О.Мишанич повертав нам О.Духновича, А.Волошина, В.Гренджу-Донського…
1 квітня виповнюється 85 років академіку-закарпатцю Олексі Васильовичу Мишаничу. І це не розіграш. Астрологи відзначають, що цього дня народжуються люди, пов'язані з гумором чи, принаймні, з літературою. Найяскравіший приклад цьому - М.Гоголь. Натомість О.Мишанич гумористом не був, зате у галузі літератури відзначений найвищою нашою премією - Шевченківською.
Народився він 1933 р., коли на великій Україні лютував голодомор. Закарпаття ніби було покликане бодай частково компенсувати ті втрати - і кількісно, і головним чином духовно. Народився майбутній академік у гірському с. Ляховець (тепер Лісковець) на Міжгірщині. Тодіщня чехословацька влада прагнула вирішити проблему з малоземеллям наших верховинців шляхом переселення їх у низинні райони. Так родина врешті-решт перебралася до с.Барвінок під Ужгородом, заснованого на початку ХХ ст. Це була одна з небагатьох світлих сторінок дитинства у багатодітній сім'ї, де зростало десятеро дітей, вісім братів і дві сестри. Більшість їх стали широко відомими у нашому краї і цілій Україні. Потім у книжках про радянське Закарпаття кілька разів згадували цю родину як приклад гарної долі закарпатців за нової влади. Та до того ще були повоєнні злидні, часи колективізації. Батьки були неписьменними. Розуміючи це, вони хотіли, щоб їхні діти одержали освіту. Середню освіту Олекса здобув у Ужгородській СШ № 1 - на той час найбільш престижній у місті, з найкращим педагогічним колективом. Згодом семеро братів, одержали вищу освіту й роз'їхались працювати по всій Україні.
1956 р. юний Олекса закінчив Ужгородський державний університет, де на філфаці слухав лекції багатьох видатних учених-літературознавців. Особливо тепло згадував П. Пономарьова, який зумів прищепити йому любов до наукового пошуку, ввів у захопливий світ літературознавства. Потім два роки пропрацював у редакції художнього мовлення обласного радіо, де займався підготовкою літературних передач, останніх вістей тощо. Добре ознайомився з літературним життям тодішнього Закарпаття, з усіма письменниками. 1958 р. вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т. Шевченка АН України і відтоді незмінно працював у цій установі.
Це був початок 60-х, коли настало пожвавлення в літературі, прийшов новий загін молоді і розпочався рух, який тепер називаємо шістдесятництвом. Олекса Мишанич брав участь майже в усіх акціях. Ходив на зібрання, читав твори, які розповсюджувались у рукописах, журнал «Сучасність», різні матеріали, які кружляли в цьому колі. Звичайно, що як український інтелігент, патріот, він всьому цьому співчував, але в активі чи якихось організаціях не був.
У 1962 р. він захищає кандидатську дисертацію «З історії розвитку української літератури Закарпаття в XVII–XVIII ст.» (окремою книжкою видана в 1964 р.). відтак працював у редколегії 50-томника творів І.Франка, особисто упорядкував 8 томів літературознавчих праць Каменяра. Цензура тоді була як зовнішня, так і внутрішня: сам директор інституту стежив, щоб ідеологічні оцінки було витримано в дусі партійних настанов. Дуже пильно слідкували і з ЦК: при владі тоді був сумнозвісний В. Маланчук, який особисто наглядав за підготовкою цього 50-томника. За розробку наукових принципів, упорядкування, підготовку текстів зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі до них О.Мишанич у 1988 р. був удостоєний (у складі невеликого колективу зі ще кілької членів редколегії) Державної премії України імені. Т. Шевченка.
