Що ми знаємо про таємні печери в Карпатських горах (ФОТО)

А ви колись чули про таємні печери в горах, особливо якщо я скажу, що ці гори Карпати?

Нав’язливе питання “А чи є в Карпатах Печери” якось само собою виникло, ще як мене за ручку перший раз вивели на Кукул в далекому 2005 році. Адже який то кайф, коли можна облаштувати собі природнє місце для ночівлі, а не шукати притулок у рукотворних колибах. Чи довгими зимовими місяцями переховуватися там від лиходіїв, думав я тоді. Але на той час ніхто з моїх знайомих ні про які печери не чув і не знав, хоча вже тоді вони були відкрити Ужгородським спелеоклубом «Lynx».

З архіву спелеосекції «Lynx», Ужгород: у 2002 році команда спелеологів взяла участь у дослідженні високогірної печери, яка розташована на вершині гори Петрос (Чорногірський хребет) на висоті 1900 м над р.м. Відшукати таємний вхід у печеру допомогли місцеві вівчарі, розповідає Ваш Еміл. Після довгих перемов, горяни погодилися показати схил, на якому розташована печера, та безпосередньо вхід до неї.

Опис печери Петрос-1 (робоча назва)

Печера Петрос-1 знаходиться в Рахівському р-ні, Закарпатської області. Вхід розташований на південно-східному схилі гори Петрос (хребет Чорногора). Імовірно, печера залягає в пісчаниках. Для того щоб дістатися до входу печери, з перемички, потрібно йти (зі сторони Говерли) уверх по стежці, до трьох стоящих один за одним скальних виступів. Далі стежка веде вліво-уверх, а потім повертає направо. Після цього повороту, потрібно близько 20-30 м. рухатись у тому ж напрямку до виходу на реброподібний, видовжений у бік вершини горб. Вздовж нього потрібно йти у напрямку вершини. Горб різко закінчується і попереду з’являється видовжена в сторону вершини улоговина, по краях і на дні якої лежить каміння. У верхній частині улоговини, між камінням, знаходиться вхід у печеру. (Далі слідує більш детальний опис печери: структура, цифри, розрахунки і т.п.)

Завдяки інтернету і старанням друзів вдалося дістати карту і опис про вхід у печеру. Судячи з нього він – зовсім недалеко від стежки, якою роками ходять туристи. Також опис попереджав про небезпеку і майже вертикальний спуск, для здійснення якого необхідно мати відповідне спорядження та досвід. Ця вилазка планувалася давно, бажаючих було теж багато. Але як дійшло до діла – у всіх виявилися якісь справи. Тим не менше, четверо відчайдухів, а саме Любко, Коржик, Місько Індастріал і Я; обвішавшись шнурком, карабінами та ліхтариками, озброївшись картою, раціями та ЖПС-ом рушили на пошуки Печери.

Половина групи добиралася раховозом, решта – автомобілем. Зустрітись домовилися безпосередньо біля входу в печеру. І тут найважливіше: йдучи двома незалежними групами, не обмінюючись даними по телефону чи раціях, обидві групи точно вийшли на вхід в печеру користуючись одним тільки описом місцевості, що говорить про високу якість самого опису. Але признаю, якби був туман – ймовірність знайти вхід стала б значно нижчою.

Місце для таборування (50м нижче входу печери)

Вхід у печеру (1900 м над р.м.)

Всім хто надумає туди йти:

– Потрібно мати відповідний досвід і спорядження. На авось не розраховуйте.
– Не смітіть і не залишайте в печері і навколо неї будь-яких ознак своєї там присутності.
– Дуже зручне місце для ночівлі є за 50м нижче печери, рівне і захищене від вітру.

