А от пересічні берегівчани можуть і не здогадуватись, які цінні документи зберігаються в стінах масивної, частково відреставрованої, частково й досі доволі похмурої квадратної будівлі.
Остання знаходиться між нинішнім Закарпатським угорським інститутом та Берегівським медичним коледжем.
Ці три будівлі разом становлять цілісний архітектурний ансамбль, на жаль, нині розділений парканами та іншими перешкодами, - а за розумного підходу тут міг би бути розкритий окремий простір, відкритий як для туристів, так і для місцевих. В минулому три будівлі були функціонально пов’язані між собою.
В нинішньому медичному коледжі розміщалось управління комітатом Берег, в Закарпатському угорському інституті – Королівський суд. А поміж двома цими установами – в’язниця, де й відбували покарання. Дата її побудови – 1865 рік. В статусі тюрми будівля перебувала майже століття, до 1953 року.
Видатний закарпатський письменник Федір Потушняк, учень Берегівської української гімназії (1922 – 1930 рр.), в найвідомішому своєму романі «Повінь» описує перебування одного з головних героїв в камерах в’язниці під час угорського диктатора Горті. За описами вона відповідає характеристикам берегівської. Та й сцени повішення кількох в’язнів відповідають історичним фактам – на подвір’ї тюрми справді час від часу відбувалися й страти.
В Музеї Берегівщини на стенді з фотографіями виставлена копія картини із зображенням тюрми в 1915 році.
З приходом на Закарпаття радянської влади наказом Міністерства внутрішніх справ УРСР від 15 травня 1953 р. № 0053 будівля тюрми була передана в користування архівному відділу УВС в Закарпатській області для розміщення обласного архіву. Тоді ж частину документів з Ужгорода перевезли в Берегово, отже приміщення архіву знаходилися в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. З тих часів і понині в будівлі міститься значна частина Державного архіву Закарпатської області, а саме – документи за період від XVI століття по 1945 рік включно. (Документи від 1946 року зберігаються в Ужгороді). Серед документів - переважно угорські, це й церковні записи, і грамоти, і старовинні карти, і маса взірців бюрократії минулих віків – судових позовів та рішень, договорів тощо, і навіть історії хвороб. Все це грамотно каталогізовано, і може з великою користю застосовуватись фахівцями, які вміють працювати з архівами. Допуск до документів отримати не так просто, треба звертатися до обласного керівництва з підтверджуючими зверненнями, натомість, якщо дозвіл отримано, то відремонтований читальний зал архіву чекає на дослідників.
На основі матеріалів берегівського архіву досліджений потужний пласт з історії Берегова та Берегівщини (зокрема, берегівським істориком Валерієм Разгуловим), тут буває невтомна дослідниця Втраченого Ужгороду Тетяна Літераті, свого часу щотижневий «архівний день» тут проводив, на жаль, нині покійний дослідник Мукачева Олексій Філіпов, нині в читальному залі регулярно працює життєписець Виноградівщини Іван Біланчук. В окремих шафах виставлені книги з історії Закарпаття, автори яких спиралися на документи берегівського архіву.
Переживши доволі скрутні часи 1990-х - початку 2000-х, нині справи берегівського відділку Державного архіву покращились. Коштом європейських грантів зроблено зовнішній та внутрішній ремонт частини будівлі. Потужним спонсором виступає Будапештський столичний архів, з яким Державний архів Закарпатської області у 2014 році уклав Договір про співробітництво. В рамках цього договору проведена велика робота зі збереження та реставрації документів, оцифрування кадастрових карт тощо, пише Zakarpattja.livejournal.com.
Нагадаємо, як у Карпатах працювали та відпочивали 100 років тому.
Читайте на ГК:Важка втрата для кожного: 46-річний закарпатець приєднався до лав “Небесного війська” (ФОТО)Читайте на ГК:“Щоб ми мали можливість жити”: ще один закарпатець відправиться в останню земну путь (ФОТО)
Читайте на ГК:«Kelme Cup in Beregovo»: у Закарпатті проводять традиційний всеукраїнський футбольний турнір