1982 р. вчений став доктором філологічних наук, захистивши дисертацію «Українська література другої половини XVIII ст. й усна народна творчість». Згодом очолив відділ давньої української літератури. Одним з основних напрямів наукової праці О. Мишанича стало дослідження давнього українського письменства — чи не найскладнішої і найбільща занедбаної тоді ділянки літературознавства. Етапними стали його роботи «Література Закарпаття XVII — XVIII ст.» (1964), «Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість» (1980) та ін. Він був одним із авторів восьмитомної «Історії української літератури» двотомовиків (Т.1, 1967); «Історія української літератури»; «Історія української літератури XX ст.». Коли Інститут літератури почав роботу над десятитомною «Історією української культури», О. В. Мишанич, з висоти свого досвіду, запропонував нову концепцію історії української давньої літератури і включився у процес формування авторського колективу 1-го і 2-го томів. Проте вони вийшли вже після його смерті.
Предметом особливої уваги дослідника був літературний процес рідного Закарпаття, література українців-русинів Чехії, Словаччини, колишньої Югославії, зв'язок літератури і фольклору, теоретичні засади української науки про літературу, текстологія.
За плечима О. В. Мишанича роки напруженої праці на ниві вітчизняної медієвістики, фольклористики, текстології, русистики. Його перу належить 19 монографій і збірників статей, зокрема «Григорій Сковорода і усна народна творчість» (1976), «Від підкарпатських русинів до закарпатських українців» (1991), «Карпати нас не розлучать» (1993), «Митрополит Йосип Сліпий». Менші статі зібрано у трьох збірниках «Крізь віки» (1996), «Повернення» (1997), «На переломі» (2002).
Олекса Васильович був палким і активним популяризатором рідного слова: у періодичній пресі опубліковано понад 300 його статей. Він упорядкував і видав 42 томи творів класиків української літератури. Варто згадати збірник «На Верховині», куди ввійшли твори письменників дорадянського Закарпаття (1984), однотомники та багатотомники І. Франка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, Л. Глібова, А.Кримського, Лесі Українки, Марка Черемшини, О. Маковея, В. Гренджі-Донського, Наталени Королевої, Катрі Гриневичевої, С. Черкасенка. Був членом редколегії кількох книжкових серій, через які поверталися до нас забуті закарпатські класики, зокрема "Бібліотека Карпати" (Львів - Ужгород) і "Письменство Закарпаття" (Ужгород).
О. Мишанич брав участь у роботі понад 30 міжнародних наукових конгресів і конференцій (у США, Англії, Італії, Югославії, Чехії, Словаччині, Польщі, Росії, Білорусі). Був ученим секретарем і першим віце-президентом Міжнародної асоціації україністів (1989–1999), а у 1999–2002 рр. очолював Національну асоціацію україністів, підготував і видав шість томів матеріалів І-IV конгресів асоціації
1992–1996 рр. О. В. Мишанич був заступником Голови ВАКу України. Згодом — голова спецради Інституту літератури НАН України із захисту докторських дисертацій, заступник голови Наукової ради з проблем «Класична спадщина і сучасна художня література». Підготував 8 докторів і 12 кандидатів наук. Був заступником академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, а також керівник відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Він заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат премії імені О. Білецького (2003), кавалер ордену «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).
Помер 1 січня 2004 р. на 71-му році життя після тяжкої хвороби.
Для автора цих рядків О.Мишанич був одним з важливих консультантів при написанні двох моїх дисертацій, присвячених Слову о полку Ігоревім і його добі. Сивочолий академік з пишною чуприною нагадував казкового діда-всевіда. У своєму вщерть заповненому книжками кабінеті в Інституті літератури він виглядав напрочуд адекватно. Забрав із собою чимало таємниць, пов'язаних і з літературним процесом радянської доби, і з царини критики і літературознавства, взаємин тодішніх інтелектуалів і влади. Його гірка посмішка свідчила, що він говорить значно менше, ніж знає.
Слово о полку Ігоревім він любив самовіддано, підготував два видання його перекладів на українську мову. В останні роки життя його непокоїли чергові нападки на твір, сплеск активності скептиків, що заперечували його давність. То ж заповідав остаточно розправитися з ними і закрити незаперечними аргументами питання, про те, що Слово - таки твір ХІІ століття, що має незаперечні корені у карпатському фольклорі.
Олекса Васильович був зразком служіння рідному краєві, хоч і прожив більшість життя у столиці, та щороку бував тут, як ніхто доклався до відродження нашої літературної спадщини, активізації наукового і культурного життя в області.
Сергій Федака.