Розклавши намети і поховавши туда всі речі, починаємо спуск. Одразу ж перед входом в печеру є надійний камінь за який можна закріпити шнурок. Я лізу перший з страховками і всім чим положено. Проходжу перших 6 метрів і впираюся в камінь, з обох боків якого є лази далі. За метр піля нього йде різкий обрив колодязя вниз. Кличу решту за собою, до цього місця можна спуститися без страхівки. Далі акуратно, стараючись не вдаритися об стінку спускаюся вниз. Досить скоро стаю на випуклий камінь, розташований якраз посередині колодця. Тут широко і вільно, можна випроститися. Все ще перебуваючи на страхівці обходжу всю кімнату, пересвідчуюся шо ніяких більше проваль нема.

Оглядаюся навкруги. Перше враження, що стінки печери всіяні мукою. Придивившись уважно бачиш, що це лише дрібні краплі води, але все рівно, хлібо-булочні асоціації переслідували мене протягом всього часу перебування всередині. Сама печера сформована як тріщина, а не вимита дзюра. Тому повсюди стирчать виступи каменів, нависають дивовижні фігури зі сколами і відломами. Прямо по центру кімнати зі стелі звисає величезний куб з гранню в кілька метрів. Його кут напрямлений вертикально вниз, утворюючи своєрідний енергетичний центр печери. Під ним можна стояти чи навіть спати, перевіряючи свою долю. Що цікаво, всі камені дуже мягкі, майже глина. Сколи від них легко можна зламати руками. Ну і, відповідно, все навколо тут в цій глині, все рухається і дуже “живе”.

В глибині кімнати в одному з розломів знаходжу кістки. Мяса майже не лишилося, як і запаху. Значить розклалося все давно. Кістки найімовірніше якоїсь вівці, шо впала в печеру і не змогла вибратися. Теж чекає і необережного мандрівника. Крик про допомогу з печери ніхто не почує. Також коло однієї з стінок знайшов залишки якоїсь ракушки. І взагалі обстановка тут ніби в фільмі Кусто, коли вони плавали підводними печерами. Так і тут, тільки без води.

Сама печера це природний тектонічний розлом дослідженою глибиною залягання близько 28м. Тут дуже тихо і зовсім немає світла. Температура нижча ніж надворі але вища нуля. Тим не менше, будучи в рукавицях і шапці, холод відчувався. Особливо якшо не рухатися.

Вночі я зрозумів, чому всі цекоти такі чисті та білі… Ночуючи в наметі відчував себе немов в пральній машинці. Дощ лив з різною інтенсивністю та під різним кутом. А вітер то все перемішував, посилюючи відмивальний ефект – в чому я переконався, глянувши ранком на свою блискучу манашку. Також ранком бачили паморозь, тобто температура вночі була близько нуля.

Вранці ми так і не дочекалися доброї погоди шоб піднятися на вершину, тому в дощ почалапали вниз. Але й там весь час лило так, що як добрели ми до Таврії, що мило спочивала біля лісовоза на першій галявині за Козьмещиком – радості не було меж. До речі, якщо бути зовсім «матрасом» – в суху погоду заїхати можна аж на саму перемичку. Але дорога вартує того, щоб нею пройтися.

Рятувальники на КПП в Лазещині казали, шо з іншої сторони Петроса є ше кілька печерок, але вони значно менші і нецікаві. Але, думаю, вартують того, шоб їх дослідити також. Доречі, досліджену нами печеру можна занести в Книгу рекордів України як найвисокогірнішу – вхід на висоті 1900м.

P.S. Зазвичай за першодослідниками приходять шукачі пригод та екстріму, що часто призводить до невиправних для природи втрат. У зв’язку з цим, ми не повинні забувати, що своїм існуванням людина завдячує ПРИРОДІ, яка старанно піклується про нас. Тому у відповідь ми теж маємо дбайливо ставитися до неї! Цікаво: еволюція вивела людину з печер, тепер же начебто туди її підштовхує. Та попри все це, підземелля ретельно приховують свої таємниці, завісу загадковості яких вдається привідкрити далеко не кожному мандрівникові, інформує сайт igormelika.com.ua.