, він його підвищував по службі. Багато хороших вчителів він виховав у комітаті таким чином.

Був великим психологом, часто відвідував школи, коли заходив до класу сідав за парту серед дітей і розпочинав з ними розмову на теми зовсім не зв'язані з учбовим матеріалом, відволікаючи увагу учнів. Коли вони вже звикли до його присутності непомітно переходить до програмового матеріалу. Діти позбувшись напруги, ніби продовжуючи дружню бесіду розкривали рівень знань. При цьому вчителя часто відпускав, не питаючи в нього, сам переконувався наскільки діти глибоко оволоділи знаннями. Його перебування в класі часто було взірцем для роботи вчителів.

З 1880 по 1902 рік він невпинно працював над поліпшенням матеріально-технічної бази шкіл, забезпечення її підручниками, наочними посібниками. Намагався полегшити роботу вчителів, звільнити їх від канцелярської роботи, складання нікому не потрібних звітів та даних.

Без показного шуму в 1902 році вийшов на пенсію, уже будучи важко хворим. В останні роки свого життя спостерігав за комітатським розвитком, написав книгу "Справа народної освіти в Угочанському комітаті". Оцил Ласло помер 24 грудня 1906 року. При великій кількості народу його поховали на його любимому місці на схилі Чорної Гори. Його вдова тут спорудила величний склеп, на фронтальній стінці якого викарбуваний напис: " Подорожній зупинись і передай Спарті: - " Тут покоїться її вірний син, який за батьківщину стік кров'ю". Цілком очевидно, що цим вона хотіла сказати, що Ласло Оцила вбила  безперервна і виснажлива  служба  батьківщині на полях боїв за освіту і культуру. 

Нагадамо, що на Виноградівщині існує село-привид. 

Також, краєзнавець розповів історію виноградівського кінотеатру.