І сьогодні вона вважається доброю годувальницею.
По-перше, вона дає немало молока, по-друге, менша за корову, тож вигідніша в утриманні. Тож і не дивно, що частина закарпатців надає перевагу цим милим рогатим істотам.
Звісно, крім них багато ґазд утримують вдома ще й корів.
У 39-річного Николи з села Красна Тячівського району в господарстві є й корова, але до кіз він ставиться з особливою симпатією.
Журналіст газети «Неділя Закарпатські новини» мав змогу подивитись, як протікає життя у високогірному селі і поспостерігати, як закарпатський господар порається зі своїм хазяйством.
На думку чоловіка, його чорна коза Маня дуже розумна, допитлива, грайлива та всюди суне свого маленького носика.
Коза живе разом із трьома вівцями і є їм ніби старшою сестрою.
«О 6 ранку ще затемна щоднини йду до своїх підопічних, аби нагодувати тварин. Вони живуть за 2 кілометри від села. Дорога і довга, і потрібно долати підвищення, адже місцевість тут горбиста, гірська. Ще раз годую їх увечері, о 5 годині. Тут у мене утеплений хлів із металопластиковими вікнами, літні будиночки і сінокіс. Тож, аби не тягнути додому сіно, краще утримую козу з вівцями тут. Дихати свіжим повітрям приємно навіть взимку. Рух – це життя, це – здоров’я, це – завжди новий заряд енергією природи», – розповідає закарпатець.
Зараз, взимку, коли пастися худоба не може, Никола випускає Маню з вівцями на прогулянку. Для цього розчистив їм від снігу доріжку. Тож вони прудко бігають цими лабіринтами і радіють можливості відчути свободу. У сніг Маня не йде. Вона розуміє, що провалиться в замет.
«Тепер вони всі троє кутні (вагітні), незабаром повинні окотитися (народити малят). Тож зараз мої улюбленці на спеціальній дієті. Даю їм усе найпоживніше. Їдять висівки та отаву (трава з другого сінокосу), – каже чоловік. – Люблять вони ще чатину (гілки ялинки). То для них взагалі – делікатес. Загалом тварини невибагливі, утримувати їх нескладно. Маня дуже любить ходити засніженими тунелями, йде за мною, як собака. Також вона з розумним виглядом завжди поглядає на село».
Оскільки на Тячівщині дійсно мальовнича природа, видно, тваринам вона також до снаги, адже їхня стихія – саме гори, там вони колись жили, допоки людина їх не приручила. Тож у генетичній пам’яті Мані, можливо, ще дещо збереглося від характеру предків.
Никола також розповідає, що в тутешніх лісах є лисиці. Він сам їх не раз бачив. Також запевняє, що лісові тварини не раз крали в його односельців курей.
Загалом взимку мешканці Карпат приходять ближче до людей у надії на те, що їм вдасться щось знайти поїсти. Ідуть до села і косулі.
«Тепер сніг вище колін. Що вони, бідні, можуть знайти… Не мають чим харчуватися. Люди часто їх підгодовують. Однак косулі дуже лякливі і побачити їх непросто, вони ховаються», – каже чоловік і гладить по спині Маню.
Вона вдоволено поглядає на нього і видає характерні звуки подяки.
Цікаво, що коза для наших предків була символом родючості та благополуччя. А чорна ще й вважалося, що захищає родину від впливу темних сил та босоркань. Тож наша Маня – не просто рогата подружка родини, але ще й захисниця. А ще вона велика чистюля і ніколи не їсть зіпсовані продукти. Взагалі далеко відчуває погані запахи. Також вона розуміє багато слів із мови господаря, щоправда, коли не в настрої і впреться, виконувати команди не хоче. Але це не заважає йому любити свою підопічну, пише zakarpatpost.net.
Нагадаємо, чому карпатські гуцули бігали голими навколо хати і забороняли плювати у вогонь
Читайте на ГК:Диво-порятунок на Закарпатті: вогонь забрав будинок та не маленьке життя (ФОТО)
Читайте на ГК:Непоправна втрата: закарпатці провели в останню дорогу полеглого захисника (ФОТО)