В мережі розповіли про Мукачево і "весну народів"

15 березня – визначна дата в історії угорського народу, пов’язана з визвольною революцією, яка сколихнула всю Європу.

Мукачево теж не залишилося осторонь буремних подій. На околицях міста відбулася вирішальна битва за свободу. Латориця стала форпостом для двох сторін: імперських військ та купки ентузіастів з замковим гарнізоном. Здавалося б, поразка останніх неминуча, але Підгорянська битва показала, що інколи самі сили природи, ландшафт та навіть річка допомагають тим, хто бореться за благородну страву.

Про велику перемогу угорського гарнізону з мукачівцями у складі, свідчить скромний обеліск на березі Латориці, біля якого щороку проводять меморіальні заходи, вшановуючи пам’ять тих, хто прославив цю землю.

Що ж насправді сталося на березі Латориці у селі Подгерінг, сучасному мікрорайоні Підгоряни?

Історичні передумови

Австрійська імперія за часів правління Меттерніха опинилася у стані глибокої суспільно-політичної кризи. Стрімко зростали національні рухи, народи, що складали населення імперії. – втомилися від гніту, прагнули до самостійності й автономного статусу їхніх держав. Зазначимо, з 36 мільйонів населення австрійської імперії лише 20% були австрійці. Решта – народи країн, які були у складі імперії, – угорці, чехи, італійці, поляки, хорвати, словаки, румуни, русини (українці) й словенці.

Визначальним у революційній боротьбі, яка поширилася країнами, підневільними імперії, стало Віденське повстання. Саме 15 березня під тиском протестантів, що взяли в облогу імператорський палац, Фердинанд I проголосив скликання конституційних зборів для ухвалення конституції. Це означало перемогу революції в Австрії.

Розповідь про визначальну битву у Подгеріні знаходимо у популярному тижневику «Недільні новини» (Vasárnopi ujság ) від 02 червня 1901 року, № 22, саме в цей час відбулося встановлення пам’ятного знаку на березі Латориці.

Знаково, що статтю до часопису написав не хто інший, а сам Тиводар Легоцький – відомий правник, історик, археолог та краєзнавець, який жив та працював у Мукачеві.

Австрійський уряд намагався придушити повстання, яке, окрім Відня, часто носило несистематичний характер. З цією метою, імперські війська увійшли до Угорщини та втихомирювали повстанські загони.

Наказ просуватися до Угорщини через Березький комітат отримали й війська під командуванням генералів Людвика фон Бенедека та Едуарда Фогель фон Фалькенштейна, що дислокувалися в комітаті Сепеш, сучасна Словаччина.

Імперські війська мали об’єднатися з військами під командуванням генерала Барко та наступати на Угорщину, на території якої, злившись з іншими корпусами імперських військ, придушити повстанські рухи.

Генерал Барко звернувся до війська з полум’яною промовою, в якій наголосив, що захищає інтереси імперії та закликав боротися з повстанцями до останньої краплі крові.

Під командування генерала Барко була армія, що складалася з трьох батальйонів німців, двох підрозділів вершників. На озброєнні були потужні на той час гармати.

Угорські війська, які на той час основним завданням мали оборону Воловецької ущелини, відступили та зупинилися на околиці Мукачева біля підгорянського мосту. Один батальйон відійшов далі – до Берегова, інший – під командуванням майора Йосифа Мартіні – залишився на позиціях.

Йосиф Мартіні, мобілізувавши місцеве населення, вирішив вступити у бій з австрійськими військами та не дозволити їм увійти до Угорщини для придушення повстання.

Батальйон окопався біля важливого стратегічного об’єкту, а на вершині Сорочої гори бойову позицію зайняла артилерія. Туди ж викотили, привезені з Мукачівського замку, гармати.

Вдосвіта 22 квітня дозорний доповів майору Мартіні, що ворог наближається з боку Чинадієва – швидко забрали дошки з переправи через Латорицю, приготувалися до бою. Вдарили у дзвони і в Мукачеві – всі чоловіки зі зброєю чи домашнім реманентом – вилами, сокирами, косами, – мали йти до мосту у Підгорянах.

До Мартіні приєдналися і студенти – добровольці з Ужгороду. Міст над бурхливою неспокійними весняними водами Латорицею, був розібраний. Високий рівень води не дозволив австрійцям перейти на інший берег – слово взяли гармати. Перший залп був даний з Сорочої гори – зав’язалася запекла гарматна перестрілка.

Історичні джерела виділяють у цій битві постать  добровольця з Ужгороду – Андрія Андорейковича. Кажуть, хлопець був влучним стрілком та одним вистрілом вбив  австрійського полковника, від його пострілу підірвалася ворожа гармата.

Важкі поранення, особливо серед офіцерського складу, викликало загальну дезорієнтованість війська. Під самим генералом Барко було вбито коня. Нарешті о третій годині після обіду, генерал Барко, який не чекав такого супротиву,  віддає наказ відступати та швидко повертається у Галіцію (Галичину). 

Восьмиметровий обеліск з трахіту встановлений у 1901 році в пам’ять про Підгорянську битву, що відбулася 22 квітня 1849 під час Угорської революції 1848–1849 років.

У своїй статті, написаній з нагоди відкриття пам’ятника. Тиводар Легоцький зазначає, що на відкриття меморіалу, що відбулося 19 травня 1901 року, прийшли й ті військові, які 52 роки тому назад, були безпосередніми учасниками Підгорянської битви. Зокрема, на відкриття пам’ятника прийшов Шіміг Режо з дружиною. Підполковник Шіміг Режо був з заможної інтелігентної родини, родовий маєток яких був в угорському місті Колочо. Помер в 1908 році.

Відтак, річка Латориця, повноводна та швидка весною, Сороча гора, що забезпечила вигідні для гармат позиції та закарпатці у складі війська Мартіні, – внесли свій вклад у європейський визвольних рух, а Мукачево назавжди вписане у літопис «Весни народів»

Титульне фото Niklay János з часопису Vasárnapi Ujság, від 2 червня 1901 року, №22

Джерело: “Перший.com.ua” за історичними матеріалами.

Нагадаємо, що на Берегівщині стартував Кубок Петефі з футболу.